Дистанційне навчання 23-2024 навчального року.
ІІ - семестр.
Тема. Призначення та завдання варти. Визначення
варти, чатового
Мета
Вивчити поняття щодо вартової служби. Призначення
вартової служби. Пост, його обладнання та оснащення. Пояснити обов’язки
чатового, положення зброї в чатового на посту.
План уроку
1. Вартова служба.
2. Пост, його обладнання та оснащення.
3. Положення зброї у чатового на посту.
4. Обов’язки чатового.
1. Вартова
служба
У повсякденному житті військових частин і підрозділів,
вартова служба відіграє дуже важливу роль.
Несення вартової служби є виконанням бойового завдання. Вартою
називають озброєний підрозділ, відряджений для виконання бойового завдання з
метою охорони та оборони військових об’єктів та бойових прапорів. За час служби
в армії та на флоті кожному військовослужбовцю доводиться багато разів стояти
на посту.
Вартова служба призначається для надійної охорони й оборони важливих
військових об’єктів і бойових прапорів.
Варти бувають: гарнізонні — для охорони й оборони
об’єктів гарнізонного призначення; внутрішні — для охорони й оборони
об’єктів військової частини; тимчасові
— для охорони та оборони військового майна під час завантаження
(розвантаження), перевезень, тимчасового складування, а також для охорони
заарештованих.
До складу варти призначаються: начальник варти, розвідні
та вартові, а в разі потреби — також помічник начальника варти, один помічник
начальника варти — по службі вартових собак, оператор технічних засобів
охорони, водії транспортних засобів, а у варті при гауптвахті — вивідні й
конвойні. Вартові призначаються за кількістю постів і змін.
Для безпосередньої охорони й оборони об’єктів із складу
варти виставляють чатових.
Чатовим називається озброєний вартовий, який виконує бойове
завдання щодо охорони та оборони дорученого йому поста.
Чатовий підпорядковується начальникові варти, помічникові
начальникові варти, своєму розвідному. Він є особою недоторканою.
Недоторканість чатового полягає:
• в особливій охороні законом його прав і особистої
гідності;
• у підпорядкуванні його лише певним особам —
начальникові варти, помічникові начальника варти та своєму розвідному;
• в обов’язку всіх осіб неухильно виконувати вимоги
чатового, які визначені його службою;
• у наданні йому права застосовувати зброю у випадках,
визначених Статутом.
Військовослужбовець, призначений до варти, повинен твердо
вивчити обов’язки згідно зі Статутом, підготувати зброю і спорядження.
Призначення до варти проводиться за 2–3 дні до заступання в наряд. Як правило,
військовослужбовці призначаються від однієї роти. Список особового складу
варти, складений відповідно до табеля постів, оголошується старшиною на
вечірній перевірці.
У ніч напередодні заступання в наряд військовослужбовці,
призначені до варти, не повинні нести жодної іншої служби і не залучаються до
роботи чи занять. У день заступання в наряд особовому складу варти надається не
менш ніж чотири години для підготовки до несення служби та перевірки знання
обов’язків, із них одна година на відпочинок (сон).
2. Пост, його
обладнання та оснащення
Постом називається все доручене для охорони та оборони чатовому,
а також місце, або ділянка місцевості, на якій він виконує свої обов’язки.
Пости встановлюються біля Бойового прапора частини, біля
складів із боєприпасами, зброєю, спорядженням, біля техніки.
Залежно від тривалості несення служби пости
підрозділяються на постійні (добові) і тимчасові (частина доби). Перші —
тризмінні, другі — двозмінні.
На території поста з урахуванням місцевих умов потрібно
забезпечити достатній огляд і зону обстрілу (не менше 50 м), тому територію
навколо поста звільняють від кущів, дерева проріджують, нижні гілки обрубують,
траву скошують, зайві предмети прибирають. Для оборони найважливіших об’єктів і
приміщення варти поблизу зовнішніх постів викопують та обладнують окопи. У
нічний час підходи до поста й об’єкта, що охороняються, освітлюються, при цьому
освітлення має бути таким, щоб чатовий весь час перебував у тіні.
Пост обладнується сигналізацією, що забезпечує чатовому
можливість не менш ніж із двох пунктів негайно викликати начальника варти, його
помічника або розвідного.
3. Положення зброї в чатового на посту
На кожному посту є постовий одяг, а також спеціально
обладнаний для його збереження постовий гриб або постова будка з вішалкою; на
внутрішньому посту є шафа або вішалка для куртки. Постовий гриб (постова будка)
фарбується під колір об’єкта, що охороняється, або навколишньої місцевості. На
зовнішньому (а в деяких випадках і на внутрішньому) посту безпосередньо біля
об’єкта, що охороняється, повинні бути засоби пожежогасіння: вогнегасники,
ящики з піском, бочки з водою, відра й інвентар (лопати, сокири, ломи, гаки).
Чатовий на посту має тримати зброю із примкнутим багнетом
(автомат із складаним прикладом — без багнета, багнет — у піхвах на поясному
ремені); уночі — у положенні приготування до стрільби стоячи, вдень — у
положенні «на ремінь» або в положенні приготування до стрільби стоячи; на
внутрішніх постах і на посту біля Бойового прапора військової частини (корабля)
автомати з дерев’яним прикладом — у положенні «на ремінь», із складаним
прикладом — «на груди», клапан сумки із спорядженим магазином необхідно тримати
постійно застебнутим.
Якщо на посту виникає пожежа, чатовий негайно передає
повідомлення про це до вартового приміщення і, не припиняючи спостереження за
об’єктом, який охороняється, намагається погасити вогонь. Якщо пожежа виникає
на технічній території об’єкта, який охороняється, або на об’єкті, що має
зовнішню та внутрішню огорожі, а також поблизу поста, то чатовий передає
повідомлення про це до вартового приміщення і далі несе службу на посту. Під
час гасіння пожежі чатовому дозволено тримати зброю в положенні «за спину».
Якщо посту біля Бойового прапору загрожує небезпека
(пожежа, стихійне лихо), чатовий виносить Бойовий прапор у безпечне місце і
викликає начальника варти.
Здійснюючи охорону об’єкта, чатовий патрулює всередині
огорожі або обходить його по периметру між зовнішньою і внутрішньою огорожами,
а також спостерігає з вишки та використовує технічні засоби охорони. Чатовий
ходить за визначеним маршрутом із швидкістю, що забезпечує надійну охорону
об’єкта, роблячи короткі зупинки для огляду місцевості й огорожі, а також для
доповіді по засобах зв’язку начальникові варти про несення служби або подання
визначеного сигналу під час проходження пунктів сигналізації.
4. Обов’язки
чатового
• пильно охороняти та стійко обороняти свій пост, нічим
не відволікатися, не випускати з рук зброї й нікому не віддавати її, включаючи
осіб, яким він підпорядкований;
• під час виконання завдання на посту тримати зброю
зарядженою, завжди готовою до застосування (при цьому патрон у патронник не
досилати);
• рухаючись визначеним маршрутом, уважно оглядати
підступи до поста й огорожу та доповідати через засоби зв’язку про хід несення
служби у визначені табелем постів строки;
• не залишати поста, доки не буде змінено або знято;
• не допускати до поста ближче, ніж на відстань,
визначену в табелі постів, та позначки на місцевості нікого, крім начальника
варти, помічника начальника варти й свого розвідного та осіб, яких вони
супроводжують;
• знати маршрут руху транспортних засобів варти, а також
їхні розпізнавальні знаки й сигнали;
• уміти застосовувати засоби пожежогасіння, які є на
посту;
• викликати начальника варти в разі виявлення будь-яких
неполадок в огорожі об’єкта (на посту) та будь-якого порушення поблизу свого чи
сусіднього поста;
• почувши сигнал технічних засобів охорони або гавкання
вартового собаки, негайно доповісти до вартового приміщення;
• віддавати військове вітання начальникам, яким він
підпорядкований, а також іншим начальникам, які прибули на пост в їхньому
супроводі.
Чатового мають право змінити або зняти з поста лише
начальник варти, помічник начальника варти й розвідний, якому підпорядкований
чатовий.
У виняткових випадках зняти або змінити чатового може
черговий вартий у присутності командира роти, звідки він призначений.
Чатовому заборонено сидіти, притулятися до чого-небудь,
спати, курити, розмовляти, їсти, пити, читати, писати, справляти природні
потреби, передавати й приймати будь-які предмети, досилати без потреби патрон у
патронник, заходити в зону роботи технічних засобів охорони.
Чатовий повинен відповідати на питання лише начальника
варти, його помічника, свого розвідного й осіб, які прибули з ними для
перевірки.
1. Які бувають варти?
2. Що називається постом?
3. Порядок дії чатового, коли загрожує небезпека Бойовому прапору?
Джерела:
Пархомчук В. В. Усі уроки до курсу «Захист Вітчизни».
10–11 класи / В. В. Пархомчук. — Х.: Вид. група «Основа», 2011. — 400 с. —
(Серія «Усі уроки»).
Тема: Спостереження за полем бою. Завдання
спостереження. Вимоги до вибору, обладнання і маскування місця для ведення
спостереження. Прийоми спостереження за противником, місцевістю і сигналами
командира на місцевості. Порядок визначення положення виявлених цілей і порядок
доповіді про результати спостереження. Напрацювання спостережливості.
Демаскуючі ознаки різних цілей, їхнє виявлення.
Мета:
Дати основні поняття про вимоги, які висуваються до
вибору і зайняття місця солдатом, якого призначено спостерігачем.
План уроку
1. Вимоги до вибору і
зайняття місця солдатом, якого призначено спостерігачем. Дії спостережного і
хімічного спостережного поста (спостерігачів).
2. Алгоритм дій
спостерігача.
3. Тренування у
спостереженні за полем бою (Н-Т-3).
1. Вимоги, до вибору і
зайняття місця солдатом, якого призначено спостерігачем. Дії спостережного
і хімічного спостережного поста (спостерігачів)
Спостережні пости (спостерігачі) призначаються для розвідки спостереженням наземного і повітряного
противника, а хімічні спостережні пости (спостерігачі) — для радіаційної і
хімічної розвідки, що ведеться особовим складом спеціально підготовлених
відділень. Спостережний пост складається з двох–трьох осіб, одна з яких
призначається старшою.
На спостережному посту повинні бути прилади спостереження, схема орієнтирів, великомасштабна
карта чи схема місцевості; журнал спостереження, компас, годинник, засоби
зв’язку і подачі сигналів оповіщення про повітряного противника, а спостерігачі
— прилади спостереження. На хімічному спостережному посту (у спостерігача)
також повинні бути прилади радіаційної та хімічної розвідки і засоби для подачі
сигналів оповіщення про радіоактивне, хімічне та бактеріологічне (біологічне)
зараження.
Старший спостережного поста зобов’язаний: установити порядок безупинного спостереження;
організувати устаткування місця для спостережного поста і його маскування;
перевірити справність приладів спостереження, засобів зв’язку й оповіщення;
вести спостереження і контролювати дії інших спостерігачів, вчасно доповідати
командиру, що виставив пост, про результати спостереження. Старший хімічного
спостережного поста також зобов’язаний указати час включення приладів
радіаційної і хімічної розвідки та порядок подачі сигналів оповіщення про
радіоактивне, хімічне та бактеріологічне (біологічне) зараження.
Бойове завдання спостережному поста (спостерігачеві) ставиться на місцевості командиром, що
організує спостереження. Під час постановки бойового завдання вказуються:
орієнтири, зведення про противника, місце поста (спостерігача) і порядок його
устаткування, смуга (сектор) чи об’єкт спостереження, задача поста
(спостерігача), порядок доповіді результатів спостереження.
Спостерігач починає
спостереження з детального вивчення місцевості й визначення відстаней до
орієнтирів і характерних місцевих предметів у призначеному секторі.
Знайшовши ціль,
спостерігач визначає її положення на місцевості щодо орієнтирів (характерних
місцевих предметів) і доповідає командиру (старшому спостережної поста).
Старший спостережного поста в установленому порядку доповідає про ціль і
наносить її на карту чи на схему місцевості. Про результати спостереження
робиться запис у журналі спостереження.
Спостереження
ведеться безупинно. Уночі воно ведеться з використанням приладів нічного
бачення, штучного висвітлення місцевості та доповнюється підслуховуванням.
Спостереження за
повітряним противником ведеться постами повітряного спостереження зенітних
підрозділів, а також спостережними постами (спостерігачами) батальйону і роти
шляхом послідовного перегляду повітряного простору, починаючи від обрію.
Знайшовши повітряну
ціль, спостерігач негайно подає сигнал оповіщення, визначає характер цілі,
напрямок і висоту польоту і доповідає командиру (старшому спостережного поста).
Він мусить усе бачити
й чути і при цьому залишатися непоміченим для противника. Місце має
забезпечувати достатній огляд, маскування, укриття від вогню противника і мати
зручні підходи. Не потрібно облаштовуватися на вершинах, горбах, біля одинокого
дерева чи будинку, в невеликому гаю, тобто поблизу тих об’єктів місцевості, які
привертають увагу противника і допомагають йому орієнтуватися.
Для зручності
спостереження і детального огляду місцевості призначений спостерігачеві сектор
умовно розбивається на такі три зони
спостереження: 1) близька, найдоступніша для спостереження неозброєним
оком, на відстані 400–500 м; 2) середня, до 1000 м; 3) далека, до межі
видимості. Межі зон встановлюються за добре видимими орієнтирами або предметами
на місцевості. Орієнтири визначаються справа наліво, від себе вдалину.
Подивіться на рис. 33 і спробуйте визначити, під яким номером буде визначено
орієнтир: «дерево», «камінь», «далекий гай», «кущ» (відповідь у кінці теми).
Спостерігач спочатку
оглядає усе довкола (в наступі — від себе до противника, в обороні — від
противника до себе). Потім уважніше оглядає близьку зону (спостереження
ведеться справа наліво за умовно визначеними орієнтирами від себе вдалину).
Відкриті ділянки оглядаються швидше, закриті — детальніше. Про все помічене
спостерігач доповідає командирові, не припиняючи спостереження. У доповіді
спостерігач вказує орієнтир і відстань до нього (вправо, вліво, далі, ближче),
те, що помічено, наприклад: «Орієнтир два — вліво 50, ближче — 100, біля
пожовклого куща — кулемет противника».
3. Тренування у
спостереженні за полем бою (Н-Т-3)
Спостереження є одним
з основних способів ведення розвідки, від якої, як відомо, залежить успіх бою,
а отже, дії солдата-спостерігача повинні бути грамотними і вмілими.
Найзручнішими для спостереження є окопи, канави, вирви від снарядів тощо. Місце
для спостерігача в них обирається так, щоб позаду був насип, горбок чи пустир,
і тоді постать спостерігача не вирізнятиметься на тлі неба. Поблизу предметів
на місцевості (стовпа, дерева) спостереження ведеться з тіньового боку в
положенні лежачи (див. рис. 33). Подивіться
на рис. 33 і спробуйте визначити, де спостерігач обрав і зайняв місце для
спостереження правильно, а де — ні.
Рис. 33. Послідовність
огляду місцевості в секторі спостереження
Рис. 34. Вибір місця
спостереження
1. До рис. 34: правильно обрані місця для спостереження —
1, 3, 4, 7, 9; неправильно — 2, 5, 6, 8.
2. До рис. 33: орієнтири: 1) «кущ»; 2) «камінь»; 3)
«дерево»; 4) «далекий гай».
1. Де краще зайняти місце для спостереження?
2. Для чого необхідно після перебіжки відповзати вбік?
Тема. Солдат у бою у складі бойової групи.
Мета
Розповісти про зростання ролі дрібних підрозділів у
боротьбі з мобільними групами противника. Завдання, прийоми і способи дії
солдата на полі бою у складі бойової групи. Склад бойової групи («двійки»,
«трійки»). Розподіл обов’язків між військовослужбовцями та їхня взаємодія в
бойовій групі. Особливості дій солдата у складі бойової групи в умовах
ближнього бою. Організація вогневої взаємодії в бойовій групі. Застосування
різних способів пересування залежно від інтенсивності вогню противника і
рельєфу місцевості.
План уроку
1. Зростання ролі дрібних підрозділів у боротьбі з
мобільними групами противника.
2. Бойовий порядок механізованого відділення на БМП (БТР)
із урахуванням його розподілу на бойові групи.
1. Зростання ролі дрібних підрозділів у боротьбі
з мобільними групами противника
Термін «бойова група» не ввійшов поки що в чинні бойові
статути. Але практика завжди вносить свої корективи в теорію: під впливом
різних факторів з’являються нові форми і способи дій військ.
Звернемося спочатку до досвіду бойових дій в Афганістані.
Відомо, що ця війна принесла чимало сюрпризів. Довелося рішуче ламати
сформовані тактичні стереотипи, діяти не за класичними канонами позиційного
протиборства, як це було у двох світових війнах, а в умовах, коли бойові
зіткнення із противником епізодично виникали то в одному, то в іншому місці і
так само зненацька припинялися, як і починалися.
У цій обстановці (коли «всюди фронт») і була вироблена
нестереотипна тактика «загонових дій». Суть її в тому, що для рішення кожного
конкретного бойового завдання тактичного плану створювалося своє угруповання
сил і засобів, основу якого найчастіше складав посилений мотострілковий
(парашутно-десантний, десантно-штурмовий) батальйон із танками, артилерією і
саперами. Це був обхідний, рейдовий або ударно-штурмовий загін цільового
призначення.
Як би не відрізнялися прийоми наших військ в Афганістані
від бойових дій на Північному Кавказі, вони багато в чому подібні за формами та
способами рішення завдань. Той же «клаптико-спалаховий» характер бойових дій,
те ж нелінійне, розширене поле бою з розмитими межами між фронтом і тилом, та ж
тактика «набігів» іррегулярних формувань, ті ж застосовувані ними прийоми
партизанської боротьби — кинджальні вогневі удари з близької відстані,
бандитські напади на військові колони, сторожові застави, гарнізони, влаштування
засідок на дорогах, масове мінування, використання снайперів тощо. Цілком
природно, що загонова тактика і в першу, і в другу чеченські кампанії стала
застосовуватися полковими (бригадними) і батальйонними тактичними групами.
Але на відміну від Афганістану, у Чечні військам довелося
вирішувати більш складні та різноманітні тактичні завдання у специфічних
умовах. Змінилися, удосконалилися, стали більш витонченими способи дій
бойовиків. Великі, організаційно оформлені на початку вторгнення в Дагестан
незаконні збройні формування (НЗФ) після нанесеного їм удару перейшли до
тактики «блошиних укусів»: стали переважно діяти дрібними, розрізненими
бандгрупами, що застосовують в основному диверсійно-терористичні акції —
раптові «набіги» за принципом «наскок — відхід», вогневі нальоти, засідкові
дії, снайперський вогонь, масову установку мін-«сюрпризів».
Групова тактика, що застосовувалася федеральними
військами в контр терористичній операції, була відповідною реакцією на зміну
умов оперативно-тактичної обстановки і дій незаконних збройних формувань. Вона
знайшла своє конкретне вираження у створенні в складі мотострілкових і
парашутно-десантних підрозділів імпровізованих бойових груп у вигляді «двійок»,
«трійок» і більших утворень, що включають різних фахівців:
мотострілків-автоматників, кулеметників, гранатометників, що підсилюються
саперами, а іноді вогнеметниками. Мета формування таких груп: створити більш
гнучкий, розосереджений бойовий порядок підрозділу, що був би більше
пристосований для боротьби з дрібними бандгрупами, у тому числі в горах,
населених пунктах, забезпечував ефективніше використання бойових якостей
кожного виду стрілецької зброї. У цьому випадку, природно, підвищується роль
молодших командирів і старших груп і взагалі самостійність і відповідальність
кожного військовослужбовця за виконання поставленого.
Однією з передумов створення бойових груп є те, що в ході
бойових дій у Чечні особливе місце посіло снайперське протиборство. У ряді
випадків, особливо під час боїв у містах і горах, снайпер стає, можна сказати,
ключовою дійовою особою: вражаючи важливі цілі, він нерідко визначає успіх
усього підрозділу.
На жаль, досить тривалий час використання снайперів (хоча
у військах їх ставало все більше) не приносило належного ефекту, оскільки вони
діяли як звичайні мотострілки: командири не були навчені тактично грамотно
визначати їхнє місце в бойовому порядку взводу, роти. Становище істотне
змінилося, коли снайпера почали включати до складу групи і діючі в парі з ним
автоматники, кулеметники, гранатометники стали допомагати йому в пошуках цілі,
забезпечувати його охорону, вибір позиції, її маскування. У результаті підвищилася
ефективність використання не тільки снайперів, але й самих бойових груп.
Хоча командування Об’єднаного угруповання військ (сил)
досить швидко оцінило переваги групової тактики й у війська були надіслані
докладні рекомендації щодо їхнього застосування, освоїти на практиці цю,
здавалося б, не настільки складну науку виявилося справою непростою. Створення
бойових пар, «трійок», груп («автоматник — гранатометник», «кулеметник —
автоматник — снайпер») спочатку мало формальний характер. Особливо важко було
домогтися бойової злагодженості, визначеної синхронності дій груп, їхньої взаємної
підтримки, без чого втрачався зміст їхнього створення. Мотострілки нерідко
спішувалися на великій відстані від позицій бойовиків, групи просувалися
розрізнено, неузгоджено, не підтримували вогневого взаємозв’язку, що
полегшувало противникові відбиття атаки.
Складно давалася взаємодія бойових груп із вогневими
засобами, що мали їх підтримували. Так, бойові машини піхоти здійснювали
вогневу підтримку, знаходячись на відстані від груп, що атакують до 1000 м, а
танки ще далі — до 1–4 км, що не дозволяло досягти швидкого й ефективного
придушення вогневих точок бойовиків, порушувалася тактична взаємодія в
підрозділі, і бойові групи, власне кажучи, позбавлялися вогневої підтримки.
Командування вжило ряд дієвих заходів, щоб ліквідувати зазначені недоліки,
навчити офіцерів, молодших командирів, старших бойових груп раціонально
поєднувати вогонь, рух і маневр.
Створення бойових груп у складі федеральних військ, на
думку фахівців, у цілому себе виправдало. Практика показала, що за належної
підготовки та всебічного забезпечення вони можуть успішно діяти в наступі й
обороні в складі бойової охорони, сторожових застав, під час проведення
блокування, пошуку, патрулювання, під час штурмових дій у населеному пункті та
в горах. Звичайно, їхнє застосування не панацея. Не можна не враховувати того,
що їхнє створення вступає в певне протиріччя з основним принципом бою — зосередженням
сил і засобів на важливому напрямку, та й не проти будь-якого противника
прийнятна групова тактика — вона не заміняє, а лише доповнює ударну тактику. До
того ж, як відзначалося, тактично грамотне використання бойових груп вимагає
від командирів чималого мистецтва.
Разом із тим привнесення групової тактики у військову
істотно змінило «обличчя бою»: він став розпадатися на більш дрібні спалахи, що
значно ускладнило роботу командирам взводів, рот, батальйонів — стало важче
тримати кермо влади у своїх руках, організовувати розвідку, забезпечувати
захист, охорону. Довелося вносити корективи й у методи роботи щодо підготовки
бойових дій.
Центр зусиль командирів усе більш зміщається в низову
тактичну ланку — безпосередньо у взводи, відділення, бойові групи, розрахунки,
екіпажі, від умілих дій яких значною мірою залежить результат бою. Під час
контртерористичної операції накопичено чималий досвід організації дій бойових
груп у різних умовах. Центральне місце в роботі командирів, як показала
практика, повинна займати організація взаємодії як усередині самих груп, так і
між ними, а також з підтримуючими їх вогневими засобами. Найбільш дієвим методом
є проведення тактико-стройового заняття, тактико-вогневого тренування на
місцевості, подібної до району майбутніх дій. під час таких занять легше
предметно роз’яснити кожному військовослужбовцеві окремо й групі в цілому їхнє
місце в бойовому порядку взводу, роти, яке завдання та яким чином вони повинні
виконувати, як їм варто взаємодіяти із сусідами, що підтримують вогневими
засобами, саперами, вогнеметниками. Особливу увагу необхідно приділити тому,
щоб усі чітко засвоїли сигнали оповіщення, впізнання, виклику, переносу та
припинення вогню.
З особливими труднощами командування зіштовхнулося при
застосуванні бойових груп у гірських районах Чечні. Справа в тому, що багато
підрозділів, що прибули до складу угруповання, не мали змоги на місцях
дислокації пройти гірську підготовку. Якщо під час війни в Афганістані
новоприбуле поповнення 40-ї армії 3–4 місяця навчали у спеціальних навчальних
центрах Туркестанського військового округу і лише після цього направляли в
район бойових дій, то в ході контртерористичної операції можливості для
настільки тривалої підготовки військ не було. Засвоювати способи дій у горах
вони змушені були, на жаль, в основному в ході бою.
Особовий склад кожної бойової групи повинен був пройти
спеціальну гірську підготовку, що включає фізичну підготовку і тренування в
техніці подолання гірських перешкод, навчання орієнтуванню в горах, особливо
вночі, у туман, визначенню відстаней. Автоматники, кулеметники, снайпери
вчилися вести вогонь під великим кутом до місця цілі, у складних
метеорологічних умовах, при різких змінах температури й атмосферного тиску. Усі
військовослужбовці освоювали інженерну справу. Вони повинні були вміти
встановлювати міни, розміновувати й проводити підривні роботи, а також швидко й
уміло пристосовувати скелі, печери й інші природні укриття в горах для ведення
бою, використовувати їх для захисту та маскування.
Особлива увага зверталася на узгодження дій груп під час
оволодіння панівними (командними) висотами, під час просування в долинах,
ущелинах, під час подолання перешкод і загороджень. Тут від кожного воїна була
потрібна взаємодопомога. Сигнали взаємодії призначалися найбільш прості, що
легко запам’ятовуються і ясно відрізняються один від одного.
Досвід переконує також, що кожен військовослужбовець, що
входить до складу бойової групи, незалежно від спеціальності, повинен володіти
прийомами ведення розвідки місцевості в горах, твердо знати тактику дій
противника. Старші бойових груп повинні вміти вибрати місце для влаштування
засідок — біля доріг, стежок, що проходять по карнизах та ущелинах, на схилах
висот, що прилягають до дороги (стежки) або утворюють вхід в ущелину, в
населених пунктах тощо.
Під час прочісування місцевості важливо, щоб взаємодія
бойових груп забезпечувала почерговість їхнього просування від рубежу до
рубежу. Приміром, у той час, коли одна група оглядає місцевість, взаємодіючі
групи розташовуються на вигідному рубежі на відстані 25–30 м від об’єкта (гай,
яр, будинок) і тримають його під прицілом. Особливу складність становить
виявлення снайперів противника, що ретельно маскуються. Для їхнього виявлення у
складі бойових пар (трійок) доцільно мати спеціальних спостерігачів.
При підготовці до штурмових дій у населених пунктах під
час контртерористичної операції з бойовими групами відпрацьовувався порядок
їхньої взаємодії при просуванні вздовж вулиць, подоланні завалів, загороджень,
при веденні бою всередині будинків, порядок використання димів для забезпечення
скритності маневру, осліплення вогневих точок бойовиків, вибиралися об’єкти для
знищення їх вогнеметними засобами.
Практика показала, що вогнева підтримка бойових груп,
особливо під час дій на закритій, різко пересіченій місцевості, у населеному
пункті, ускладнюється через те, що утрудняється спостереження за їхніми діями.
У цьому випадку потрібна вибірковість при ураженні цілей на кожному напрямку.
Зокрема, прийнятним тут може бути зонально- об’єктовий метод вогневої
підтримки, при якому командири мотострілкових, танкових, парашутно-десантних
підрозділів отримують більшу можливість брати участь у керуванні вогнем артилерії,
погоджувати вогонь і маневр бойових груп. Так, при реалізації блокуючих дій
бандгруп у Чечні застосовувався метод вогневого охоплення, а при проведенні
пошуку — метод вогневого прочісування.
Особливі вимоги при застосуванні групової тактики
висуваються до системи керування. Зокрема, під час бойових дій у Чечні
складність полягала в тому, що бойові групи не були забезпечені радіозв’язком і
подача їм команд командиром взводу, роти здійснювалася звуковими і світловими
сигналами, що в умовах бою, особливо на пересіченій місцевості, дуже важко.
Ставка в такій обстановці робилася на самостійність, кмітливість, ініціативу
командирів відділень, розрахунків, екіпажів, старших бойових груп.
Та й у цілому досвід контртерористичної операції показав,
що успіх застосування бойових груп багато в чому залежить від їхньої здатності
діяти нестандартно, зненацька для противника.
Досвід ведення бойових дій в Афганістані та Чечні є
злободенним для тактичної підготовки механізованих та аеромобільних формувань
Сухопутних військ Збройних сил України. Як показав досвід дій наших військ в
Іраку, бандформування, які діють у цій країні, застосовують аналогічні форми та
способи нападу та терористичних дій. Тому навчання діям у складі бойових груп є
основним у бойовій підготовці механізованих та аеромобільних підрозділів у
ланці «відділення — взвод».
Аналіз досвіду сучасних збройних конфліктів свідчить про
те, що форми і способи тактичних дій підрозділів постійно вдосконалюються, вони
залежать від змісту поставлених завдань, ролі та місця підрозділів у бою,
характеру дій противника, умов місцевості, наявних штатних і приданих сил і
засобів, а також від рівня підготовки особового складу.
З огляду на зміни, які відбулися в змісті тактичних дій
Сухопутних військ Збройних сил провідних країн світу протягом останнього
десятиріччя, слід відзначити декілька основних тенденцій, які спонукали до
появи нових способів виконання підрозділами бойових завдань і вимог до
організації їхньої бойової підготовки.
По-перше, масоване
застосування високоточної зброї посиленої військової міці в ході ведення
збройних конфліктів призвело до того, що Сухопутні війська застосовувалися не
широкомасштабно, а лише у складі посилених частин і підрозділів для виконання
окремих завдань при нарощуванні зусиль і розвитку успіху, якого було
досягнутого за рахунок завоювання вогневої ініціативи та панування в повітрі.
Такий стан створював передумови до значного зменшення
бойових втрат механізованих і танкових
підрозділів, прихованого здійснення маневру та досягнення раптовості, але
водночас ускладнював організацію бою, оскільки командири позбавлялися
можливості особисто спостерігати за полем бою, проводити рекогносцирівку
звичайним методом, ставити бойові завдання підрозділам і організовувати
взаємодію безпосередньо на місцевості.
По-друге, під час
виконання бойових завдань підрозділи зустрілися з нетиповим, нетрадиційним
противником — малочисельними, але мобільними та добре підготовленими бойовими
формуваннями, які ухилялися від прямих сутичок, уникали позиційних форм
боротьби, надавали перевагу влаштуванню засідок, раптовому нанесенню ударів,
активному застосовуванню снайперських груп і мінно-вибухових загороджень, у
критичних ситуаціях «розчинялися» серед місцевого населення і вступали в бій
лише тоді, коли їм це було вигідно, уміло використовували місцевість, нічні та
складні погодні умови, швидко зосереджувалися і розосереджувалися після
коротких сутичок.
По-третє, готовність
мобільних груп противника зненацька атакувати з будь-якого напрямку, недостатня
кількість сил і засобів для охорони підрозділів технічного і тилового
забезпечення, вогневих (стартових) позицій засобів підсилення призвели до
стирання чіткої межі між фронтом і тилом, спонукали командирів діяти
нестандартно й ініціативно, вести пошук нових форм і способів тактичних дій в
умовах відсутності суцільних фронтів.
Вказані фактори сприяли підвищенню ролі злагодженості
дрібних підрозділів у ланці «відділення (екіпаж, розрахунок) — взвод — рота».
При цьому, особливу увагу в підготовці вказаних підрозділів слід звернути на:
• навчання командирів прийняттю сміливих, ініціативних,
нестандартних рішень, вибору найбільш доцільного варіанту побудови бойового
порядку, організації самостійних дій у відриві від головних сил, стійкого та
безперервного управління в складних умовах обстановки;
• навчання військовослужбовців різноманітним способам і
прийомам пересування на полі бою із безперервним веденням розвідки противника
(як у пішому порядку, так і під час дій на бойовій техніці), подоланню
інженерних загороджень і природних перешкод, умілому веденню вогню, прикриттю
один одного в ході виконання бойового завдання, діям у складі дрібних бойових
груп — «двійок» і «трійок»;
• формування в підлеглого особового складу фізичної
витривалості та психологічної готовності до виконання завдань в екстремальних
умовах.
Нижче наведені варіанти побудови бойового порядку
механізованого відділення, прийоми та способи пересування військовослужбовців
на полі бою, послідовність прикриття один одного в ході виконання бойового
завдання, способи дій у складі дрібних бойових груп — «двійок» і «трійок» в
основних видах бою, з урахуванням досвіду ведення бойових дій у збройних
конфліктах сучасності.
2. Бойовий порядок механізованого відділення на БМП
(БТР) із урахуванням його розподілу на бойові групи
Основні елементи бойових порядків підрозділів визначені
положеннями Бойових статутів Сухопутних військ, однак, як свідчить досвід
ведення збройних конфліктів останніх років, умови обстановки вимагають від
командирів усіх ступенів ведення творчого пошуку нових, більш ефективних
способів застосування в бою наявних сил і засобів.
Зростання ролі дрібних підрозділів у боротьбі з
малочисельними мобільними групами противника обумовило доцільність створення у складі механізованих
(аеромобільних) підрозділів позаштатних бойових груп — «двійок» і «трійок».
Первинним підрозділом механізованих військ є відділення,
до складу якого можуть входити до трьох бойових груп.
Розподіл відділення на бойові групи дозволяє створити
більш гнучкий і розосереджений бойовий порядок, підвищити ефективність
вогневого ураження противника і живучість підрозділу, забезпечує взаємну
підтримку та прикриття вогнем на полі бою під час здійснення маневру.
Склад указаних бойових груп залежить від
організаційно-штатної структури відділення та завдань, які воно виконує. У разі
посилення відділення вогневими засобами, до складу бойових груп можуть
додатково входити: вогнеметник, розрахунок АГС-17 чи СПГ-9.
З урахуванням вказаних факторів елементами
бойового порядку відділення можуть бути: перша група («трійка»), друга
група («трійка»), третя група (БМП).
Варіант складу
бойових груп може бути таким:
перша група — старший
стрілок (старший групи), кулеметник і стрілок;
друга група — командир
відділення, снайпер, гранатометник, стрілок — помічник гранатометника;
третя група — заступник
командира бойової машини, навідник, оператор (кулеметник КПВТ) і механік-водій
(водій).
Механізоване
відділення на БМП
(1-й варіант
організаційно-штатної структури)
 |
Умовні позначення |
|
|
К. |
Командир бойової машини – командир відділення (заступник командира
взводу) |
|
|
НО |
Заступник командира бойової машини – навідник – оператор |
|
|
МБ |
Механік – водій (старший механік – водій) |
|
|
К |
Кулеметник (РПК) |
|
|
Г |
Гранатометник |
|
|
ПГ |
Стрілок – помічник гранатометника |
|
|
СН |
Снайпер |
|
|
СС |
Старший стрілець |
|
|
С |
Стрілок (стрілець – санітар) |
|
Склад позаштатних бойових груп
Група № 1. Старший
стрілок, кулеметник, стрілець
Група № 2. Командир
відділення, снайпер, гранатометник, стрілок – помічник гранатометника
Група № 3. Заступник
командира бойової машини – навідник – оператор, механік-водій (старший
механік-водій)
Рис. 48. Механізоване відділення на БМП
 |
Умовні позначення |
|
|
К. |
Командир бойової машини – командир відділення (заступник командира
взводу) |
|
|
К* |
Кулеметник (БТР) |
|
|
В |
Водій (старший водій) |
|
|
К |
Кулеметник (РПК) |
|
|
Г |
Гранатометник |
|
|
ПГ |
Стрілок – помічник гранатометника |
|
|
СН |
Снайпер |
|
|
СС |
Старший стрілець |
|
|
К |
Кулеметник (РПК) |
|
Склад позаштатних бойових груп
Група № 1. Старший
стрілок, кулеметник, снайпер
Група № 2. Командир
відділення, гранатометник, стрілок – помічник гранатометника, кулеметник
Група № 3. Заступник
командира бойової машини – навідник – оператор, механік-водій (старший
механік-водій)
Рис. 49. Механізоване відділення на БТР (1-й варіант)
Механізоване відділення на БМП
(2-й варіант
організаційно-штатної структури, підсилений вогнеметником)
 |
Умовні позначення |
|
|
К. |
Командир бойової машини – командир відділення (заступник командира
взводу) |
|
|
К* |
Кулеметник (БТР) |
|
|
В |
Водій (старший водій) |
|
|
К |
Кулеметник (РПК) |
|
|
Г |
Гранатометник |
|
|
ПГ |
Стрілок – помічник гранатометника |
|
|
СН |
Снайпер |
|
|
СС |
Старший стрілець |
|
|
К |
Кулеметник (РПК) |
|
|
Вм |
Вогнеметник |
|
Склад
позаштатних бойових груп
Група № 1. Старший
стрілок, кулеметник (РПК), снайпер, вогнеметник
Група № 2. Командир
відділення, гранатометник, стрілок – помічник гранатометника, кулеметник (РПК)
Група № 3. Кулеметник
(БТР), водій (старший водій)
Рис. 50. Механізоване відділення на БТР (2-й варіант)
1. Чим обумовлене зростання ролі дрібних підрозділів у
боротьбі з мобільними групами противника?
2. Бойовий порядок механізованого відділення на БМП (БП)
із урахуванням його розподілу на бойові групи.
Джерела:
Пархомчук В. В. Усі уроки до курсу «Захист Вітчизни».
10–11 класи / В. В. Пархомчук. — Х.: Вид. група «Основа», 2011. — 400 с. —
(Серія «Усі уроки»).
І - семестр.
Тема. Ручні гранати, поводження з ними, догляд і
зберігання
Мета
Дати основні поняття про ручні осколкові гранати, їхню
будову, принцип дії, правила поводження з ними.
План уроку
1. Призначення і бойові властивості гранат.
2. Загальна будова і принципи дії ручних осколкових
гранат.
3. Порядок огляду та підготовки гранат до метання.
1. Призначення і бойові властивості гранат
Ручні осколкові гранати призначені для ураження осколками
живої сили противника у ближньому бою (під час атаки, в окопах, сховищах,
населених пунктах, лісі, горах).
Залежно від дальності розлітання осколків гранати
діляться на наступальні та оборонні.
Наступальні гранати: РГ-42, РГД-5, РГН.
Оборонні гранати: Ф-1, РГО.
2. Загальна
будова і принципи дії ручних осколкових гранат
Будова ручної осколкової гранати РГД-5
Ручна осколкова наступальна граната РГД-5 (див. рис. 155) складається з таких
частин: корпус із трубкою для запалу, розривний заряд, запал. Корпус
складається з двох частин — верхньої і нижньої. Верхня частина складається із
зовнішньої оболонки (її називають ковпаком) і вкладиша ковпака. До верхньої
частини корпусу за допомогою манжети прикріплюється трубка запалу, яка
герметизує розривний заряд у корпусі. Щоб запобігти забрудненню трубки при
зберіганні, в неї вгвинчується пластмасова пробка. При підготовці гранати до
кидка замість пробки в трубку вгвинчується запал. Нижня частина корпусу
складається із зовнішньої оболонки (її називають піддоном) і вкладиша піддона.
Розривний заряд заповнює корпус і служить для розриву
гранати на осколки.
1 — корпус; 2 —
запал; 3 — розривний заряд; 4 — ковпак; 5 — вкладиш ковпака; 6 — трубка запалу;
7 — манжета; 8 — піддон; 9 — вкладиш піддона
Рис. 155. Граната РГД-5: а — загальний вигляд; б —
будова:
Будова ручної
осколкової гранати Ф-1
Ручна осколкова оборонна граната Ф-1 (див. рис. 176) призначена для ураження
живої сили переважно в оборонному бою. Оскільки осколки розлітаються на значну
відстань, ки- дати її можна тільки з укриття, БМП, бронетранспортера.
Граната Ф-1 складається з корпусу, розривного заряду і
запалу. Корпус гранати чавунний із повздовжніми та поперечними борозенками, по
яких він звичайно і розривається на осколки. У верхній частині корпусу є
нарізний отвір для вгвинчування запалу. При зберіганні, транспортуванні та
перенесенні гранати в корпус вгвинчується пластмасова пробка.
1 — корпус; 2 —
розривний заряд; 3 — запал
Рис. 156. Граната Ф-1: а — загальний вигляд; б — будова
УЗРГМ — уніфікований запал ручної гранати
модернізований (див. рис. 157) —
призначається для вибуху розривного заряду гранат РГД-5 і Ф-1. Він складається
з ударного механізму і власне запалу.
1 — трубка ударного
механізму; 2 — з’єднувальна втулка; 3 — напрямна шайба; 4 — бойова пружина; 5 —
ударник; 6 — шайба ударника;7 — спусковий важіль; 8 — запобіжна чека; 9 —
втулка вповільнювача; 10 — уповільнювач; 11 — капсуль-запалювач; 12 —
капсуль-детонатор
Рис. 157. Запал гранати УЗРГМ: а — загальний вигляд; б —
у розрізі
Власне запал призначений для вибуху розривного та заряду
гранати. Він складається із втулки-уповільнювача, капсуля-запалювача,
вповільнювача і капсуля детонатора.
Запали завжди мають бути в бойовому стані. Розбирати
запали та перевіряти роботу ударного механізму категорично забороняється.
Будова ручної осколкової гранати РГН
Ручна граната наступальна РГН призначена для ураження
живої сили противника при наступі. Граната РГН (див. рис. 158) складається з верхньої і нижньої частин. До верхньої
частини корпусу за допомогою манжети прикріплюється стакан для
ударно-дистанційного запалу. Розривний заряд заповнює корпус і служить для його
розриву на осколки. Радіус розльоту осколків — до 25 м.
1 — нижня напівсфера;
2 — верхня напівсфера; 3 — стакан; 4 — пробка; 5 — манжета; 6 — вибухова суміш
Рис. 158. Загальний вигляд та будова ручної гранати РГН
Будова ручної
осколкової гранати РГО
Ручна граната оборонна РГО призначена для ураження живої
сили противника переважно в оборонному бою.
Граната РГО (див.
рис. 159) складається з таких частин; корпусу із стаканом для запалу,
розривного заряду, ударно-дистанційного запалу. Корпус складається з двох
частин — верхньої і нижньої. Верхня частина складається із зовнішньої і
внутрішньої напівсфер. До верхньої частини корпусу за допомогою манжети
прикріплюється стакан для запалу. Нижня частина корпусу також складається із
зовнішньої і внутрішньої напівсфер. Розривний заряд заповнює корпус і служить
для його розриву на осколки, які уражають живу силу в радіусі до 200 м. При
зберіганні гранати у стакан вгвинчується пластмасова пробка.
1 — нижня внутрішня
напівсфера; 2 — нижня зовнішня напівсфера; 3 — вибухова суміш; 4 — верхня
зовнішня напівсфера; 5 — стакан; 6 — пробка; 7 — манжета; 8 — верхня внутрішня
на півсфера
Рис. 159. Загальний вигляд та будова ручної гранати РГО
Ударно-дистанційний
запал (див. рис. 160)
При звільненні важеля (14) під дією пружини (17) ударник
вдаряє жалом (15) у капсуль-запалювач КВ-Н-1 (25), який викликає запалювання
піротехнічних сумішей (23) і піротехнічної уповільнювальної суміші (27).
Піротехнічні суміші швидко згоряють, і стопори (21) під дією пружин
переміщаються в бік заглушки (24), вивільняючи движок (5). Движок пересувається
пружиною і подає капсуль-запалювач КВ-Н-1 (4) під жало інерційного пристрою
(8). При падінні на землю (при зустрічі з перепоною) вантаж (13) долає опір пружини
(19), і жало (8) викликає спрацювання капсуля-запалювача КВ-Н-1 (4), при цьому
спрацьовує капсуль-детонатор Б-37 (20) і відбувається вибух.
1 — капсуль-детонатор
7К1; 2 — стакан; 3, 10, 22, 26 — втулка; 4, 25 — капсуль-запалювач КВ-Н-1; 5 —
двигун (движок); 6, 9, 17 — пружина; 7 — ковпачок пружини; 8, 15 — жало; 11 —
гільза; 12 — корпус; 13 — вантаж; 14 — важіль; 16 — ударник; 18 — кільце; 19 —
планка; 20 — капсульдетонатор Б-37; 21 — стопори; 23 — піротехнічна суміш; 24 —
заглушка; 27 — піротехнічна уповільнювальна суміш
Рис. 160. Будова ударно-дистанційного запалу
3. Порядок огляду та підготовки гранат до метання
Гранати переносять у гранатних сумках. Запали тримають
окремо від гранат, при цьому кожний запал загортають у папір або ганчір’я.
Гранати і запали потрібно періодично оглядати. На корпусі гранати, на трубках
запалу і на самому запалі не повинно бути вм’ятин та іржі. Кінці запобіжної
чеки мають бути розведені і без тріщин на загинах. Запалами, що мають тріщини і
зелений наліт, користуватися не можна. Переносячи гранати, слід оберігати їх
від поштовхів, ударів, вогню, бруду, сирості. Підмочені та забруднені гранати і
запали треба протерти й висушити під наглядом командира. Не можна сушити
гранати біля вогню.
Заряджати гранату (вставляти запал) дозволяється тільки
перед її метанням.
• розбирати бойові гранати й усувати в них несправності;
• переносити їх без сумок або за кільце запобіжної чеки;
• торкатися гранати, що не розірвалася після метання.
Метання гранати складається з підготовки до метання
(зарядити гранату і зайняти вихідне положення) і самого метання. На навчальних
заняттях із бойовими гранатами одягають металеву каску.
Гранату заряджають за командою «Підготувати гранати», а в
бою також і самостійно.
Послідовність
заряджання: дістати гранату із сумки лівою рукою, правою рукою
зняти металевий ковпачок або вигвинтити пробку з трубки корпусу (див. рис. 161 а). Тримаючи в лівій руці
гранату, правою рукою дістати з гнізда сумки і розгорнути запал (див. рис. 161 б). Вставити запал у
центральну трубку і загвинтити його (див.
рис. 161 в). Граната готова до метання.
а — вигвинчування
пробки; б — діставання запалу; в — загвинчування запалу
Рис. 161. Заряджання ручної осколкової гранати
1. Яке призначення та бойові властивості ручних осколкових гранат РГД-5. Ф-1, РГН і РГО?
2. Яка послідовність підготовки ручної осколкової гранати до метання?
Джерела:
Пархомчук В. В. Усі уроки до курсу «Захист Вітчизни».
10–11 класи / В. В. Пархомчук. — Х.: Вид. група «Основа», 2011. — 400 с. —
(Серія «Усі уроки»).
Тема 4.3-1.
Прийоми і правила стрільби зі стрілецької зброї. Приготування до стрільби лежачи з упору. Вирішення вогневих завдань.
Мета
Розказати про порядок чищення, змащення та зберігання
зброї, потренуватися в неповному розбиранні та складанні автомата.
План уроку
1. Прийоми та правила стрільби з автомата Калашникова.
2. Вирішення вогневих завдань.
3. Тренування в одноманітності прицілювання.
1. Прийоми та
правила стрільби з автомата Калашникова
Стрільба з автомата може вестися з різних положень та з
будь-якого місця, звідки видні ціль або ділянка місцевості, на яких
передбачається поява противника.
При веденні вогню з місця автоматник приймає положення
для стрільби стоячи, з коліна чи лежачи залежно від умов місцевості та вогню
противника.
При русі автоматник може вести вогонь на ходу без зупинки
та з короткою зупинкою. При переміщенні автомототранспортом автоматник приймає
для ведення вогню зручне положення, дотримуючись заходів безпеки.
Для стрільби в бойових умовах слід вибирати таке місце,
яке забезпечує найкращий огляд та обстріл, закриває автоматника від
спостереження та обстрілу противника, дозволяє зручно виконувати прийоми
стрільби.
При підготовці місця для стрільби необхідно перевірити
можливість ведення вогню в заданому секторі або напрямку, для чого автомат
потрібно послідовно наводити на різні місцеві предмети. Для зручності ведення
вогню слід підготувати упор для автомата.
Залежно від обставин і характеру місцевості автоматник
під час бою може рухатися бігом, швидким кроком, перебіжками або переповзанням,
при цьому автомат утримується однією або двома руками. Для успішного виконання
вогневих завдань потрібно володіти досконало прийомами стрільби.
Керуючись загальними правилами виконання прийомів
стрільби і враховуючи свої індивідуальні особливості, автоматник повинен
виробити і застосовувати найбільш вигідні та стійкі положення для стрільби,
добиваючись одноманітного положення голови, тулуба, рук, ніг.
Залежно від фізичних особливостей автоматника
дозволяється вести стрільбу з лівого плеча, прицілюватися, дивлячись обома
очима і т. д.
При проведенні спеціальних операцій автомат носять на
ремені, перекинутому через голову на ліве плече. Сам автомат розташований під
правою рукою в горизонтальному положенні. Довжина ременя вибирається такою, щоб
автомат можна було вільно прикласти до плеча з ременем, натягнутим від лівого
плеча. При стрільбі з ременем, натягнутим таким чином, збільшується стійкість
зброї і поліпшується якість стрільби.
Такий спосіб носіння автомата в бойових умовах найбільш
придатний, руки при перевірці документів вільні, злочинцям складніше відібрати
зброю.
Стрільба з автомата передбачає виконання таких прийомів:
• прийняття положення для стрільби, заряджання зброї;
• виконання пострілу (прицілювання й оброблення спуску);
• припинення стрільби (припинення натискування на хвіст
спускового гачка, встановлення перевідника в запобіжне положення, розряджання
автомата).
Підготовка до
стрільби з положення лежачи, з руки та упору
Автоматник приймає положення для стрільби самостійно або
за командою.
Для прийняття положення для стрільби лежачи необхідно:
1. Якщо автомат у положенні «на ремінь» — підняти праву
руку по ременю вгору та, знімаючи автомат із плеча, підхопити його лівою рукою
за спускову скобу та ствольну коробку, потім узяти автомат правою рукою за
ствольну накладку та цівку дульною частиною вперед. Одночасно з цим зробити
повний крок правою ногою вперед та трохи праворуч. Нахиляючись уперед,
опуститись на ліве коліно та поставити ліву руку на землю попереду себе,
пальцями вправо. Потім, опираючись послідовно на ліву ногу та ліву руку, лягти
на лівий бік і швидко повернутися на живіт, розкинувши трохи ноги в сторони,
автомат при цьому покласти цівкою на долоню лівої руки.
2. Якщо автомат у положенні «на груди» — взяти лівою
рукою автомат знизу за цівку та ствольну накладку, піднімаючи його трохи вгору
та вперед, витягти праву руку з-під ременя, а потім перекинути ремінь через
голову та взяти автомат правою рукою за ствольну накладку і цівку дульною
частиною вперед. У подальшому положення для стрільби лежачи приймається так, як
і з автоматом «на ремінь».
Для заряджання автомата потрібно:
• приєднати до автомата заряджений магазин;
• зняти автомат із запобіжника;
• поставити перевідник на необхідний вид вогню;
• енергійно відтягнути затворну раму назад до кінця та
різко відпустити її;
• поставити автомат на запобіжник, якщо стрільба не буде
розпочинатися негайно.
Якщо перед заряджанням автомата магазин не був заряджений
патронами або патрони були використані при стрільбі, то необхідно зарядити
магазин.
Для прискорення зарядження магазина патронами доцільно
застосовувати обойму.
Вогонь з автомата ведеться за командами або самостійно,
залежно від обставин.
У команді керівника операції або стрільб указується: кому
стріляти, ціль, приціл, цілик та точка прицілювання. При стрільбі по цілях на
дальність до 400 м приціл та точка прицілювання можуть не вказуватися.
Виконання стрільби (пострілу) включає встановлення
прицілу і цілика, перевідника на необхідний вид вогню, прикладку, прицілювання,
спуск курка та утримання автомата при стрільбі.
Для встановлення прицілу необхідно:
• приблизити автомат до себе;
• великим і вказівним пальцями правої руки стиснути
защіпку хомутика;
• посунути хомутик до співпадіння його переднього зрізу з
рискою під відповідною цифрою на прицільній планці.
Для встановлення цілика треба відтягнути маховичок гвинта
цілика трохи вправо і, крутячи його, сумістити риску під проріззю гривки з
потрібною відміткою.
Для встановлення перевідника на необхідний вид вогню
потрібно, натискуючи на виступ перевідника, повернути його вниз (АВ —
автоматичний вогонь, ОД — одиночний вогонь).
Для прикладки автомата необхідно: не випускаючи цілі з
ворогом праворуч.
У бойових умовах, стріляючи з автомата з правого плеча,
потрібно використовувати будь-які захисні укриття (камінь, стовп, ріг будинку і
т. п.). Захист у такому випадку повинен бути зліва від вас, закриваючи корпус і
більшу частину голови. Для зустрічного вогню залишаються відкритими руки, плече
і менша частина голови. Якщо захисне укриття розташоване праворуч від вас, вам
доведеться стріляти з лівого плеча, а це незвично і незручно, проте ви будете
більш-менш захищені. Якщо ви все-таки будете стріляти з правого плеча, то
відкриєте під постріли противника значну частину тулуба і всю голову. Помилкою
також буде стрільба поверх укриття, ви підставите під вогонь голову, плечі і
частину корпусу. Потрібно так організувати вогневий контакт, щоб можливий
захист противника був праворуч від нього, а ваш — зліва від вас. Для цього
потрібно постійно (якщо дозволяє обстановка) «закручувати» поле бою,
переміщуючись вліво від себе. Наприклад, противник перебуває в будинку і
стріляє з вікна; якщо ви наближаєтесь до нього (перебіжками, під вогневим
прикриттям) з правого боку від противника, перевагу матимете ви, а не він. Якщо
ж, навпаки, ви наближаєтеся зліва від противника, перевага буде на його боці.
При штурмовому захваті будь-якого об’єкта наближатися до
нього краще з боку сонця — воно перешкоджає противникові вести прицільний
вогонь. При веденні вогню в бойових умовах для забезпечення більшої щільності і
результативності вогню застосовують спосіб стрільби з автомата по-кулеметному.
Щоб зброю при стрільбі чергами не трясло і не розкидало кулі, автомат за ремінь
прикручують до стовбура дерева. При стрільбі на бігу намагайтеся натискати на
спусковий гачок в одноопорній фазі — в момент переносу ноги. Коли нога
опускається на землю, це викликає сильний струс системи «стрілок–зброя» і
знижує влучність стрільби.
Для успішного виконання завдань у бою необхідно:
• постійно спостерігати за полем бою;
• швидко і правильно готувати дані для стрільби;
• вміло вести вогонь по цілях у різних умовах бойової
обстановки як удень, так і вночі, для знешкодження групових і найбільш важливих
одиночних цілей застосовувати зосереджений вогонь;
• спостерігати за результатами вогню та вміло його
коректувати;
• слідкувати за використанням патронів у бою та вживати
заходів щодо своєчасного їхнього поповнення.
При діях автоматника в спецопераціях потрібно вибирати
найбільш важливі цілі. Це живі цілі противника — групи стрілків або окремі
постаті, які ведуть вогонь із різних положень, а також на автомототранспорті.
У спеціальних операціях щодо затримання (знешкодження)
злочинців автоматники, які перебувають у групах захоплення або прикриття,
вогонь відкривають за командою керівника операції або самостійно залежно від
ситуації. Під час руху на бронетранспортері
або автомобілі автоматник приймає надійне положення, враховуючи умови
дороги та віддачу автомата при стрільбі, а також швидкість автотранспорту. З
двох рівних за важливістю цілей слід вибирати для знешкодження ближчу та
найбільш вразливу. При появі під час стрільби нової, більш важливої цілі швидко
перенести вогонь на неї. Для вибору прицілу, точки прицілювання та цілика
необхідно визначити дальність до цілі та врахувати умови, які можуть вплинути
на дальність і направлення польоту кулі. Приціл, цілик і точка прицілювання
вибираються з таким розрахунком, щоб при стрільбі середня траєкторія проходила
крізь середину цілі.
При стрільбі з відстані до 400 м вогонь ведеться з
прицілом 4 або П і ціликом О, прицілюватися слід у нижній край або в середину,
якщо ціль висока. При стрільбі на дальність більше 400 м приціл встановлюється
відповідно до дальності цілі й ціликом 0. За точку прицілювання береться
середина цілі. Дальність до цілі визначається окомірно, при цьому дальність до
цілей і місцевих предметів визначається за відрізками місцевості. Уночі
дальність до освітлювальних цілей визначається так, як і вдень. Значне відхилення
зовнішніх умов від табличних змінює дальність польоту кулі або відхиляє її від
площини стрільби. За табличні умови стрільби приймаються: температура повітря +
16ºС, відсутність вітру та перевищення місцевості над рівнем моря, кут місця
цілі не більше 15º. При низьких температурах точку прицілювання слід вибирати
на верхньому краю цілі. Поправка на боковий вітер береться в той бік, звідки
дме вітер. Так, при вітрі зліва точка прицілювання виноситься ліворуч, а при
вітрі справа — праворуч. Поправки при вітрі зі швидкістю 8 м/с необхідно
збільшити в 2 рази, а при швидкості 2 м/с — зменшити в 2 рази. При вітрі, який
дме під гострим кутом до площини стрільби, поправку слід брати в 2 рази менше,
ніж при вітрі, який дме під кутом 90º.
2. Вирішення
вогневих завдань
Вибір цілі,
прицілу та точки прицілювання
Щоб зробити влучний постріл, стрілок повинен:
підготуватися до стрільби, прицілитися, затримати дихання й спустити курок.
Автоматник у бою веде вогонь, як правило, у складі
відділення або взводу, знищуючи цілі, визначені йому командиром. Він повинен
уважно слухати та точно виконувати всі накази командира. Коли автоматникові в
бою ціль для враження не вказана, він обирає її самостійно. У першу чергу
необхідно вразити найбільш небезпечні та важливі цілі, наприклад, розрахунки
кулеметів і гармат, командирів і спостерігачів противника. Для визначення
прицілу, точки прицілювання та цілі необхідно визначити дальність до цілі та
врахувати зовнішні умови, які можуть вплинути на дальність і напрямок польоту
кулі. Приціл і точка прицілювання обираються з таким розрахунком, щоб при
стрільбі середня траєкторія проходила посередині цілі.
Під час стрільбі на дальність до 400 м вогонь треба
вести, як правило, із прицілом 4 або «П», прицілюючись у нижній край цілі або в
середину, якщо ціль висока (рухомі фігури тощо). Під час стрільби на дальність
більш 400 м приціл встановлюється згідно з дальністю до цілі, округлений до
цілих сотень метрів. За точку прицілювання, як правило, приймається середина
цілі. Автоматник виготовляється до стрільби за командою або самостійно. На
навчальних заняттях команда для приготування до стрільби може подаватися роздільно,
наприклад, «На рубіж відкриття вогню, кроком — руш» і потім «Заряджай». Якщо
потрібно, перед командою «Заряджай» указується положення для стрільби.
Приготування до стрільби включає прийняття положення для
стрільби і заряджання автомата.
Приготування до
стрільби лежачи
Для прийняття положення для стрільби з упору із-за
укриття треба залежно від висоти упору або укриття автоматник прийняти
положення для стрільби: лежачи, з коліна або стоячи.
Для стрільби з автомата з упору необхідно покласти автомат
цівкою на упор та утримувати його лівою рукою за магазин або цівку, а правою за
пістолетну рукоятку (див. рис. 142).
|
б
а — утримання
автомата за магазин; б — утримання автомата за цівку
Рис. 142. Положення для стрільби з упору з-за укриття
|
б
а — автоматник
опирається на ліве коліно та ліву руку; б — автомат утримується лівою рукою за
цівку
Рис. 143. Порядок прийняття положення для стрільби лежачи
з автомата
Рис. 144. Положення для стрільби з коліна
Рис. 145. Положення для стрільби стоячи
а б
а — з коліна; б
— стоячи
Рис. 146. Положення для стрільби з автомата з
використанням ременя
Для заряджання автомата треба:
• приєднати до автомата заряджений магазин, якщо він не
був до нього раніше приєднаний;
• зняти автомат із запобіжника;
• поставити перевідник на необхідний вид вогню;
• енергійно відвести затворну раму назад до упору та
відпустити її;
• поставити автомат на запобіжник (див. рис. 147), якщо не має бути негайне відкриття вогню або не
надійшло команди «Вогонь», і перенести праву руку на пістолетну рукоятку.
Рис. 147. Автомат поставлений на запобіжник
Вогонь з автомата ведеться за командою або самостійно
залежно від поставленої задачі й обстановки. У команді для відкриття вогню
вказується: кому стріляти, ціль, приціл і точка прицілювання. Наприклад,
«Такому-то (автоматникові такому-то), по спостерігачу, чотири, під ціль —
вогонь», «Відділення, по колоні, п’ять, у пояс — вогонь».
Здійснення стрільби (пострілу) включає установку прицілу,
перевідника на необхідний вид вогню, прикладку, прицілювання, спуск курка й
утримання автомата при стрільбі.
Для установки прицілу треба, наблизивши автомат до себе,
великим і вказівним пальцями правої руки стиснути засувку хомутика (див. рис. 148) і пересунути хомутик до
сполучення його переднього зрізу з рискою під відповідною цифрою на прицільній
планці.
Рис. 148. Установка прицілу
Для прикладки автомата треба: не втрачаючи цілі з виду,
уперти приклад у плече так, щоб відчувати щільне прилягання до плеча всього
затильника; вказівний палець правої руки (першим суглобом) покласти на
спусковий гачок; нахилити голову трохи вперед і, не напружуючи шиї, праву щоку
прикласти до приклада.
Автомат утримувати лівою рукою за цівку або за магазин, а
правої — за пістолетну рукоятку (див.
рис. 148).
|
б
а — лівою рукою
за цівку; б — лівою рукою за магазин
Рис. 149. Утримання автомата при стрільбі лежачи
Лікті
при прикладці повинні бути:
• поставлені на землю в найбільш зручне положення
(приблизно на ширину плечей при стрільбі з положення лежачи) (див. рис. 150);
• лікоть лівої руки поставлений на м’якоть лівої ноги в
коліні або трохи спущений з нього, а лікоть правої руки піднятий приблизно на
висоту плеча (див. рис. 150а) при
стрільбі з положення з коліна поза окопом;
• лікоть лівої руки притиснутий до боку біля сумки для
гранат, якщо автомат утримується за магазин, а лікоть правої піднятий приблизно
на висоту плеча (див. рис. 150б) при
стрільбі з положення стоячи поза окопом.
а б
а — з коліна; б
— стоячи
Рис. 150. Утримання автомата при стрільбі
Для прицілювання треба зажмурити ліве око, а правим
дивитися через проріз прицілу на мушку так, щоб мушка приходилася посередині
прорізу, а вершина її була нарівні з верхніми краями гривки прицільної планки,
тобто взяти рівну мушку (див. рис. 151).
Рис. 151. Рівна мушка
При прицілюванні потрібно стежити за тим, об гривка
прицільної планки займала горизонтальне положення.
Для спуска курка треба, міцно утримуючи автомат і
затаївши подих, продовжувати плавно натискати на спусковий гачок доти, поки
курок непомітно для автоматника не спуститься з бойового взводу, тобто поки не
відбудеться постріл.
Якщо при прицілюванні рівна мушка значно відхилиться від
точки прицілювання, потрібно, не підсилюючи і не послабляючи тиску на спусковий
гачок, уточнити наведення і знову посилити натиск на спусковий гачок.
При веденні вогню, особливо чергами, треба міцно
утримувати приклад на плечі, не змінюючи положення ліктів і зберігаючи рівну
мушку під точкою прицілювання. Після кожної черги (пострілу) швидко
відновлювати правильність прицілювання. При стрільбі з положення лежачи
дозволяється упиратися магазином автомата у ґрунт (див. рис. 152). При стрільбі безперервним вогнем по широкій цілі
потрібно плавно переміщати рівну мушку з одного флангу цілі до іншого.
Рис. 152. Положення при стрільбі з автомата з упором
магазина в землю
Припинення стрільби може бути тимчасовим і повним. Для
тимчасового припинення стрільби подається команда «Стій», а при стрільбі в русі
— «Припинити вогонь».
Виконуючи ці команди автоматник припиняє натискання на
спусковий гачок, ставить автомат на запобіжник і, якщо потрібно, приєднує новий
заряджений магазин.
Для зміни магазина треба:
• відокремити магазин від автомата;
• приєднати заряджений магазин.
Після команди «Стій» або «Припинити вогонь» подається
команда «Розряджай». За цією командою автоматник ставить автомат на запобіжник
і відводить хомутик назад, встановлюючи приціл автомата в положення «П».
Якщо в магазині були витрачені всі патрони, то після
приєднання зарядженого магазина до автомата треба зняти автомат із запобіжника,
відвести затворну раму за рукоятку назад до упору, відпустити її і знову
поставити автомат на запобіжник. При стрільбі з положення лежачи ствол автомата
покласти на передпліччя лівої руки (див.
рис. 153) і далі діє відповідно до обстановки.
Рис. 153. Положення автомата після припинення вогню
Якщо
в магазині автомата залишилися патрони дії стрілка повинні бути такими:
• відокремити магазин;
• зняти автомат із запобіжника;
• повільно відвести затворну раму за рукоятку назад,
витягти патрон з патронника і відпустити затворну раму;
• натиснути на спусковий гачок (спустити курок з бойового
взводу);
• поставити автомат на запобіжник, узяти його «на
ремінь», якщо стрільба велася з положення стоячи, або покласти на землю, якщо
стрільба велася з положення лежачи;
• розрядити магазин та приєднати його до автомата;
• патрони здати на пункт боєпостачання.
Після розрядження зброї та повернення з вогневого рубежу
командир зобов’язаний перевірити зброю на розрядження. Він подає команду:
«Зброю до огляду!». За цією командою стрілку необхідно:
• у положенні лежачи: відокремити магазин і покласти його
біля автомата горловиною до себе, зняти автомат із запобіжника, відвести за —
рукоятку затворну раму назад і повернути автомат трохи вліво; після огляду
командиром патронника і магазина відпустити затворну раму вперед, спустити
курок з бойового взводу (натиснути на спусковий гачок), поставити автомат, на
запобіжник і приєднати магазин до автомата;
• у положенні стоячи: утримуючи автомат лівою рукою знизу
за цівку, правою відокремити магазин і перекласти його в ліву руку подавачем
догори, пальцями лівої руки притиснути магазин до цівки автомата; зняти автомат
із запобіжника, відвести затворну раму назад і повернути автомат трохи вліво (див. рис. 154).
Рис. 154. Автомат, підготовлений до огляду в положенні
стоячи
Контрольні
питання
1. Основні заходи безпеки при проведенні стрільби.
2. Хто має право бути допущеним до стрільби?
3. За якою командою зміна відбуває на вогневий рубіж?
4. Які бувають положення для стрільби?
5. Від чого залежить влучність стрільби?
6. Які цілі автоматник вражає в першу чергу?
7. Порядок приготування до стрільби.
Джерела:
Пархомчук В. В. Усі
уроки до курсу «Захист Вітчизни». 10–11 класи / В. В. Пархомчук. — Х.: Вид.
група «Основа», 2011. — 400 с. — (Серія «Усі уроки»).
В цьому навчальному 2022-2023 році в нашій школі 11-го класу немає.
Дистанційне навчання 21-2022 навчального року.
Польові збори.
Фото переглянути.
А.А.Гудима підручник *Захист Вітчизни* 11 клас, Тернопиль, Астон - 2019р.
Вивчити параграф 3 с.24-29. ( Призначення, бойові властивості, загальна будова і принцип дії ручних гранат. Порядок огляду і підготовки гранат до застосування. ).
Опрацювати параграф 4 с.29-35. ( Заходи безпеки під час поводження з ручними гранатами. Вивчення прийомів і правил метання ручних гранат. ).
07.04.2022
Опрацювати та виконати параграф 5 с.35-37. (Виконання першої вправи з метання ручних гранат.).
Відпрацьовувати метання предметів на дальність та точність ( схожих по вазі та розміру на гранату ).
На цьому наше навчання закінчується, зустрінемося на польових зборах.
Немає коментарів:
Дописати коментар