Захист України 10 клас.

 Захист України 10 - клас.

Дистанційне навчання ІІ- семестр, 2023-2024 н.р.

22.04.24

РОЗДІЛ X. ОСНОВИ ЦИВІЛЬНОГО ЗАХИСТУ

Тема. Сутність і порядок проведення евакуації населення в районах виникнення надзвичайних ситуацій

 

Мета

Розповісти про сутність і порядок проведення евакуаційних заходів і життєзабезпечення населення в надзвичайних ситуаціях

 

План уроку

1. Сутність і порядок проведення евакуаційних заходів.

2. Життєзабезпечення населення в надзвичайних ситуаціях.

 

1. Сутність і порядок проведення евакуаційних заходів

В умовах неповного забезпечення захисними спорудами в містах та інших населених пунктах, які мають об’єкти підвищеної небезпеки, а також у воєнний час, основним способом захисту населення є евакуація та розміщення його в позаміській зоні.

Сутність цього способу захисту полягає в пересуванні значної кількості людей у населених пунктах і районів, що підпали під вплив великих аварій, катастроф, стихійних лих, зараження території радіоактивними речовинами в мирний час, а також у пересуванні матеріальних запасів і виробничих фондів з категорованих міст у заміську зону при загрозі надзвичайних ситуацій та нападу агресора.

Евакуації підлягає населення, яке проживає в населених пунктах, що знаходяться в зонах можливого катастрофічного затоплення, небезпечного радіоактивного забруднення, хімічного ураження, у районах прогнозованого виникнення локальних збройних конфліктів у 50-кілометровій прикордонній смузі, у районах виникнення стихійного лиха, великих аварій і катастроф (якщо виникає безпосередня загроза життю та заподіяння шкоди здоров’ю людини).

Залежно від обстановки, яка склалася на час надзвичайних ситуацій, може бути проведена загальна або часткова евакуація населення тимчасового або безповоротного характеру.

Загальна евакуація проводиться в окремих регіонах за рішенням Кабінету Міністрів України для всіх категорій населення і планується на випадок:

• небезпечного радіоактивного забруднення навколо атомної електростанції (якщо виникає безпосередня загроза життю та завданню шкоди здоров’ю населення, яке проживає в зоні ураження);

• загрози катастрофічного затоплення місцевості з чотиригодинним добіганням проривної хвилі;

• загрози або виникнення збройного конфлікту в районах 50-кілометрової прикордонної смуги.

Часткова евакуація здійснюється, як правило, в умовах переведення, за рішенням Кабінету Міністрів України, системи захисту населення і територій на воєнний стан до початку застосування агресором сучасних засобів ураження, а в мирний час — у разі загрози або виникнення стихійного лиха, аварії, катастрофи.

Під час проведення часткової евакуації завчасно вивозиться незайняте у виробництві та сфері обслуговування населення: студенти, учні навчальних закладів, вихованці дитячих будинків, пенсіонери та інваліди, які утримуються в будинках для осіб похилого віку, разом із викладачами та вихователями, обслуговуючим персоналом і членами їхніх сімей.

У мирний час евакуація населення планується на випадок:

• загальної аварії на атомній електростанції;

• усіх видів аварій із викидом сильнодіючих отруйних речовин;

• загрози катастрофічного затоплення місцевості;

• великих лісових і торф’яних пожеж, землетрусів, зсувів та інших геофізичних і гідрометеорологічних явищ із тяжкими наслідками, що загрожують населеним пунктам.

Евакуаційні заходи при загрозі та виникненні надзвичайної ситуації здійснюються за рішення місцевих органів виконавчої влади, виконавчих органів рад, уповноважених органів із питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення відповідного рівня.

Евакуація населення здійснюється організовано та в обмежений термін. Вона повинна розпочатися не пізніше 4 годин після отримання розпорядження.

Безпосереднє проведення евакуації починається за наказом управлінь і відділів із надзвичайних ситуацій і цивільних заходів після отримання ними розпорядження встановленим порядком. Про початок евакуації населення оповіщається за допомогою підприємств, закладів, ЖЕКів та органів міліції. Після отримання повідомлення громадяни у встановленій термін прибувають у зазначені збірні евакуаційні пункти (ЗЕП), звідки відправляються в заміську зону. Для організації приймання і розміщення міського населення, що евакуюється, а також забезпечення його всім необхідним, створюються приймальні евакуаційні комісії та приймальні евакуаційні пункти сільських районів.

Із прибуттям на приймальні евакуаційні пункти (ПЕП) евакуйованих розподіляють за населеними пунктами, куди вони й прямують. Евакуйоване населення розміщується як у житлових приміщеннях місцевих мешканців, так і в громадських будівлях. Розміщення евакуйованих проводиться з розрахунку наявної житлової площі в позаміській зоні.

Для забезпечення евакуйованого населення житлом використовуються квартири й будинки місцевих жителів (ущільнення), а також пансіонати, санаторії, будинки відпочинку, дитячі і трудові табори, туристичні бази, дачні кооперативи (будинки).

Якщо житлового фонду бракує, евакуйоване населення тимчасово може розміщуватися в наметах, землянках, лісі тощо. У випадку, коли в позаміських районах області не можна повністю розмістити все евакуйоване населення, частина його може бути розселена в сільських районах сусідніх областей.

Місцеві органи влади, а також керівники сільськогосподарських та інших підприємств уживають необхідних заходів із працевлаштування та всебічного забезпечення евакуйованого населення.

Евакуація населення може здійснюватися трьома способами:

1. Вивіз населення з використанням усіх видів громадського транспорту (залізничного, водного, автомобільного), а також транспортом індивідуального користування.

2. Вивід населення пішки.

3. Комбінований спосіб, коли масовий вивід населення пішки поєднується з вивозом його всіма видами транспорту.

Автомобільний транспорт, призначений для евакуації населення, формується в автомобільні колони, які закріплюються за маршрутами.

Пішим порядком, як правило, евакуація планується на відстань добового переходу (30–40 км). Виведення населення пішки організовується колонами по дорогах, які не використовуються для інших перевезень, або за позначеними маршрутами та колонними шляхами. Чисельність піших колон коливається від 500 до 1000 осіб.

Закінченням евакуації вважається час виведення (вивезення) за межі зон можливих руйнувань можливих сильних руйнувань і зон затоплення всього населення, за виключенням змін працівників, які продовжують роботу в містах.

Організацією проведення евакуаційних заходів займаються начальники і штаби цивільного захисту міста, міських районів і господарських об’єктів. Безпосередньо здійснюють евакуаційні заходи спеціально організовані підрозділи місцевих органів державної виконавчої влади.

 2. Життєзабезпечення населення в надзвичайних ситуаціях

Організація життєзабезпечення населення в екстремальних умовах є комплексом заходів, спрямованих на створення і підтримання нормальних умов, життя, здоров’я та працездатності людей. Вона включає:

• управління діяльністю робітників і службовців, усього населення в разі загрози та виникненні НС;

• захист населення та територій від наслідків аварій, катастроф, а також стихійного лиха;

• забезпечення населення питною водою, продуктами і предметами першої необхідності;

• захист продуктів, харчової сировини, фуражу, водоймищ від радіаційного, хімічного та біологічного зараження (забруднення);

• житлове забезпечення і працевлаштування;

• комунально-побутове обслуговування;

• медичне обслуговування;

• навчання населення способів захисту та дій в умовах надзвичайних ситуацій;

• розробка і своєчасне введення режимів діяльності в умовах радіаційного, хімічного та біологічного зараження;

• санітарну обробку;

• знезараження (обеззараження) території, споруд, транспортних засобів, обладнання, сировини, матеріалів і готової продукції;

• підготовка сил і засобів ведення рятувальних та інших невідкладних робіт у районах лиха й осередках безпосереднього ураження;

• забезпечення населення інформацією про характер і рівень небезпеки, порядок поведінки;

• морально-психологічну підготовку і заходи щодо підтримання високої психологічної стійкості людей в екстремальних умовах;

• заходи, спрямовані на попередження, запобігання або ослаблення несприятливих для людей екологічних наслідків надзвичайних ситуацій та інші заходи.

Виконання всіх цих заходів організовується виконавчою владою та органами управління цивільної оборони відповідного рівня. Безпосередніми виконавцями цих заходів є керівники підприємств, установ і організацій.

Цікаво знати

Найбільшою техногенною катастрофою ХХ століття стала аварія на Чорнобильській АЕС. Ця катастрофа змусили евакуювати населення із понад 1200 міст і сіл, приблизно 135 тис. осіб (90 тис. — в Україні). Близько 1,8 млн осіб продовжують проживати на радіаційно-забруднених територіях України. Чорнобильська катастрофа виявила основні помилки, які були допущені на стадії вибору місця для АЕС: густонаселена територія (поблизу м. Києва) та область великого водного басейну (р. Дніпро).

Переглянути відео на тему: евакуація населення при надзвичайних ситуаціях. 

Контрольні питання

1. В яких випадках проводиться евакуація населення? Наведіть приклади евакуації населення, яка проводилась в останні часи в Україні.

2. Хто має право оголосити загальну евакуацію населення та в яких випадках?

3. Способи евакуації населення.

 

Джерела:

Пархомчук В. В. Усі уроки до курсу «Захист Вітчизни». 10–11 класи / В. В. Пархомчук. — Х.: Вид. група «Основа», 2011. — 400 с. — (Серія «Усі уроки»).

 

29.01.2024

Тема Поняття про надзвичайну ситуацію. Класифікація та основні причини виникнення надзвичайних ситуацій. Вплив надзвичайних ситуацій на довкілля і безпеку життєдіяльності людини

Мета

Вивчити причини виникнення надзвичайних ситуацій мирного часу, їхній вплив на довкілля та безпеку життєдіяльності людини, Надзвичайна ситуація загальнодержавного, регіонального, місцевого й об’єктового рівня. Оцінити обстановку в надзвичайних ситуаціях. Навести приклади виникнення надзвичайних ситуацій в Україні та за її межами.

План уроку

1. Класифікація та причини виникнення надзвичайних ситуацій мирного часу.

2. Надзвичайні ситуації мирного часу та їхній вплив на довкілля і безпеку життєдіяльності людини.

Місце заняття: клас.

Час:       45 хв.

Метод проведення уроку: розповідь - бесіда.

Міжпредметні зв’язки:  географія, фізика.

                                                        Структура уроку

I.     Організаційний момент - 10 хв.

II. Актуалізація опорних знань і умінь учнів - 1 хв.

III.  Вивчення нового матеріалу – 30 хв.

IV. Закріплення нових знань учнів - 2хв.

V.  Підсумок уроку – 1хв.

VI. Домашнє завдання – 1хв.опрацювати під-к ЗВ &41-42 ст. 183-192.

Хід уроку

I.                    Організаційний момент – 10 хв.

1.     Шикування учнів в од­ну шеренгу за зростом,  виконати команди: «Шикуйсь!», «Рівняйсь!», «Струнко!», «Відставити!», «Віль­но!».

    2.  Доповідь командира. Привітання. Виконання учнями Гімну України.

   3. Стройове тренування: повороти на місці,рух стройовим кроком.

 

1. Класифікація та причини виникнення надзвичайних ситуацій мирного та воєнного часу

Надзвичайними ситуаціями в мирний і воєнний час, що впливають на довкілля і безпеку життєдіяльності людини, є аварії, катастрофи, стихійні лиха, наслідки застосування хімічної та бактеріологічної зброї, зброї масового ураження, звичайних засобів ураження, тероризм, їх класифікують за причинами і наслідками виникнення, масштабами завданих збитків та ушкоджень, знищення матеріальних цінностей та ураження людей.

 

2. Надзвичайні ситуації мирного часу

Аварії та катастрофи

Аварія — пошкодження, вихід із ладу або руйнування, спричинене техногенними (виробничими, технологічними) чи природними чинниками, що призводить до знищення матеріальних цінностей, ураження і загибелі людей.

Катастрофа — це раптове лихо або аварія значних масштабів, що супроводжується тяжкими трагічними наслідками (знищення, загибель, руйнація).

Небезпечними наслідками великих аварій є пожежі та вибухи. Вибухають під великим тиском котли, балони, трубопроводи на промислових підприємствах, вугільний пил і газ у шахтах, пара лакофарбових речовин на меблевих і деревообробних підприємствах. На об’єктах нафтової, хімічної і газової промисловості аварію спричинюють загазованість атмосфери, розлиття нафтопродуктів, агресивних рідин і сильнодіючих отруйних речовин (СДОР). Найнебезпечніші аварії можуть виникнути там, де виробляють, використовують або зберігають сильнодіючі отруйні, вибухо- і вогненебезпечні речовини і матеріали: на підприємствах хімічної, нафтопереробної, нафтохімічної та інших споріднених галузей промисловості тощо.

Здебільшого аварії трапляються через:

• конструктивні причини або порушення технології виробництва, правил експлуатації обладнання, машин і механізмів;

• низьку трудову і технологічну дисципліну;

• недотримання заходів безпеки чи недбайливе ставлення до них;

• незадовільне впровадження прогресивних систем пожежогасіння;

• відсутність належного нагляду за станом обладнання;

• стихійні лиха.

Ці та інші чинники можуть спричинити в мирний час глобальні катастрофи, як це сталося, наприклад, на Чорнобильській атомній електростанції у 1986 р.

Сильнодіючі отруйні речовини (СДОР)

Наразі у світі нараховується до 6 млн хімічних речовин; 90 % з них — це органічні сполуки, більшість яких токсичні. У промисловій технології щодо токсичних хімікатів уживається поняття «шкідлива речовина»; при контакті з організмом людини вона може викликати травми, отруєння, захворювання, інші відхилення у стані здоров’я.

До групи сильнодіючих отруйних речовин (СДОР) належать не всі шкідливі речовини, а тільки ті, що заражають повітря в небезпечних концентраціях, здатних викликати масові ураження людей, тварин і рослин.

За фізичними властивостями до групи СДОР належать:

• тверді леткі речовини: солі синильної кислоти, гранозан, етилмеркурфосфат, етилмеркурхлорид, меркуран;

• рідкі леткі речовини, що зберігаються в ємностях під тиском: у підгрупі А — аміак, окис вуглецю; у підгрупі Б — хлор, сірчистий газ, сірководень, фосген, бромметил;

• рідкі леткі речовини, що зберігаються в місткостях без тиску: у підгрупі А — нітро- й аміносполуки ароматичного ряду, синильна кислота; у підгрупі Б — нітро-акрилова кислота, нікотин, октаметил, тіофос, метафос, сірковуглець, тетраетилсвинець, дифосген, дихлоретан, хлорпікрин;

• димучі кислоти — сірчана, азотна, соляна, плавикова, хлорангідриди сірчаної, сірчистої та піра-сірчастої кислот.

Розглянемо основні характеристики найпоширеніших сильнодіючих отруйних речовин, що зберігаються в значних кількостях на підприємствах, які їх виробляють або використовують.

Хлор — газ жовто-зеленого кольору з різким характерним запахом. Малорозчинний у воді, важчий за повітря, тому накопичується в низинах. У великих кількостях використовується для відбілювання в промисловості, знезараження питної води тощо. Перевозиться в зрідженому стані під тиском у цистернах і балонах. Потрапивши в атмосферу, димить.

Аміак — безбарвний газ із характерним різким запахом (нашатирний спирт). Легший за повітря. Добре розчиняється у воді. Рідкий аміак використовується як робоча речовина в холодильних машинах. Аміачна вода застосовується як добриво. Перевозиться у зрідженому стані під тиском у цистернах і балонах. Потрапивши в атмосферу, димить.

Двоокис сірки (сірчистий газ, сірчистий ангідрид) — безбарвний газ із характерним різким запахом. Добре розчиняється у воді. У великих кількостях використовується для виготовлення сірчаної кислоти, застосовується в паперовому і текстильному виробництві, для дезінфекції приміщень.

Сірководень — безбарвний газ із неприємним запахом, пара якого утворює з повітрям вибухонебезпечні суміші. Важчий за повітря. Розчиняється у воді.

Акрилонітрил (нітрил акрилової кислоти) — безбарвна, легколетка, низько кипляча рідина з неприємним запахом. Розчиняється у воді. Пара важча за повітря. При взаємодії акрилонітрилу з повітрям утворюються вибухонебезпечні суміші. Під час горіння акрило-нітрилу виділяються отруйні гази.

Синильна кислота — безбарвна, прозора, дуже летка рідина. Пара її в звичайному стані безбарвна, має своєрідний п’янкий запах (гіркого мигдалю). Добре змішується з водою.

Фосген — безбарвний газ. При температурі нижче 8°С конденсується в безбарвну рідину. Запах нагадує запах прілих фруктів чи сіна. Фосген важчий за повітря. Малорозчинний у воді. Отруйна тільки пара фосгену.

Бензол — безбарвна рідина з характерним запахом. Його пара важча за повітря і утворює з ним вибухонебезпечні суміші.

Стихійні лиха

Стихійне лихо — це надзвичайне природне явище, що діє з великою руйнівною силою, завдає значної шкоди життєдіяльності населення, знищує матеріальні цінності.

Пожежі — це стихійне поширення вогню, що вийшов з-під контролю людини. Пожежі завдають величезних матеріальних збитків і нерідко призводять до загибелі людей.

Повені — значні затоплення суходолу, коли вода в річках піднімається вище звичайного рівня внаслідок рясних опадів, швидкого танення снігів, утворення льодових заторів тощо.

Землетруси — коливання земної поверхні та підземні поштовхи. Це жахливе стихійне лихо виникає зненацька. І хоча тривалість основного поштовху не перевищує кількох секунд, його наслідки сягають величезних масштабів. Запобігти землетрусу, зупинити чи уникнути його неможливо. Люди ще не навчилися точно передбачати його початок. На земній кулі щороку відбувається понад 100 тис. землетрусів; більшість із них призводить до загибелі тисяч людей і до різноманітних руйнувань.

Селеві потоки — це стрімкий рух із гір селю — суміші води, каміння, щебеню, піску і глини; вони затоплюють, знищують усе на своєму шляху.

Зсуви відбуваються частіше на берегах річок і водоймищ. Основною причиною їхнього виникнення є надлишкове насичення підземними водами глинистих порід до текучого стану, внаслідок чого вниз схилами зсовуються величезні маси ґрунту, а разом з ним — усі споруди.

Снігові замети утворюються взимку під час снігопадів і можуть бути настільки великими, що набувають характеру стихійного лиха.

Ураган — це посилення вітру до 35 м/с і більше (12 балів за шкалою Бофорта).

Шквал — різке короткочасне посилення вітру (від кількох хвилин до кількох десятків хвилин), іноді до 30–70 м/с зі зміною його напрямку, частіше під час грози. Ширина шквалу 2–3 км. 

Контрольні питання 1. Що таке надзвичайні ситуації? 

                           2. Які є надзвичайні ситуації мирного часу? 

                           3. Які загрози вони складають?

Домашнє завдання: опрацювати  &41-42 ст. 183-192 підручник ЗВ 10 кл.

 

І - семестр 23-24 н.р.

18.12.23

Практичну роботу пишимо у зошит. А відео проведення іммобілізації верхньої кінцівки присилаємо на вайбер.

Практична робота № 2.

Тема, Перша медична допомога при переломах кісток.

Мета. Ознайомитись із першою медичною допопогою при переломі кісток;

            навчитись виконувати іммобілізацію верхньої кінцівки при переломі;

           підвищити компетентність у наданні першої медичної допомоги при переломі кісток та в               момент прийняття рішень.

План.

1. Види переломів.

2. Ознаки переломів.

3. Виконання іммобілізації з підручних засобів на верхню кінцівку.

Хід практичної роботи

1. Види переломів:

- повний перелом кістки;

- неповний перелом кістки ( тріщина );

- закритий перелом;

- відкритий перелом ( коли із шкіри видно кістки );

- одиничні переломи;

- чисельні переломи;

- вогнепальні переломи.

2. Ознаки переломів.

Абсолютні (дозволяють безпомилково встановити перелом):

- ненормальна рухливість кістки в місці перелому;

- укорочення або викривлення кінцівки;

- наявність у рані уламків кістки.

Відносні (трапляються не тільки при переломах):

- різкий біль при спробах рухатися;

- набряк на місці перелому;

- крововилив у тканини, синці або зовнішня кровотеча;

- порушення фукцій кінцівки.

3. Практичне виконання іммобілізації з підручних засобів на верхню кінцівку.

Іммобілізація - це забезпечення нерухомості кісток у місці перелому.

Переглянути відео.

Зняти таке саме відео №1 і прислати у вайбер.

Відео №1.

Відео №2

Висновок.

27-28.11.23

РОЗДІЛ IX. ВІЙСЬКОВО-МЕДИЧНА ПІДГОТОВКА

Тема. Медичне забезпечення бою. Перша медична допомоги пораненим і хворим

 

Мета

Дати основні поняття про завдання і сили медичного забезпечення бою відділення (взводу). Призначення, заходи першої медичної допомоги. Засоби індивідуального медичного оснащення: аптечка індивідуальна (АІ), пакети перев’язочні (ППІ) і протихімічні індивідуальні (ІПП), пантоцид. Призначення, порядок і правила користування ними.

Групове медичне оснащення — сумка санітара, аптечка військова, носилкові лямки, лямки спеціальні та санітарні носилки.

 

План уроку

1. Мета та завдання військово-медичної підготовки.

2. Заходи, які здійснюються медичною службою в період підготовки до бою

3. Засоби індивідуального медичного захисту.

4. Лікарські препарати, необхідні для надання першої допомоги.

5. Евакуація поранених із бойовища.

 

1. Мета та завдання військово-медичної підготовки

Під час проходження військової служби у Збройних силах та інших військових формуваннях України, а також у повсякденній життєдіяльності, існує загроза виникнення травматичних пошкоджень, нещасних випадків у будь-якій ситуації та різноманітних захворювань. Тому майбутнім захисникам Вітчизни, важливо навчитися здійснювати основні прийоми надання першої допомоги — простим доцільним заходам для рятування життя людини, які попереджають ускладнення, додаткове травмування, усунення болю тощо.

На роботу медичної служби в бою значно впливатиме величина, структура і характер санітарних втрат. У наступальному бою розміри санітарних втрат зазнають значних коливань і залежать від характеру і ступеня напруженості бойових дій, завдань, які вирішує полк, його місця в бойовому порядку дивізії, масштабів застосування противником зброї масового ураження, ступеня інженерного обладнання місцевості, наявності в особового складу індивідуальних засобів захисту та вміння користуватися ними.

Із матеріалів різних операцій періоду Великої Вітчизняної війни, середньодобові втрати від вогнепальної зброї становили 8–12 % особового складу. В окремих боях ці коливання були ще більш різноманітними — від 1 % до 25 % за добу бою.

Сучасний наступальний бій характеризується більшою рішучістю, стрімким розвитком бойових дій, а отже, більш мінливою обстановкою. У сучасному бою війська можуть наступати швидшими темпами і на більшу глибину, ніж у період Другої світової війни. Наявність на озброєнні сучасних армій засобів масового ураження може призвести до одномоментного виникнення у військах масових втрат.

У сучасному наступальному бою при застосуванні тільки звичайних видів зброї санітарні втрати за добу можуть складати 10–15 % кількості особового складу.

За умови застосування зброї масового ураження санітарні втрати полку від звичайних видів зброї можуть складати 5–7 %, від ядерної зброї — 17–25 %, від хімічної зброї і токсинів — 3–8 %, хворими — 0,1 %. У цілому за добу бою при наступі санітарні втрати можуть складати 25–40 % кількості особового складу.

Порівняльні дані щодо характеру вогнепальних уражень за досвідом Другої світової війни 1941–1945 рр., війни в Афганістані 1979–1989 рр. і локальних війн другої половини ХХ ст. подано в табл. 35.

Таблиця 35

Локалізація поранень	Друга світова війна 1941–1945 рр.	Війна в Афганістані 1979–1989 рр.	Локальні війни другої половини ХХ ст.
Голова	14,8	22,6	14,5
Груди	11,9	9,6	9,9
Живіт і таз	9,2	10,4	9,2
Верхні кінцівки	26,5	20,6	28,6
Нижні кінцівки	37,6	37,9	37,9

 

Суттєво зростуть, порівняно з минулими війнами, втрати від звичайних видів зброї. При цьому збільшиться питома вага важких і вкрай важких поранень, опіків.

Із досвіду Другої світової війни із загального числа санітарних втрат легкопоранені складали менше половини, поранені середньої важкості — стільки ж і важкопоранені — не менше 15 %. Частота виникнення травматичного шоку дорівнювала 10–12 % від загального числа поранених.

Наведені показники є усередненими, і залежно від виду бою, характеру засобів ураження, які застосовувалися, вони зазнавали значних коливань. Безперечно, в умовах сучасного бою, у зв’язку зі змінами, які відбулися в засобах ураження, в тому числі і звичайних, число осіб, які потребують медичної допомоги за життєвими показниками, у протишокових заходах, а також у виносі та вивозі з поля бою, значно зросте. У зв’язку з важкістю і складністю поранень збільшується і час для надання медичної допомоги одному пораненому.

 

2. Заходи, які здійснюються медичною службою в період підготовки до бою

Успішне забезпечення наступу багато в чому залежить від якості, своєчасності та повноти заходів, які вживає медична служба в підготовчий період. Водночас перелік цих заходів і повнота їхнього виконання визначаються тривалістю цього періоду, обстановкою та характером майбутніх бойових дій. Однак у всіх випадках повинні бути визначені та проведені основні заходи, до числа яких слід віднести:

• евакуацію поранених і хворих із підрозділів медичної служби та зосередження цих підрозділів у назначених районах у готовності до роботи;

• доукомплектування особовим складом і транспортом підрозділів медичної служби;

• отримання засобів підсилення від вищого начальника медичної служби та їхнє розподілення відповідно до прийнятого рішення, а також створення необхідного резерву;

• поповнення витраченого медичного майна, створення необхідних запасів і приведення в готовність санітарної техніки;

• забезпечення особового складу військ індивідуальними засобами надання першої медичної допомоги;

• навчання особового складу полку прийомам надання само- і взаємодопомоги при пораненнях і захворюваннях;

• збір відомостей, які характеризують санітарно-епідемічний стан району майбутніх бойових дій і військ противника;

• проведення особовому складу планових і позапланових (за епідемічними показаннями) щеплень;

• посилення контролю за якістю харчування та водозабезпечення особового складу;

• медичний контроль за проведенням гігієнічного миття особового складу зі зміною білизни і за необхідності за дезінфекцією та дезінсекцією обмундирування;

• підготовку особового складу медичної служби до дій в умовах майбутнього бою.

 

3. Засоби індивідуального медичного захисту

До медичних засобів індивідуального захисту належить: аптечка індивідуальна АІ-2, індивідуальний протихімічний пакет ІПП-8, перев’язочний пакет індивідуальний ППІ.

Аптечка індивідуальна АІ-2 призначена для надання само- і взаємодопомоги при ураженнях, опіках і для профілактики ураження людей радіоактивними отруйними речовинами і бактеріальними засобами.

Вона складається з набору медикаментозних засобів (антидот), які запобігають або зменшують дію на організм людини іонізуючих випромінювань, отруйних речовин. Комплект препаратів вкладений у пеналі, розділений за відділами в пластмасовій коробці. Аптечку після отримання необхідно мати при собі (носити в кишені).

В аптечці знаходяться такі засоби.

Відділ № 1 — резервний. За необхідності в нього буде вкладено шприц-тюбик із знеболювальним засобом, який застосовується при переломах, ранах і опіках.

Відділ № 2 — у круглому пеналі червоною кольору знаходиться засіб для попередження отруєння фосфорорганічними речовинами. Приймають за сигналом «Хімічна тривога» перед тим, як одержати протигаз.

Відділ № 3 — у висувному круглому пеналі без кольору знаходиться антибактеріальний засіб № 2. Його приймають при розладі травлення, яке виникає після опромінення.

Відділ № 4 — у двох восьмигранних пеналах знаходиться протирадіаційний засіб № 1. Цей препарат приймають при загрозі опромінення за сигналом «Радіаційна небезпека «по 6 таблеток за один прийом.

Відділ № 5 — у двох однакових чотиригранних пеналах без кольору зберігається протибактеріальний засіб № 1. Приймати його треба у випадку застосування агресором бактеріальних засобів, при виникненні інфекційного захворювання та при пораненнях і опіках як протизапальний засіб.

Відділ № 6 — у чотиригранному пеналі білого кольору знаходиться захисний засіб № 1 калію йодид. Приймати його необхідно щоденного протягом 10 днів після випадання радіоактивних опадів при вживанні свіжого молока. У першу чергу препарат треба давати дітям.

Відділ № 7 — у круглому пеналі блакитного кольору є протиблювальний засіб. Приймати його рекомендується після опромінення, а також при появі нудоти після удару в голову (струс мозку).

Для довідки: необхідно пам’ятати, що дітям до 8 років на один прийом дають ¼ таблетки, дітям до 15 років — ½ таблетки вказаних препаратів, окрім радіозахисного засобу № 2 і знеболювального засобу, який дають дітям у повній дозі незалежно від віку.

Індивідуальний протихімічний пакет ІПП-8 призначений для знезаражування ділянок тіла, одягу, спорядження, на які потрапили краплини рідких отруйних речовин (СДОР) і знезаражують їх шляхом перетворення в нетоксичні або малотоксичні хімічні сполуки. Рідиною з ІПП-8 можна обробити близько 500 см² одягу або відкритих ділянок тіла. При потраплянні краплиннорідких отруйних речовин (СДОР) на відкриті ділянки шкіри й одягу необхідно змочити тампони рідиною з флакона і протерти ними закраплені ділянки тіла і частини одягу, які прилягають до відкритих ділянок шкіри.

Запам’ятай! Рідина, яка знаходиться в ІПП-8, отруйна і небезпечна при потраплянні в очі. Тому шкіру коло очей після обробки необхідно промити чистою водою й обтерти сухим тампоном.

Використані тампони після обробки поверхонь, отруєних речовин (СДОР) не можна розкидати, їх збирають, спалюють або закопують у землю у відведених місцях.

Для довідки: за відсутності індивідуального протихімічного пакета для обробки заражених ділянок тіла можна використати підручні засоби, які застосовуються в побуті: шампуні, мило, пральні порошки. Вказані засоби розчиняють у воді й отриманим розчином змивають отруйні речовини з отруєних поверхонь. Замість тампонів можна використати папір, паклю тощо.

а                          б                                 в

Рис. 213. Індивідуальний протихімічний пакет ІПП-8: а — загальний вигляд; б — флакон із рідиною; в — ватно-марлевий тампон

 

На сьогодні у спорядження формувань цивільної оборони замість індивідуальних протихімічних пакетів ІПП-8, ІПП-9 надходять індивідуальні протихімічні пакети ІПП-10. Рецептура ІПП-10 має профілактичні якості (нею можна обробляти різні поверхні) до зараження отруйними речовинами (СДОР).

Перев’язочний пакет індивідуальний (ППІ) — складається з бинта шириною 10 см довжиною 7 м, двох ватно-марлевих подушечок (17,5 × 32 см), одна з яких пришита до кінця бинта, а друга може переміщуватися. У пакеті знаходиться шпилька, на чохлі вказані правила користування пакетом. Зовнішній чохол пакета, внутрішня поверхня якого стерильна, використовується для накладання стерильних пов’язок.

На чохлі написано правила користування пакетом, порядок розпакування:

• узяти пакет у ліву руку, правою рукою по лінії надрізу розкрити зовнішній чохол;

• вийняти внутрішню упаковку;

• вийняти шпильку, підколоти її на видному місці до одягу, зняти паперову обгортку;

• розгорнути перев’язувальний матеріал, не торкаючись руками внутрішньої поверхні подушечок (тієї, що прикладають до ран);

• утримуючи лівою рукою нерухому подушечку, а правою — голову бинта та рухому подушечку (з боку, пришитого кольоровими нитками), приготуватися до накладання пов’язки;

• накласти пов’язку, прибинтувавши подушечку; кінець бинта закріпити шпилькою;

• при наскрізних ранах рухому подушечку пересувають по бинту на потрібну відстань, щоб закрити вхідний і вихідний отвори рани. Зовнішній чохол пакета, внутрішня поверхня якого стерильна, використовується для накладання герметичних пов’язок.

Для профілактики шоку необхідно насамперед усунути або послабити біль; цього можна досягти при введенні знеболювального засобу за допомогою шприц-тюбиків (з аптечки індивідуальної).

Шприц-тюбик складається з герметично закритого поліетиленового корпуса, ін’єкційної голки та захисного ковпачка; призначений для одноразового введення ліків підшкірно і в м’язи.

При застосуванні шприц-тюбика:

• узяти правою рукою його за корпус, лівою — за ребристий обідок;

• повернути ковпачок і одночасно насунути його на корпус шприца до упору (мандрен голки при цьому проколює мембрану);

• обертом у протилежний бік зняти захисний ковпачок;

• не торкаючись голки руками, вколоти її підшкірно або в м’язи в ділянці зовнішньої поверхні стегна, верхньої третини плеча, у зовнішній верхній квадрант сідниці (дозволяється навіть через одяг);

• міцно тримаючи пальцями корпус шприц-тюбика, ввести ліки;

• не розтискуючи пальців, вийняти голку;

• використаний шприц-тюбик вкласти в кишеню хворого (прибинтувати або приколоти до одягу на грудях), щоб було відомо, що йому введено болезаспокійливі ліки

 

4. Лікарські препарати, необхідні для надання першої допомоги

Для надання першої допомоги в деяких випадках необхідно використовувати лікарські препарати для попередження або лікування хвороби. Найчастіше це:

• розчин перекису водню — слабкий дезінфікуючий засіб. Використовується у вигляді 3 %-ного розчину для дезінфекції ран;

• розчин йоду спиртовий 3–5 %-ного — використовується для дезінфекції шкіри навколо рани, змащування подряпин;

• калію перманганат — використовується у вигляді слабко-рожевого розчину для промивання шлунку при отруєнні;

• натрію гідрокарбонат (сода харчова) — використовується у вигляді 2 %-ного розчину для промивання шлунку при отруєнні кислотами;

• 1 %-вий розчин столового оцту використовують при отруєнні лугами;

• нашатирний спирт — використовується при втраті свідомості, тепловому та сонячному ударах (дати понюхати вату, змочену нашатирним спиртом);

• активоване вугілля — використовується при отруєннях як адсорбуючий засіб, який перешкоджає всмоктування отруйних речовин із шлунку в кров (з розрахунку 1 таблетка на 10 кг ваги постраждалого, краще розчинити у воді);

• анальгін — використовується як знеболювальний засіб при травмах (як правило, до 4 таблеток для дорослої людини);

• супрастин, тавегіл, діазолін, димедрол — використовуються як протиалергенні засоби при алергійних реакціях;

• буторфонолу тартрат (0,2 % — 1 мл шприц-тюбик) — використовується як знеболювальний засіб при травмах (входять у комплект автомобільної аптечки);

• спирт етиловий (96 %) — використовується для дезінфекції шкіряних покровів навколо ран;

• нітрогліцерин — використовується для підтримання роботи серця;

• любелін (цититон) — (внутрівенно 0,5 мл) — використовується для стимуляції центру дихання або при зупинці дихання;

• промедол, морфін, омнопон, фентаніл — використовуються як знеболювальні засоби для запобігання травматичного шоку (як правило, використовуються разом з атропіном — 0,1 %, 0,5 мл підшкірно з метою усунення пригнічення дихального центру);

• санорин або галазолін (краплі для носу) — використовуються як протиалергенні засоби при алергічних реакціях (при укусах комах закапати 4–5 крапель на ранку і по 2–3 краплі в кожну ніздрю).

Перед використання будь-якого лікарського засобу необхідно уважно прочитати його назву, звернути увагу на термін придатності та його стан.

Найчастіше травми стаються в побуті. У зв’язку із цим саме в оселі необхідно мати в розпорядженні всі необхідні засоби першої допомоги для порятунку пораненого члена родини й взагалі кожного, хто потребує такої допомоги. На заводах, у сільськогосподарських об’єктах, у спортивних і шкільних закладах, у транспорті є спеціальні шафки або ж невеликі набори засобів першої допомоги, необхідні для надання першої допомоги потерпілому. Тим більше необхідно, щоб у кожній родині були набори засобів першої допомоги: перев’язний матеріал, ліки й інші нескладні засоби. Такі комплекти називаються домашніми аптечками. Домашні аптечки обов’язково повинні бути в кожній оселі, причому відповідати конкретним вимогам.

Зберігати такі комплекти зручно в дерев’яних шафках із 2–3 полицями. Шафки мають висіти на стіні, причому як можна вище, щоб до них не дотяглися маленькі діти. Шафки повинні мати позначку червоного хреста.

Склад домашньої аптечки

У домашню аптечку повинні входити такі засоби першої допомоги:

• бинти — 10 пачок різної ширини та 5 кишенькових пов’язок (індивідуальних пакетів);

• лейкопластир;

• «швидка» пов’язка;

• 2 трикутні косинки;

• 2 пакетики стерильної гідрофільної марлі;

• 2 пакетики перев’язної вати;

• 50 мл йодної настойки;

• 100 г 3 %-ного перекису водню;

• 2–3 пакетика оцет-кислого алюмінію;

• харчова сода в порошку або в таблетках;

• 100 г 3 %-ної борної рідини;

• порошок лимонної кислоти;

• 50 г 3 %-ного борного вазеліну;

• шлункове вугілля;

• знеболювальний засіб;

• 10 г марганцевокислого калію;

• ножиці;

• пінцет;

• турнікет або здавлюючий джгут;

• очна піпетка;

• термометри;

• англійські шпильки.

Останнім часом рекомендується також мати пластичний покривний бинт «Акутин».

При наданні першої допомоги не можна обійтися без перев’язного матеріалу.

Відповідно до вимог першої допомоги налагоджене виробництво засобів першої допомоги: аптечок; шафок; санітарних сумок, які повинні бути в кожній родині, школі, майстерні, автомашині. Однак бувають такі випадки, коли замість цих стандартних засобів доводиться застосовувати наявні зараз засоби. Йдеться про так звані імпровізовані, тимчасові засоби. Аптечки (шафки) першої допомоги оснащені стандартними, фабричного виробництва засобами першої допомоги: перев’язним матеріалом, лікарськими препаратами, дезінфікуючими засобами і нескладними інструментами. Серед перев’язних засобів особливо зручні кишенькові, індивідуальні пов’язки. При терміновому наданні першої допомоги в побуті, полі й на автострадах доводиться застосовувати імпровізовані, тимчасові засоби. До них можна віднести чисту носову хустку, простирадло, рушник і різну білизну. Для іммобілізації переламаних кінцівок можуть застосовуватися палиці, дошки, парасольки, лінійки тощо. Із лиж, санчат і гілок дерев можна приготувати імпровізовані носилки. Необхідно сприяти ширшому використанню стандартних засобів першої допомоги, зроблених саме для цих цілей. Перев’язний матеріал і лікарські препарати треба періодично заміняти й доповнювати. У першу чергу, це стосується перекису водню, дія якого слабшає через 1–2 тижні.

При облаштуванні домашньої аптечки деякі ліки може виписати лікар, інші потрібно купити самим. Ціна зазначених засобів невелика. З іншого боку, їхнє значення та дія при швидкому й правильному наданні першої допомоги надзвичайно великі, навіть, можна сказати, неоціненні. Найчастіше травми стаються в побуті. Тому вдома треба мати всі необхідні засоби для надання першої допомоги. Аптечка — набір засобів першої допомоги: лікарських засобів, перев’язних матеріалів і нескладних інструментів. Для домашньої аптечки зручно використовувати невеличку настінну шафку. Таким чином, у будинку в одному місці знаходитимуться всі основні засоби першої допомоги й охорони здоров’я. Домашня аптечка повинна бути розташована в місці, недоступному для дітей. Крім того, аптечки мають бути в автомобілях, спортивних залах тощо. Ці засоби застосовуються:

• при больовому синдромі різного походження: головний біль, зубний біль, ниркова, жовчна та кишкова кольки;

• невралгія;

• при травмах, опіках, після операцій;

• як жарознижуючі засоби: анальгін, аспірин і парацетамол.

Ці засоби застосовуються при захворюваннях дихальних шляхів, що супроводжуються утворенням складно відділяємого грузлого секрету: трахіобронхіт, хронічний бронхіт, бронхіальна астма, пневмонія тощо. Поряд із бромгексином використовуються й інші препарати.

Баралгін застосовується при шлункових, кишкових, жовчних кольках й інших болях. У цих випадках можна застосовувати но-шпу. Маалокс застосовується при печії, шлункових болях, гастриті, виразковій хворобі, у випадку шлункового дискомфорту після помилок у дієті, після прийому ліків і зловживання алкоголем, кавою й нікотином. Як проносний засіб застосовується сенаде.

Ці засоби застосовуються при болях в області серця й за грудиною, при болях під лівою лопаткою. Ці засоби застосовуються в разі втрати свідомості. Варто протерти нашатирем скроні й дати разово вдихнути потерпілому.

Перекис водню у вигляді 3 %-ного розчину використовують для промивання ран. Йод і 1 %-ний розчин брильянтового зеленого застосовуються для змазування саден, подряпин, країв ран. Як заміна можуть використовуватися бензин, спирт та інші засоби. Ці засоби застосовуються при алергійних захворюваннях; сінній лихоманці, кропивниці; шкірній сверблячці різного походження, укусах комах для запобігання розвитку алергійної реакції.

Перев’язний матеріал застосовується для виготовлення й накладення різних пов’язок. Перев’язний матеріал можна придбати в аптеках у вигляді заготівель різних розмірів.

Гумовий джгут складається з товстої гумової трубки або стрічки довжиною 1–1,5 м із пристосуванням для фіксації на кінцівках.

Запам’ятайте! У разі відсутності етикетки, простроченого терміну придатності — ліки не вживати.

 

5. Евакуація поранених із бойовища

Якщо потерпілий не в змозі пересуватися самостійно або з допомогою товариша, його переносять. Нижче подано кілька способів транспортування потерпілого без застосування спеціальних або імпровізованих нош. Слід пам’ятати, що спосіб транспортування пораненого залежить від характеру й місця поранення та загального стану потерпілого.

Рис. 214. Спосіб перенесення

 

Рис. 215. Перенесення «один за одним» способом «замок»

 

Рис. 216. Так слід з’єднувати руки при перенесенні способом «замок»

 

Рис. 217. Відтягування пораненого на боці. Застосовується при евакуації під час бою або на місцевості, що прострілюється

Рис. 218. Способи евакуації одним вояком

 

При складних травмах (складних переломах кінцівок, хребта) слід застосовувати ноші, щоб забезпечити повний спокій потерпілому.

 

Контрольні питання

1. Назвіть лікарські препарати для надання першої допомоги.

2. Хто може надавати першу допомогу потерпілому?

3. Із чого складається скелет людини?

4. Назвіть основні органи людини.

 

Дистанційне навчання. ІІ - семестр.

22.05.2023

Тема. Метання гранати Ф-1 на дальність.

 

Мета

 

Розучування прийомів і способів метання ручної гранати.

 

План уроку

1. Розучування прийомів і способів метання ручної гранати.

2. Тренування у виконанні вправи з метання гранати Ф-1 на дальність.

 

1. Розучування прийомів і способів метання ручної гранати

Метання гранати виконують із місця і в русі, при цьому характерною є так звана вибухова робота м’язів. Сутність її полягає в миттєвому скороченні м’язів з упереджено-розтягнутого стану в момент, коли тіло людини, яка метає гранату, займає положення немовби натягнутого для стрільби лука.

Під час метання з місця це відбувається в момент замаху (повороту тулуба з одночасним відведенням руки з гранатою назад), під час метання в русі — в кінці розбігу. При цьому м’язи розтягуються не внаслідок замаху, а завдяки прискоренню руху тулуба і ніг, тимчасом як плечі й рука з гранатою не змінюють своєї швидкості, отриманої внаслідок попередньої частини розбігу.

Швидкість вильоту залежить від техніки метання. Дальність польоту гранати залежить від кута вильоту при однаковій початковій швидкості метання. Найоптимальнішим є кут 42–45°. При такому куті вильоту дальність польоту є максимальною.

Знання цих особливостей дає змогу підвищити точність враження цілей. Наприклад, при ураженні невеликих за розміром цілей (вікно, амбразура) треба метати гранату з малим кутом вильоту — ураження здійснюється на активній ділянці траєкторії. І навпаки, для ураження схованих горизонтальних цілей (окопи, траншеї, ями) кут вильоту повинен бути оптимальним (45° і більше), а траєкторія вильоту крутою.

Наступальну й оборонну гранати необхідно тримати в руці запалом догори, щоб великий, перший, другий і третій пальці міцно охоплювали її корпус, а мізинець упирався в дно гранати. Спусковий важіль повинен бути притиснутий до долоні в ділянці великого пальця. При цьому треба пам’ятати, що не слід закріпощати м’язи передпліччя і кисті. Це негативно впливає на плавне відведення руки з гранатою під час замаху.

Правильне тримання автомата в руці значною мірою впливає на результат кидка гранати на дальність і в ціль. Зброя в руці не повинна заважати розбігу, відведенню руки з гранатою, виконанню кидка й зупинці (після кидка).

Пальці лівої руки міцно тримають автомат трохи вище прицільної планки. Ремінь заздалегідь підтягується і намотується на магазин. Рука з автоматом вільно опускається донизу, зброя стволом нахилена вперед.

У техніці метання гранати стоячи з місця існує два способи замаху: вгору-назад і вниз-назад.

При метанні гранати стоячи з місця способом «вниз-назад» необхідно стати обличчям до цілі. Права рука напівзігнута в лікті перед грудьми, зброя — в лівій руці стволом вперед-догори вільно опущена вниз. Відставляючи праву ногу назад носком вправо і, згинаючи її в коліні, розвернути корпус праворуч і перенести вагу тіла на зігнуту в коліні праву ногу. Одночасно з цим вільним і поступовим рухом зробити замах, відводячи для цього праву руку з гранатою дугою вниз-назад. У кінцевому положенні замаху рука має бути випрямлена, розслаблена і повернута пальцями догори. Автомат у лівій руці рухається в напрямку пояса, допомагаючи повороту тулуба праворуч. У момент виконання замаху потрібно дивитися в бік цілі. Переносячи вагу тіла на ліву ногу, вивести лікоть руки вперед-догори і з одночасним розгином її в ліктьовому суглобі швидким хльостовим рухом кисті метнути гранату. Ліва рука з автоматом рухається вниз-назад і притискується до боку, ніби фіксуючи корпус у площині метання, не дозволяючи йому повертатися вліво. Після кидка гранати тулуб продовжує рухатися вперед. Для утримання його від падіння вагу тіла необхідно перенести на виставлену вперед ліву ногу.

Метання гранати на дальність проводиться з розбігу від прямої планки шириною 7 см і довжиною 4 м у коридор шириною 10 м. Планка знаходиться на одному рівні з доріжкою для розбігу та фарбується в білий колір. На кінцях планки виставляють прапорці. Доріжка для розбігу має бути щільною, довжиною 20–25 м і шириною 1,25 м. На останніх 6–8 м доріжка має ширину 4 м.

Основу техніки метання гранати на дальність становить: розбіг, кидок, зупинка після кидка.

Розбіг за структурою поділяється на попередню частину — 10–12 м і завершальну — 8–10 м. Швидкість розбігу повинна бути оптимальною. Це дозволяє учням правильно виконати техніку кидка.

Після попереднього розбігу, наступивши лівою ногою на контрольну мітку, метальник із першим кроком правої ноги починає відведення (замах) руки з гранатою назад. Із другим кроком лівої ноги рука з гранатою повністю відводиться назад, а тулуб повертається вправо. Ліва рука з автоматом — перед грудьми. Кроком лівої ноги та активним махом правої починається третій (схресний) крок. Його виконують із найбільшою швидкістю; від його довжини та швидкості виконання залежить якість кидка. При виконанні схресного кроку ліва рука з автоматом допомагає скручуванню тулуба вправо. При цьому метальник повинен, не знижуючи швидкості, зайняти найбільш вигідне (розтягнуте) положення перед кидком.

Останній, четвертий, кидковий крок не є біговим, однак від правильної постановки ноги (довжини кроку, швидкості виконання) залежить результат кидка. Поставивши ліву ногу далеко поперед себе і випрямляючи праву, метальник виходить грудьми вперед, ледве згинає праву руку в лікті і виводить лікоть уперед-угору, а кисть — за голову. Кидок гранати проходить із-за спини через плече і закінчується сильним хльостовим рухом кисті.

Зробивши кидок, метальник по інерції рухається вперед і, щоб утриматися від переходу через планку після кидка, перескакує з лівої ноги на праву, різко гальмуючи рух уперед, та зберігаючи рівновагу.

У завершальній частині розбігу необхідно координувати відведення руки з гранатою і роботу ніг. М’язи руки повинні бути максимально розслаблені. Четвертий кидковий крок має бути за довжиною оптимально доцільним для кидка. Надто довгий крок спричиняє до основної помилки при метанні — «провалювання».

Не рекомендовано на кожному тренувальному занятті виконувати сильні кидки на результат. Метання на результат треба проводити не так часто. Більше необхідно працювати над удосконаленням техніки метання і розвитком фізичних якостей.

Характерні помилки при метанні гранати на дальність із розбігу:

1. Метальник робить занадто довгий розбіг і при цьому закріпощає м’язи плечового поясу і руки, що не дозволяє максимально використати їх силу під час кидка.

2. Метальник не використовує розбіг і кидає гранату практично з місця.

3. Велика початкова швидкість у попередній частині розбігу. Це призводить до того, що учень не встигає відвести гранату, порушує ритм кидкових кроків і послідовність у роботі м’язів ніг, тулуба і руки.

4. Метальник не приділяє належної уваги другому кидковому кроку, від якого залежить швидкість виконання найважливішого, схресного кроку, середнього між розбігом і кидком.

5. При виконанні схресного кроку метаючий занадто згинає руку з гранатою в лікті, що зменшує амплітуду руху і силу кидка.

6. У момент кидка метальник передчасно відриває праву ногу від землі, що призводить до зменшення сили кидка.

 

2. Тренування у виконанні вправи з метання гранати Ф-1 на дальність. Нормативи з метання гранати Ф -1

Вправа 2. Метання гранати в русі на дальність. Умови виконання: з розбігу метнути по черзі три гранати в коридор шириною 10 м і довжиною 60 м; у руці тримати макет автомата.

Вага гранати — 600 г. Зараховується краща з трьох спроб.

Вправа 3. Метання гранати на влучність. Ціль: три концентричних кола (Р1 — 0,5 м, Р2 — 1,5 м, Р3 — 2,5 м).

Умови виконання: виконується з місця чи з розбігу з макетом автомата в руці. У центрі першого кола встановлюється жовтий прапорець розміром 15 x 20 см, висотою 30 см. Відстань до прапорця — 35 м. Усі кола розмічаються білими лініями шириною 5 см.

Вага гранати — 600 г.

Кожному учневі надається 1 пробна і 10 залікових спроб.

При виконанні залікових кидків влучення в перше коло оцінюється — 9 очками, у друге коло — 6 очками, у третє коло — 4 очками.

 

Джерела:

Пархомчук В. В. Усі уроки до курсу «Захист Вітчизни». 10–11 класи / В. В. Пархомчук. — Х.: Вид. група «Основа», 2011. — 400 с. — (Серія «Усі уроки»).

 

 

10.05.2023

Тема. Вихід зі строю та повернення в стрій. Підхід до начальника. 

Мета

Ознайомити учнів із вихідом зі строю та повернення в стрій, підхід до начальника та відхід від нього. 

 

План уроку

1. Вихід зі строю.

2. Повернення до строю.

3. Підхід до начальника та відхід від нього.

1. Вихід зі строю

Для виходу військовослужбовця зі строю подається команда, наприклад, «Рядовий Іванченко, вийти із строю на стільки-то кроків».

Військовослужбовець, почувши своє прізвище, відповідає: «Я»,— а за командою на вихід із строю, відповідає: «Слухаюсь»,— і стройовим кроком виходить із строю на вказану кількість кроків, рахуючи від першої шеренги, зупиняється і повертається обличчям до строю.

Під час виходу військовослужбовця з другої шеренги він злегка торкається долонею лівої руки плеча військовослужбовця, який стоїть попереду, та робить крок уперед і не приставляючи правої ноги — крок праворуч, пропускає військовослужбовця, який виходить із строю, а потім стає на своє місце.

Під час виходу військовослужбовця попередньої шеренги його місце займає військовослужбовець, який стояв за ним.

Під час виходу із строю з колони по два, по три, по чотири він виходить із строю в бік найближчого флангу, попередньо зробивши поворот праворуч (ліворуч). Якщо поруч стоїть військовослужбовець, то він робить крок правою (лівою) ногою вбік і, не приставляючи лівої (правої) ноги,— крок назад, пропускає військовослужбовця, який виходить із строю, а потім повертається назад на своє місце.

 

2. Повернення до строю

Для повернення військовослужбовця в стрій подається команда, наприклад, «Рядовий Іванченко, стати до строю» або тільки «Стати до строю». За командою «Рядовий Іванченко» військовослужбовець, який стоїть обличчям до строю, почувши своє прізвище, повертається обличчям до начальника і відповідає: «Я», а за командою «Стати до строю», якщо він без зброї або зі зброєю в положенні «за спину», прикладає руку до головного убору і відповідає: «Слухаюсь»,— повертається в напрямку руху, з першим кроком опускає руку, рухаючись стройовим кроком, найкоротшим шляхом стає на своє місце в строю.

 

3. Підхід до начальника та відхід від нього

Під час підходу до начальника поза строєм військовослужбовець за 5–6 кроків до нього переходить на стройовий крок, за 2–3 кроки зупиняється й одночасно з приставлянням ноги прикладає праву руку до головного убору, а тоді доповідає, наприклад, «Товаришу (пане) лейтенанту, рядовий Сидоренко за вашим наказом прибув». Після доповіді руку опускає (див. рис. 174).

Рис. 174. Підхід до начальника: а — зупинка; б — рапорт

 

Отримавши дозвіл іти, військовослужбовець прикладає руку до головного убору і відповідає: «Слухаюсь»,— повертається в напрямку руху. Із першим кроком (постановкою лівої ноги на землю), опускає руку і, зробивши 3–4 кроки стройовим, далі рухається похідним кроком (див. рис. 175).

а               б                   в                     г                    д                е

Рис. 175. Відхід від начальника: а — прикладання руки до головного убору;  б — поворот кругом; в — приставляння ноги; г — крок уперед; д — опускання руки; е — приставляння ноги

 

Під час підходу до начальника зі зброєю рука до головного убору не прикладається за винятком випадку, коли зброя перебуває в положенні «за спину».

 

Контрольні питання

1. Подивіться на рис. 190. Відзначте особливості прийому підходу до начальника.

2. На скільки кроків виконується вихід зі строю за командою «Рядовий Іванченко, вийти зі строю»?

 

Джерела:

Пархомчук В. В. Усі уроки до курсу «Захист Вітчизни». 10–11 класи / В. В. Пархомчук. — Х.: Вид. група «Основа», 2011. — 400 с. — (Серія «Усі уроки»).

 

08.05.2023

Тема. Військове вітання на місці та під час руху

 

Мета

Дати учням уявлення про військове вітання на місці та під час руху. Практично відпрацювати військове вітання на місці та під час руху

 

План уроку

1. Військове вітання на місці.

2. Військове вітання під час руху.

3. Практичне відпрацювання команд на місці та під час руху.

 

1. Військове вітання на місці

Для військового вітання на місці поза строєм без головного убору за 5–6 кроків до начальника або старшого за військовим званням, повернутися в його бік, прийняти стройове положення й дивитися йому в обличчя, повертаючи голову вслід за ним.

Якщо головний убір надітий, то, крім того, прикласти праву руку до головного убору так, щоб пальці були разом, долоня пряма, середній палець торкався нижнього краю головного убору, а лікоть був на лінії й висоті плеча (див. рис. 172). Під час повороту голови в бік начальника або старшого за військовим званням, положення руки залишається без зміни.

Рис. 172. Військове вітання на місці

Після того як начальник або старший за військовим званням, мине того, хто вітав, слід голову повернути прямо й опустити руку.

 

2. Військове вітання під час руху

Для військового вітання під час руху поза строєм без головного убору за 5–6 кроків до начальника або старшого за військовим званням, одночасно з поставленням лівої ноги припинити рух руками, повернути голову в його бік і, рухаючись далі, дивитися йому в обличчя. Пройшовши повз начальника або старшого за військовим званням, голову повернути прямо й продовжувати рух руками.

При надітому головному уборі разом із поставленням лівої ноги на землю повернути голову й прикласти праву руку до головного убору. Ліву руку тримати нерухомо біля стегна. Ідучи повз начальника або старшого за військовим званням, одночасно з постановкою лівої ноги на землю, голову повернути прямо, а праву руку опустити (див. рис. 173).

Рис. 173. Військове вітання під час руху

 

Випереджаючи начальника або старшого за військовим званням, вітати його одночасно з першим кроком обгону, за другим кроком голову повернути прямо і праву руку опустити.

Якщо у військовослужбовця в руках ноша, то військове вітання слід виконувати поворотом голови в бік начальника або старшого за військовим званням.

 

3. Практичне відпрацювання команд

 

Контрольні питання

1. У яких випадках виконується військове вітання?

2. Ви випереджаєте начальника, ваші дії.

 

Джерела:

Пархомчук В. В. Усі уроки до курсу «Захист Вітчизни». 10–11 класи / В. В. Пархомчук. — Х.: Вид. група «Основа», 2011. — 400 с. — (Серія «Усі уроки»).

03.05.2023

Тема. Повороти під час руху

 

Мета

Дати учням уявлення про повороти під час руху. Практично відпрацювати повороти під час руху.

 

План уроку

1. Повороти під час руху.

2. Практичне відпрацювання команд під час руху.

 

1. Повороти під час руху

Повороти під час руху кроком виконуються за командами: «Праворуч», «Півоберта праворуч», «Ліворуч», «Півоберта ліворуч», «Кругом — руш».

Для повороту праворуч виконавча команда подається одночасно з поставленням правої ноги на землю. За цією командою лівою ногою слід зробити крок, повернутися на носку лівої ноги, одночасно з поворотом, винести праву ногу вперед і рухатися далі в новому напрямку.

Для повороту ліворуч виконавча команда подається одночасно з поставленням лівої ноги на землю. За цією командою правою ногою слід зробити крок, повернутися на носку правої ноги, одночасно з поворотом винести ліву ногу вперед і рухатися далі в новому напрямку (див. рис. 170).

Рис.170 Переглянути відео поворот ліворуч під час руху

 

Для повороту кругом виконавча команда подається одночасно з поставленням правої ноги на землю. За цією командою зробити ще один крок лівою ногою (на рахунок «раз» винести праву ногу вперед, трохи ліворуч і різко повернутися в бік лівої руки на носках обох ніг (на рахунок «два»), рухатися далі з лівої ноги в новому напрямку (на рахунок «три») (див. рис. 171).

Рис. 171. Переглянути відео повороти кругом під час руху: а — крок уперед; б — півкроку вперед і ліворуч; в — положення після повороту

Під час поворотів рух руками здійснюється в такт кроку.

Усі військовослужбовці зобов’язані під час зустрічі (обгону) вітати один одного, суворо дотримуючись правил, викладених у Стройовому статуті.

Підлеглі та молодші за військовими званнями вітаються першими, а за умовами рівного становища першим вітається той, хто вважає себе більш вихованим і ввічливим.

Крім того, військовослужбовці зобов’язані виявляти повагу через виконання прийомів військового вітання: могилу Невідомого солдата; братерські могили воїнів, які загинули в боях за волю і незалежність України; бойові прапори військових частин, а також Військово-Морський прапор із прибуттям на військовий корабель і під час відбуття з нього; похоронні процесії, які супроводжується військами.

Військове вітання виконується чітко і бадьоро, з точним додержуванням правил стройового положення та руху.

 

2. Практичне відпрацювання команд

 

Контрольні питання

1. Яке положення рук під час повороту кругом під час руху?

2. Із поставленням якої ноги на землю подається команда «Ліворуч»?

 

Джерела:

Пархомчук В. В. Усі уроки до курсу «Захист Вітчизни». 10–11 класи / В. В. Пархомчук. — Х.: Вид. група «Основа», 2011. — 400 с. — (Серія «Усі уроки»).

01.05.2023

Тема. Строї та їхні елементи. Обов’язки військовослужбовців перед шикуванням і в строю. Стройові команди

 

Мета

Дати учням уявлення про строї та їхні елементи. Розповісти про обов’язки солдата в строю. Практично відпрацювати попередні та виконавчі команди.

 

План уроку

1. Строї та їхні елементи.

2. Обов’язки військовослужбовців перед шикуванням і в строю.

3. Стройові команди.

4. Практичне відпрацювання команд.

 

1. Строї та їхні елементи

Стройова підготовка є одним із найважливіших розділів навчання допризовника. Навички, набуті на заняттях із стройової підготовки, вдосконалюються на заняттях із вогневої, фізичної підготовки та в повсякденній службі.

Солдат строкової служби, як правило, діє в складі свого відділення, тому він повинен добре знати своє місце в строю, різні стройові прийоми без зброї і зі зброєю. Основні обов’язки військовослужбовців перед шикуванням і в строю, порядок виконання стройових прийомів визначені Стройовим статутом Збройних сил України.

Щоб уміти швидко і правильно діяти в строю, рядовий повинен знати, що таке строї та які їхні елементи.

Стрій — визначене Стройовим статутом розміщення військовослужбовців, підрозділів і частин для спільних дій у пішому порядку та на машинах.

Шеренга — стрій, у якому військовослужбовці розміщені один біля одного на одній лінії згідно з визначеними інтервалами.

Фронт строю — бік строю, в який військовослужбовці розміщені обличчям, а машини — лобовою частиною.

Фланг строю — край строю, правий або лівий. Під час поворотів строю назви флангів не змінюються.

Тил строю — сторона, протилежна фронту.

Інтервал — відстань по фронту між військовослужбовцями, машинами, підрозділами, частинами.

Дистанція — відстань у глибину між військовослужбовцями, машинами, підрозділами, частинами.

Ширина строю — відстань між флангами.

Глибина строю — відстань від першої шеренги (від військовослужбовця, який стоїть попереду) до останньої шеренги (до військовослужбовця, який стоїть позаду), а під час дій на машинах — відстань від першої лінії машин (від машини, що стоїть попереду) до останньої лінії машин (до машини, що стоїть позаду).

Лінія машин — стрій, у якому машини перебувають на одній лінії одна біля одної.

Ряд — два військовослужбовці, які стоять у двошеренговому строю один за одним. кщо за військовослужбовцем першої шеренги не стоїть військовослужбовець другої шеренги, то такий ряд називається неповним; останній ряд завжди має бути повним.

Двошеренговий стрій — розміщення військовослужбовців однієї шеренги за військовослужбовцями іншої шеренги на відстані одного кроку (випростаної руки, покладеної долонею на плече військовослужбовця, який стоїть попереду). Шеренги називаються першою та другою. Під час повороту строю назви шеренг не змінюються. Одношеренговий (шеренга) і двошеренговий строї можуть бути зімкнутими або розімкнутими.

Колона — стрій, у якому військовослужбовці розташовані один за одним, а підрозділи (машини) один (одна) за одним (за одною) — на відстанях, визначених Стройовим статутом або командиром. Колони застосовують для шикування підрозділів і частин у похідний або розгорнутий стрій.

Розгорнутий стрій — шикування підрозділів в одну лінію по фронту в одношеренговому чи двошеренговому строю (або в лінію машин, або в лінію колон) з інтервалами, визначеними Стройовим статутом або командиром.

Похідний стрій — шикування підрозділів у колонах один за одним на дистанціях, визначених Стройовим статутом або командиром.

Напрямний — військовослужбовець (підрозділ, машина), що рухається на чолі строю у визначеному напрямі.

Замикаючий — військовослужбовець (підрозділ, машина), що рухається останнім (останньою) в колоні.

 

2. Обов’язки військовослужбовців перед шикуванням у строю. Виконання команд

Для успішного виконання прийомів і дій військовослужбовець повинен знати свої обов’язки перед шикуванням і в строю.

Військовослужбовець зобов’язаний:

• перевіряти справність своєї зброї, закріплених за ним озброєння, боєприпасів, особистих засобів захисту, шанцевого інструменту, обмундирування і спорядження;

• мати акуратну зачіску, охайно заправляти обмундирування, правильно надівати і припасовувати спорядження, допомагати товаришеві усунути помічені недоліки;

• знати своє місце в строю, вміти шикуватися швидко, без метушні;

• під час руху зберігати рівняння, інтервали і дистанцію, не виходити зі строю (з машини) без дозволу;

• у строю без дозволу не розмовляти, дотримуватися цілковитої тиші, пильнувати за наказами (розпорядженнями) і командами (сигналами) свого командира, виконувати їх швидко і точно;

• передавати накази, команди (сигнали) без перекручень, гучно й чітко.

 

3. Стройові команди

Команди поділяються на підготовчі та виконавчі. Підготовчу команду подають чітко, виразно, гучно, протяжно, щоб військовослужбовці у строю зрозуміли, яких дій вимагає від них командир. Виконавча команда (або команда до виконання) подається після паузи, гучно, уривчасто, чітко, наприклад, «Право-РУЧ», «Ліво-РУЧ». Перша частина слова — це попередня команда, друга частина, написана великими літерами,— виконавча команда.

За попередньою командою військовослужбовці, якщо вони перебувають у строю, стають струнко, якщо рухаються, то переходять на стройовий крок, а поза строєм повертаються в бік начальника і теж стають струнко. Щоб привернути увагу окремого військовослужбовця або підрозділу, подаючи попередню команду, називають військове звання і прізвище військовослужбовця або підрозділ. Наприклад: «Рядовий Коваленко, кругом», «Третій взвод, стій». Щоб відмінити або зупинити виконання прийому, подається команда «Відставити». За цією командою стають у положення, яке було до виконання прийому.

За командою «Ставай» здійснюється шикування підрозділів. За цією командою треба швидко стати в стрій, визначити інтервал і дистанцію, п’яти поставити разом, а носки розгорнути по лінії фронту на ширину стопи, дивитися прямо перед собою.

За командою «Рівняйсь» усі, крім правофлангового, повертають голову вправо, праве вухо вище лівого, підборіддя підняте, і вирівнюються так, щоб кожний бачив груди четвертого солдата. За командою «Ліворуч — рівняйсь» усі, крім лівофлангового, повертають голову вліво. Коли рівняння закінчено, подається команда «Струнко» і всі військовослужбовці стають у вихідне положення (голову прямо).

У стройове положення стають за командою «Струнко» (див. рис. 165). При цьому треба триматися прямо, без напруження; ноги в колінах випрямити, але не напружувати їх; груди підняти, а все тіло трохи подати вперед, живіт втягти, плечі розгорнути; руки опустити так, щоб кисті, повернуті долонями всередину, були збоку стегон, а напівзігнуті пальці торкалися стегна; голову тримати високо й прямо, не випинаючи підборіддя; дивитися перед собою; бути готовим до негайних дій.

Переглянути відео на тему: строї взводу.

Рис. 165. Стройове положення «Струнко»

 

За командою «Вільно» послабити в коліні праву або ліву ногу, але не рушати з місця, бути уважним і не розмовляти.

 

4. Практичне відпрацювання команд

 

Контрольні питання

1. Що таке стрій?

2. Які є види строїв?

3. У чому полягають обов’язки солдата перед шикуванням і в строю?

4. Які є стройові команди?

 

Джерела:

Пархомчук В. В. Усі уроки до курсу «Захист Вітчизни». 10–11 класи / В. В. Пархомчук. — Х.: Вид. група «Основа», 2011. — 400 с. — (Серія «Усі уроки»).

 

26.04.2023

Тема. Реформування та розвиток сучасних Збройних сил України

 

Мета

Вивчити основні права, свободи та пільги військовослужбовців, соціальні гарантії членів сімей військовослужбовців, історично-політичні умови формування Збройних сил України.

 

План уроку

1. Напрямки будівництва Збройних сил України в сучасних умовах.

2. Організаційна та функціональна структура Збройних сил України, структура та бойовий склад Сухопутних військ, Повітряних сил та Військово-Морських сил на кінець 2011 року.

3. Перспективні напрямки розвитку Збройних сил України.

 

1. Напрямки будівництва Збройних сил України в сучасних умовах

Розглянемо основні напрямки будівництва ЗС України в сучасних умовах.

1. Робота й удосконалення законодавчої і нормативно-правової бази з питань оборони та воєнного будівництва в контексті нової Конституції України та Воєнної доктрини України з метою визначення правових основ діяльності органів державної влади й управління щодо забезпечення оборони, завдань та основних принципів будівництва ЗСУ, визначення їх оптимальної структури та чисельності з використанням наукових методів, а також враховуючи воєнно-політичні умови, які склалися в державі.

2. Визначення складу та співвідношення між видами ЗС, родами військ і спеціалістами військ. Враховуючи без’ядерний статус України, пріоритетного розвитку мають набути Сухопутні війська, які складають основу ЗС.

Розробка принципів застосування ЗС та їхніх видів за наявності реальної загрози, яка може виникнути для України в окремих напрямках чи в деяких регіонах у вигляді воєнних конфліктів різної ефективності, що можуть перерости в локальну чи регіональну війну.

Створення системи управління оперативної та стратегічної ланок. Розділ функцій між Міністерством оборони та Генеральним штабом ЗСУ.

3. Оснащення ЗС сучасними зразками озброєння та воєнної техніки спочатку шляхом модернізації та збереження, а потім виробляючи її на власній промисловій базі та застосовуючи окремі зразки за кордоном.

Визначення порядку комплектування ЗС, організація проходження військової служби, навчання і підготовка офіцерських кадрів. Приведення військової освіти відповідно до потреб ЗС.

4. Розквартирування військ відповідно до їхнього оперативного призначення. Підтримання в експлуатаційному стані казарменого, житлового фондів та інших об’єктів, розташованих на територіях воєнних містечок. Організація та створення нормальних умов для діяльності особового складу. Ефективний контроль за витратами матеріально-технічних засобів.

5. Збереження резервів і мобілізаційних запасів, утримання їх в оптимально необхідній кількості.

Підтримання боєготовності військ (сил) відповідно до поставлених задач, забезпечення постійної бойової готовності з’єднань і частин, призначених для охорони державних кордонів і забезпечення оперативного розгортання військ (сил) у загрожуючи напрямках.

6. Організація та проведення оперативної, бойової та морально-психологічної підготовки особового складу та військових формувань.

Упровадження в практику ділових форм і методів виховної роботи з метою підтримання військової дисципліни в такому стані, що забезпечить виконання завдань, які поставлені перед ЗС як у мирний, так і у воєнний час.

Військово-патріотичне виховання населення, підвищення престижу військової служби. Реформування системи військових комісаріатів.

7. Гарантоване державне соціально-правове забезпечення військовослужбовців та їхніх сімей. Розробка та прийняття державної програми забезпечення військовослужбовців житлом.

 

2. Організаційна та функціональна структура Збройних сил України

Надзвичайно важливе місце в будівництві ЗСУ посідає система підготовки офіцерських кадрів. Саме у військових навчальних закладах створюють той фундамент, на якому розбудовуються наші ЗС.

Основним завданням Збройних сил є захист незалежності, територіальної цілісності, недоторканності України. Їхня розбудова здійснюється згідно з національним законодавством і ратифікованими Україною міжнародними договорами та угодами з військових питань.

Основними принципами розбудови Збройних сил є:

• проведення оперативно-тактичної, мобілізаційної, бойової та морально-психологічної підготовки особового складу з урахуванням законів збройної боротьби та принципів воєнного мистецтва;

• комплектування їх на основі загального військового обов’язку і за контрактом з поступовим переходом до професійної армії;

• військово-патріотичне виховання допризовної та призовної молоді, особового складу на національно-історичних традиціях;

• вирішення комплексу питань, пов’язаних із соціальним захистом військовослужбовців;

• повна департизація (заборона військовослужбовцям брати участь у діяльності політичних партій і рухів).

Збройних сили України мають у своєму складі види і роди військ та інші військові формування й об’єкти, необхідні для забезпечення обороноздатності держави та передбачені чинним законодавством.

Якісними ознаками розбудови Збройних сил України є: бойова здатність, бойова ефективність, бойова стійкість, мобільність, інформованість, керованість, живучість, готовність до відмобілізування і виконання бойового завдання. Бойова готовність, дислокація Збройних сил на території України визначаються необхідністю організації ефективної оборони сухопутних і морських кордонів на всіх напрямках і забезпечення повітряно-космічної оборони важливих адміністративних центрів, промислових і потенційно небезпечних об’єктів.

У збалансованому будівництві видів Збройних сил, родів військ і спеціальних військ пріоритет у розвитку віддається високоточній зброї підвищеної потужності; силам і засобам розвідки, повітряно-космічної оборони радіоелектронної боротьби; ракетним військам, авіації та аеромобільним частинам; перспективним типам надводних кораблів і підводних човнів.

ЗСУ у процесі оперативно-тактичної мобілізаційної та бойової підготовки оволодівають оборонними, контр-наступальними та наступальними видами дій. При цьому вони готуються до вибору ефективних форм і способів воєнних дій, які відповідають обстановці, що складається, забезпечують перехоплення ініціативи у противника та її утримання.

Система навчання й виховання кадрів у ЗСУ є складовою частиною загальнодержавної системи освіти й забезпечує підготовку військових фахівців у мирний і воєнний час.

Разом із ЗСУ у воєнний час діють прикордонні війська, Служба безпеки, Війська внутрішньої і конвойної охорони Міністерства внутрішніх справ і формування Цивільної оборони України.

Збройні сили України є основою військової організації держави. До них належать три види Збройних сил: Сухопутні війська, Повітряні сили, Військово-Морські сили України, а також об’єднання, з’єднання, військові частини, військові навчальні заклади, установи та організації, що не належать до видів Збройних сил України.

Кожний вид Збройних сил України має свої роди військ, що характеризуються певним призначенням, бойовими можливостями, військовою технікою, зброєю, кадровим складом тощо.

Сухопутні війська (СВ) призначені для відбиття ударів сухопутних угруповань противника, що вдерлися (напали) на територію держави. До складу СВ входять такі роди військ: механізовані, танкові, аеромобільні, ракетні війська й артилерія, армійська авіація, війська протиповітряної оборони та спеціальні війська (розвідувальні, спеціального призначення, інженерні, радіаційного, хімічного та біологічного захисту, зв’язку, радіоелектронної боротьби, топографічні, гідрометеорологічні, технічного, тилового та медичного забезпечення).

Повітряні сили (ПС) призначені для охорони повітряного простору держави, враження з повітря об’єктів противника, висадки повітряних десантів, перевезення військ та ведення повітряної розвідки. До ПС входять роди авіації: бомбардувальна, винищувальна, штурмова, розвідувальна, транспортна, зенітні ракетні війська, радіотехнічні війська, авіація військ протиповітряної оборони та спеціальні війська.

Військово-Морські сили (ВМС) призначені для нанесення ураження об’єктам противника та сприяння Сухопутним військам у веденні бойових дій на приморських напрямках. До складу ВМС входять: надводні сили, підводні сили, авіація Військово-Морських сил, берегові ракетно-артилерійські війська та морська піхота.

Зміни характеру збройної боротьби, форм і способів застосування військ (сил) у сучасних воєнних конфліктах викликали потребу мати у складі Збройних сил передові та основні сили оборони і стратегічні резерви.

 

3. Перспективні напрямки розвитку Збройних сил України

Після розпаду СРСР в Україні було прийнято близько 400 законів та інших документів з питань національної безпеки та оборони. Це дало змогу завершити формування чіткої системи державного управління оборонною сферою, основу якої становлять конституційно визначені інститути: Президент України — Верховний Головнокомандувач Збройних сил України; Рада національної безпеки і оборони України — постійно діючий координаційний орган з питань національної безпеки та оборони України; Кабінет Міністрів України.

Триває робота і над формуванням нових структур — Передових сил оборони, Основних сил оборони та Стратегічних резервів. Як очікується, праобразом майбутніх ЗСУ мають стати Об’єднані сили швидкого реагування. Завершився перший етап цього процесу, в результаті чого готовими до виконання завдань за призначенням визнано понад 35 підрозділів.

Одним із головних напрямків реформування та розвитку Збройних сил України є також поступовий перехід до комплектування їх військовослужбовцями, що проходитимуть службу за контрактом.

Також збільшується і цивільний склад у структурних підрозділах Міністерства оборони. Сьогодні цивільні в ЗСУ становлять майже 40 %, і в подальшому цей показник, за твердженням Міністра оборони, планується збільшувати.

Сьогодні є всі підстави стверджувати, що в найближчій перспективі будуть створені сучасні Збройні сили, які набудуть найкращих рис армій провідних країн світу, відповідатимуть ознакам розвинутого демократичного суспільства, будуть здатні діяти в реаліях XXІ сторіччя, адже впевненість цьому надає двадцятирічний досвід їхньої розбудови.

 

Контрольні питання

1. Розкажіть про структуру ЗС України.

2. Які перспективи розвитку сучасних ЗСУ?

 

Джерела:

Пархомчук В. В. Усі уроки до курсу «Захист Вітчизни». 10–11 класи / В. В. Пархомчук. — Х.: Вид. група «Основа», 2011. — 400 с. — (Серія «Усі уроки»).

 

 

24.04.2023

РОЗДІЛ V. Статути Збройних сил України

Тема. Призначення добового наряду роти. Вивчення дій днювального під час прибуття в роту прямих начальників, чергового по частині, у випадку тривоги та пожежі. Дії днювального під час виносу майна з приміщення роти. Дії днювального вільної зміни. Тренування у виконанні обов’язків днювального. Тематичне оцінювання

 

Мета

Вивчити поняття про добовий наряд підрозділу. Основні їхні функції. Пояснити обов’язки днювального роти. Практично відпрацювати дії та обов’язки днювального.

 

План уроку

1. Добовий наряд.

2. Обов’язки днювального роти.

3. Практичні дії днювального на місці днювального.

 

1. Добовий наряд

Добовий наряд призначається для підтримання внутрішнього порядку, охорони особового складу, озброєння, боєприпасів, бойової та іншої техніки, приміщень і майна військової частини, контролю за станом справ у підрозділах і своєчасного вживання заходів щодо запобігання правопорушень, а також для виконання інших обов’язків внутрішньої служби.

Склад добового наряду оголошують наказом по військовій частині. У добовий наряд роти призначають чергового та днювальних роти.

Військовослужбовцям, призначеним у добовий наряд, надається певний час для того, щоб підготуватися до несення служби, перевірити, чи знають вони свої обов’язки, відпочити.

Черговий роти носить на лівому рукаві пов’язку або на лівому боці грудей нагрудний знак із відповідним написом. Черговий і днювальні роти мають озброєння — багнети в піхвах. Багнет кріпиться на поясі з лівого боку, на ширину долоні від пряжки. За наказом міністра оборони України в деяких військових частинах добовий наряд роти може мати автомат (карабін) із двома зарядженими магазинами.

 

2. Обов’язки днювального роти

Днювальний роти призначається із солдатського складу. Він відповідає за зберігання зброї, шаф (ящиків) із боєприпасами, майна роти, особистих речей військовослужбовців, які знаходяться під його охороною. Днювальний роти підпорядкований черговому роти.

Днювальний несе службу всередині казарми біля вхідних дверей, поблизу кімнати зберігання зброї. Він зобов’язаний:

• не пропускати в приміщення сторонніх осіб;

• нікуди не виходити з приміщення без дозволу чергового роти;

• постійно охороняти кімнату зберігання зброї;

• своєчасно подавати команди згідно з розпорядком дня;

• не дозволяти виносити з казарми зброю, боєприпаси, майно і речі без дозволу чергового роти;

• негайно доповідати черговому про всі випадки в роті, про порушення встановлених статутом правил відносин між військовослужбовцями, про помічені несправності й порушення вимог пожежної безпеки, вживати заходів щодо їх усунення;

• не дозволяти військовослужбовцям у холодну пору, особливо вночі, виходити з приміщення роздягненими;

• стежити за чистотою і порядком у приміщеннях та вимагати від військовослужбовців дотримуватися чистоти і порядку;

• піднімати особовий склад під час загального підйому, а також уночі в разі тривоги, пожежі, стихійного лиха; стежити, щоб військовослужбовці курили, чистили взуття та одяг тільки у визначених для цього приміщеннях (місцях).

З прибуттям до роти прямих начальників від командира роти й вище та чергового частини подавати команду «Струнко!»; з прибуттям до роти інших офіцерів роти, а також старшини або військовослужбовців іншої роти викликати чергового «Черговий по роті, на вихід».

Якщо виникає пожежа, днювальний викликає пожежну команду, вживає заходів щодо гасіння пожежі та негайно доповідає черговому роти. Уживає всіх заходів, щоб вивести людей і винести зброю та майно з приміщень, яким загрожує небезпека.

Черговому днювальному забороняється сидіти, знімати спорядження та перебувати в розстібнутому одязі.

Для виконання обов’язків чергового днювального роти обладнується спеціальне місце, в якому є: документація днювального роти, телефон, статути Збройних сил України, технічні засоби приймання сигналів та оповіщень підрозділів, аварійне освітлення, годинник, засоби гасіння пожежі.

Із прибуттям до роти прямих начальників від командира роти й вище та чергового частини подавати команду «Струнко!»; з прибуттям до роти інших офіцерів роти, а також старшини або військовослужбовців іншої роти викликати чергового.

 

3. Практичні дії днювального на місці днювального

Тренування у виконанні обов’язків днювального:

1. Вивчення дій днювального під час прибуття в роту прямих начальників, чергового по частині.

2. Вивчення дій днювального у випадку тривоги та пожежі.

3. Дії днювального під час виносу майна з приміщення роти.

4. Дії днювального вільної зміни.

 

Рис. 164. Місце чергового днювального роти

 

Обладнання місця: технічні засоби приймання сигналів та оповіщення підрозділів; засоби зв’язку; годинник; аварійне освітлення; стенд із документацією добового наряду.

Документація: розпорядок дня; список номерів телефонів пожежної команди й чергового частини; опис документів і майна; книга прийняття та здавання чергування; комплект статутів; перелік типових команд і сигналів; список військовослужбовців роти, які проживають поза казармою; зразки форми одягу для ранкової фізичної зарядки; схема території, яка закріплена за ротою для прибирання; книги видачі зброї та боєприпасів, запису хворих, звільнених; комплект ключів від замків запалювання, люків бойових машин та дорожні листи на випадок тривоги — в опечатаній скриньці.

 

Контрольні питання

1. Що таке добовий наряд?

2. У чому полягають функції добового наряду?

3. У чому полягають обов’язки днювального роти?

Джерела:

Пархомчук В. В. Усі уроки до курсу «Захист Вітчизни». 10–11 класи / В. В. Пархомчук. — Х.: Вид. група «Основа», 2011. — 400 с. — (Серія «Усі уроки»).

 

19.04.2023

РОЗДІЛ V. Статути Збройних сил України

Тема. Розподіл часу та повсякденний порядок

Мета

Вивчити поняття щодо розподілу часу та повсякденного порядку. Основні їхні вимоги. Пояснити обов’язки військовослужбовців щодо виконання розпорядку дня військової частини.

План уроку

1. Розпорядок дня військової частини.

2. Сніданок, обід і вечеря.

3. Підйом, ранковий огляд і перевірка.

4. Навчальні заняття.

5. Звільнення з розташування військової частини.

 

1. Розпорядок дня військової частини

Розподіл часу у військовій частині протягом доби здійснюють згідно з розпорядком дня, яким встановлюється час виконання основних заходів повсякденної діяльності, навчання й побуту особового складу підрозділів.

Розпорядок дня має передбачити час: для проведення ранкової фізичної зарядки, ранкового огляду, ранкового й вечірнього туалету, навчальних занять і підготовки до них, для інструктажу та розводу добового наряду; для зміни спеціального (робочого) одягу, чищення одягу і взуття; миття рук перед їжею; харчування; обслуговуванню озброєння і військової техніки; для гуманітарної, культурно-освітньої та спортивно-масової роботи; слухання радіо і перегляду телепередач; для прийому хворих у медичному пункті; прийому військовослужбовців командуванням з особистих питань; для власних потреб військовослужбовців, вечірньої прогулянки, перевірки та восьмигодинного сну.

 

2. Сніданок, обід і вечеря

У визначений час черговий частини дає дозвіл на видачу їжі. Військовослужбовці приходять до їдальні строєм, під командою старшини роти або одного із заступників командира взводу.

Для військовослужбовців, які потребують дієтичного харчування, їжу готують окремо.

Проміжок між харчуванням не повинен перевищувати 7 годин. Після обіду протягом не менше ніж 30 хвилин не проводяться заняття і не виконуються роботи.

Вихідні, святкові та неробочі дні є днями відпочинку для всього особового складу, крім військовослужбовців, залучених до виконання службових обов’язків. У ці дні підйом здійснюється пізніше, за рішенням командира військової частини, ранкова фізична зарядка не проводиться, час використовується для проведення гуманітарної, культурно-освітньої роботи, спортивних заходів та ігор, написання листів тощо.

 

3. Підйом, ранковий огляд і перевірка

За 10 хвилин до сигналу «Підйом» черговий роти піднімає заступників командирів взводів, які керують своїми підлеглими після сигналу «Підйом» і проводять ранкову фізичну зарядку. Після цього здійснюється прибирання приміщення і території, заправка ліжка, ранковий туалет та ранковий огляд.

 

4. Навчальні заняття

Навчальні заняття — це основа бойової підготовки і головний зміст повсякденної діяльності військовослужбовців у мирний час. На заняттях і навчаннях має бути весь особовий склад підрозділу (військової частини). Від занять звільняються тільки особи, які перебувають у добовому наряді або на стаціонарному лікуванні в медичному пункті. Заняття починають і закінчують за сигналом у час, визначений розпорядком дня.

 

5. Звільнення з розташування військової частини

Військовослужбовець строкової служби, який не має дисциплінарного стягнення «позбавлення чергового звільнення», користується правом звільнення з розташування військової частини. Звільнення проводять за чергою.

Після повернення із звільнення військовослужбовці з’являються до чергового роти й доповідають про повернення, здають йому записку про звільнення та доповідають своєму безпосередньому командирові (начальнику), наприклад, «Товаришу сержант. Солдат Тимченко зі звільнення прибув, зауважень не мав (або мав, яке, від кого)».

 

 

Контрольні питання

1. Які заходи передбачаються розпорядком дня?

2. Порядок звільнення військовослужбовців.

Джерела:

Пархомчук В. В. Усі уроки до курсу «Захист Вітчизни». 10–11 класи / В. В. Пархомчук. — Х.: Вид. група «Основа», 2011. — 400 с. — (Серія «Усі уроки»).

 

 

17.04.2023

РОЗДІЛ V. Статути Збройних сил України

Тема. Вступ. Поняття про військову службу та військову діяльність, її види та особливості. Вимоги до юнаката дівчат. Психологічна структура військового колективу. Службове та неслужбове спілкування в колективі. Проблеми конфліктів і відносин у військовому колективі, причини їх виникнення, способи подолання

 

Мета

Пояснити, що таке «військова служба» та «військова діяльність», її види та особливості. Вимоги до юнака та дівчат. Психологічна структура військового колективу. Службове та неслужбове спілкування в колективі. Проблеми конфліктів та відносин у військовому колективі, причини їх виникнення, способи подолання.

 

План уроку

1. Поняття про військову службу та військову діяльність.

2. Характеристика військового колективу.

3. Особливості поводження у військовому колективі.

4. Неслужбові відносини.

5. Конфліктна ситуація у військовому колективі.

 

1. Поняття про військову службу та військову діяльність

Споконвічною потребою людини та суспільства була потреба жити в мирі, спокої. Вона вимагала пошуку шляхів і засобів, у тому числі й військових, що гарантували б безпеку.

Військова служба у Збройних силах — це дуже важливий вид діяльності, покликаний гарантувати національну безпеку України.

Зупинимося на аналізі походження слова «служба» («військова служба»).

У тлумачному словнику В. Даля «служба» — це діяльність, життя для інших, корисна справа, послуга. У словнику М. Фасмера «слуга», «служити» означає підтримувати, допомагати, замінювати кого-небудь на роботі. У «Словнику української мови» поняття «службу служити» означає:

• робити що-небудь корисне, потрібне, необхідне комусь, чомусь;

• виконувати свою роль, своє призначення.

«Військова служба» — це перебування в армії, виконання військового обов’язку або ж певна галузь військових звань, обов’язків, а також система обслуговуючих установ у структурі армії.

Інший зміст вкладається в поняття «діяльність», «військова діяльність». Діяльність — це активна взаємодія з оточуючою дійсністю, під час якої жива істота виступає як суб’єкт, що цілеспрямовано впливає на об’єкт і задовольняє таким чином свої потреби.

Військова діяльність є складовою військової служби. За своїм змістом військова діяльність поділяється на два різновиди: навчально-бойову та бойову. Бойова діяльність проходить в умовах військової сутички, бою і її кінцевою метою є перемога над ворогом. Навчально-бойова діяльність готує військовослужбовців до можливих бойових дій і відбувається безпосередньо у військових частинах, навчальних військових підрозділах Збройних сил України. Мета навчально-бойової діяльності — підготовка військових фахівців для різних видів і родів військ.

Навчально-бойова діяльність у свою чергу поділяється на такі види: навчальна діяльність (заняття з військової, гуманітарної, соціальної підготовки), бойова діяльність (бойове чергування, бойові стрільби, несення вартової служби тощо), повсякденна служба (внутрішній наряд, чергування в підрозділі та ін.; військові навчання, маневри, обслуговування бойової техніки, військового обладнання, зброї; різні види самодіяльності (спортивна, технічна, художня) та ін.).

Військова діяльність порівняно з іншими видами соціально значущої діяльності характеризується високою динамічністю: великими фізичними і психічними навантаженнями, раптовими переходами з одного виду діяльності на інший, а також суворою регламентацією, чіткою організацією, суворою дисципліною, що обумовлено необхідністю підтримання високої боєготовності військ.

Діяльність військових проходить у різних умовах: просторових (у полі, за пультом управління бойової машини чи установки, у бліндажі), часових (удень, уночі, у будь-який час), географічних (у горах, в морі, на півдні, на півночі), кліматичних та ін.

Військова діяльність є більш напруженою, екстремальною порівняно з іншими видами діяльності. Їй притаманні несподіваність, раптовість, здатність руйнувати сформовані до призову стереотипи поведінки, створювати негативні психічні стани (тривожність, страх, афект, стрес, депресія). Усе це викликає в юнака суттєві зміни в організмі, а саме: зміни фізіологічні (у вегетативній нервовій системі — в диханні, кровообігу, частоті серцевих скорочень, тиску та ін.); зміни психічних процесів (уваги, сприймання, мислення, пам’яті, уяви, порушення в емоційно-вольовій сфері особистості); зміни функціонального рівня практичної діяльності (результативності, успішності військової служби). Ці зміни певним чином взаємопов’язані і взаємообумовлюють одна одну.

Отже, поняття військової служби є значно загальнішим і ширшим, ніж поняття військової діяльності.

Військова служба — це життєдіяльність людини в особливих, більш екстремальних, порівняно зі звичайним життям, умовами існування. Це цілодобово нормована та контрольована діяльність юнака в Збройних силах України та інших військових формуваннях. Перш за все військова служба проходить із значними соціальними, матеріальними, правовими, моральними, часовими, просторовими, фізіологічними та іншими обмеженнями.

Військовослужбовці обмежені певною мірою і в правовому відношенні. В армії більш жорстко та нормативно регулюються діяльність і взаємовідносини між військовослужбовцями. Юнаки не мають права бути членами будь-яких партій, не можуть брати активної участі в роботі різних громадських організацій, товариств тощо. Специфіка військової служби по-іншому зумовлює розвиток моральних якостей особистості, призводить через певні суб’єктивні причини до зміни моральних взаємовідносин, інколи до приниження гідності людини.

Військова служба особливим чином регламентує всю діяльність військовослужбовців у часі, в діях. В армії існує чіткий розпорядок дня, порушити який ніхто не має права. Це певною мірою обмежує свободу юнаків у прийнятті власних рішень, у розподілі свого часу, виключає інколи можливість займатися цікавою справою тощо.

Просторові обмеження у військовій службі полягають у тому, що кожний вид діяльності передбачає точне знаходження воїна в конкретному визначеному службовому місці, яке детермінується Статутами Збройних сил України, інструкціями, прописами, іншими чинниками. Юнак не має права самовільно залишити військову частину, змінити своє місце служби, пост, пульт управління та ін.

Фізіологічні обмеження проявляються в тому, що в армії суттєво змінюються якість, калорійність, асортимент харчування (воно стає котловим, менш різноманітним), фізичні навантаження збільшуються, стають динамічнішими, відпочинок проходить в умовах казарми, поля, у присутності великої кількості людей тощо.

Такі обмеження створюють для молодої людини більш екстремальний (порівняно з минулим), напружений життєвий, психологічний простір, більш складну морально-психологічну атмосферу, на тлі якої розгортаються різні види військової діяльності. До цього ще додаються соціально-психологічні проблеми, які можуть бути пов’язані з низькою готовністю юнаків до встановлення міжособистісних відносин, до службового та неформального спілкування, до виконання військових обов’язків у перші місяці служби.

Саме неготовність частини юнаків до військової служби, а не до власне військової діяльності як системи дій, рухів, призводить до появи в них цілої низки психологічних зривів, конфліктів, складностей у період адаптації до військової служби.

Колектив є вищим рівнем розвитку групи, який характеризується різними етапами. Нульовою точкою відліку в розвитку реальних контактних груп є група-конгломерат (група раніше безпосередньо незнайомих, людей, які виявилися зібраними в одному просторі в один і той же час).

У колективі, в якості визначальних, виступають взаємодія і взаємовідношення людей, пов’язані з метою, задачами і цінностями спільної діяльності, тобто з її реальним, суспільно значимим змістом.

 

2. Характеристика військового колективу

Обов’язковими характеристиками військового колективу є:

• об’єднання людей для досягнення певної, проте суспільно схвалюваної мети;

• добровільність об’єднання людей;

• згуртованість і цілісність;

• наявність колективістських взаємовідносин, що забезпечують ефективність його суспільно корисної діяльності;

• створення умов для різнобічного, гармонійного розвитку особистості.

Військовому колективу, Збройним силам України притаманні всі риси цивільного колективу. Разом із тим військовий колектив як суб’єкт виховання має свої специфічні особливості, які різноманітно впливають на воїнів. Найбільш суттєвою особливістю військового колективу, яка відрізняє його від багатьох інших колективів нашого суспільства, є виняткова суспільна значимість мети і завдань його практичної діяльності. Перед військовим колективом стоїть тільки йому властива задача: збройний захист суверенітету і національної незалежності України.

Військовий колектив об’єднує людей не тільки метою, але й родом діяльності, яка носить яскраво виражений колективний характер (її завдання виконуються у складі екіпажу, відділення і т. д.) і зв’язаної з постійним подоланням труднощів і небезпек, з обслуговуванням складної сучасної бойової техніки і зброї.

Усі ці фактори викликають необхідність високої відповідальності, моральної залежності кожного воїна від колективу, від товаришів. Взаємозалежність воїна і колективу безперервно зростає в міру розвитку й удосконалення бойової техніки та зброї, об’єктивно породжує у військовослужбовців почуття відповідальності за загальний успіх.

Важливою особливістю військового колективу є виключно чітка і статутна (правова) зумовленість його організації. Йому властива сувора, продумана до деталей організаційна структура, погодженість і обов’язковість виконання статутних норм і правил поведінки на службі, в бою. Військовими статутами, настановами, наказами і розпорядженнями начальників регламентується не тільки службова діяльність і поведінка, але й відносини між військовослужбовцями.

До особливостей військового колективу можна віднести також відносну стабільність, тривалість і неперервність перебування особистості в одному і тому ж колективі. У колі одних і тих же товаришів протікає і праця, і побут, і вільний час воїна. Усе це разом узяте, з урахуванням відірваності юнака від сім’ї і близьких, створює передумови для постійного впливу колективу на особистість, умови для більшої взаємної прив’язаності воїнів один до одного.

Як і всі інші колективи, військовий колектив різнорідний за своїм складом. Він об’єднує людей найрізноманітніших професій і національностей, різного віку, соціального положення, життєвого досвіду, різних за освітою, індивідуальними особливостями тощо.

Форму цілісності в психології колективу складають його структура, єдність і певна впорядкованість у взаємозв’язках окремих компонентів: різних соціально-психологічних явищ, взаємодій, взаємовідношень, колективних поглядів, установок, переконань, настроїв, звичок, традицій і т. д.

У спільній діяльності люди безперечно вступають у ділові й емоційні (психологічні) контакти, взаємодіють, спілкуються. У структурі взаємовідносин військовослужбовців можна виділити такі сфери: службову, суспільну, неслужбову (побутову), а також міжособистісну.

Службові, суспільні взаємовідносини — життєво важлива основа взаємодії особового складу в службі, бою, повсякденному житті. Вони офіційно закріплені в організаційній структурі військового колективу, задаються в певних документах, наказах, настановах, правилах, інструкціях, статутах тощо. На їхнє дотримання спрямовані всі зусилля командирів, вихователів.

Разом із тим і на службі, і поза нею встановлюються позаслужбові, міжособистісні взаємини, на основі емоцій, почуттів симпатії-антипатії тощо. Вони певним чином, негативно чи позитивно, позначаються на службових відносинах. Система службових взаємовідносин найбільш видима і найкраще керована. Міжособистісні взаємовідносини в силу своєї внутрішньої психологічної обумовленості складаються переважно стихійно.

Паралельно у військовому колективі існують офіційні взаємовідносини, взаємовідносини підлеглості. Офіційні та неофіційні відносини воїнів не існують відокремлено, а певним чином взаємовпливають одні на одних.

 

 

3. Особливості поводження у військовому колективі

У спілкуванні слід ураховувати таке:

• вплив першого враження про людину (її зовнішність, вираз обличчя, манера поведінки, перша тема бесіди тощо);

• недоцільно виявляти інтерес до особистих справ малознайомого співрозмовника, бо ви втручаєтеся, «заходите» в зону його психологічного простору, в яку доступ відкритий тільки близьким, давно знайомим людям;

• не варто в бесіді відвертатися, ховати очі, оскільки це справляє враження, що ви говорите не те, що думаєте;

• у спілкуванні недопустимо плутати ім’я, по-батькові, прізвище людини, до якої ви звертаєтеся;

• енергійне рукостискання справляє позитивне враження на більшість співрозмовників;

• поводьтеся з іншими так, як ви хотіли б, щоб інші поводилися з вами;

• треба знати, що без самоповаги не може бути повноцінного спілкування; воно повинно базуватися на праві кожного відстоювати свої погляди та думки (відстоювати свою позицію в будь-яких ситуаціях спілкування слід силою аргументів, логічних доказів, а не демонстрацією агресивних намірів);

• у будь-яких відносинах, ситуаціях виграє той, хто може краще зрозуміти інтереси, бажання, почуття іншої людини;

• слід враховувати співвідношення мовлення та мовчання (якщо людина перебуває у збудженому стані, то, щоб зняти це напруження, їй потрібна мовна активність;

• необхідно за допомогою вольових зусиль змусити себе промовчати, навіть тоді, коли сказане співрозмовником — нісенітниця чи грубість;

• у збудженому стані людина не чує жодних заперечень, а за відсутності заперечень з вашого боку почне сама собі суперечити, заспокоївшись, дійде іншого висновку, та після того як вона заспокоїться, її можна аргументовано переконувати в чомусь);

• критикувати інших слід обережно і тактовно;

• необхідно спокійно розв’язувати конфлікти, які виникли (слід пам’ятати, що сторонні спостерігачі більшу перевагу віддають тим, хто в конфлікті зберігає витримку).

 

4. Неслужбові відносини

Неслужбові відносини — це взаємовідносини між воїнами строкової служби, що утворюються на ґрунті спільних інтересів, емоційної привабливості, симпатії, взаєморозуміння, поваги та проявляються позаслужбовою військово-професійною діяльністю. «Дідівщина» — це негативні, нестатутні відносини між воїнами різних строків служби, що негативно впливають на морально-психологічний клімат військового колективу.

На встановлення неформальних відносин, контактів між військовослужбовцями впливають:

• спільна діяльність, спільне заняття в позаслужбовий час;

• професійні, освітні інтереси воїнів;

• ціннісні орієнтири та спільність позицій;

• характер, інтелект, інші психічні властивості особистості;

• психофізіологічні особливості (темперамент, емоційність, реактивність організму тощо).

За кожним періодом служби неформально закріплюється коло неофіційних «обов’язків», соціальні ролі, які, як певний припис, мають виконуватися. Найбільше навантаження лягає на молодих воїнів. Окремі воїни старших періодів прагнуть продемонструвати свою перевагу над молодими шляхом приниження їхньої гідності, знущання. Своїми нестатутними відносинами вони ніби компенсують ті моральні фізичні збитки, яких зазнали в свій час, будучи в такій же ролі молодих воїнів. Найчастіше такі вчинки здійснюються юнаками, у яких низькі моральні якості були сформовані ще до призову в армію. Проходить процес переносу негативних звичок, навичок на умови військової діяльності. Найбільших утисків зазнають молоді воїни, які фізично, психологічно слабко готові до служби в Збройних силах України.

Причиною розповсюдження нестатутних відносин є випадки їх приховування окремими командирами, активом, відсутність належної боротьби з ними, низька правова культура воїнів, низький рівень організації виховних заходів і відпочинку військовослужбовців. Часто на такі вчинки провокують воїнів окремі новобранці, які мають завищену самооцінку своєї готовності до служби в армії, ігнорують досвід старших воїнів, відмовляються виконувати нелегкі обов’язки військової служби. Боротьба з нестатутними відносинами — одна з актуальних проблем виховання у військових колективах.

 

5. Конфліктна ситуація у військовому колективі

Конфлікти — це зіткнення різних позицій, поглядів, думок людей. Вони бувають руйнівними, які шкодять справі та здоров’ю людей і конструктивними, які дають змогу відшукати в суперечці альтернативу. За певних умов конструктивний конфлікт здатний активізувати потенційні можливості особистості, відкрити перспективу її самовдосконалення. Важливо навчитися переводити руйнівний конфлікт у конструктивний.

Для цього слід пам’ятати таке:

1. У конфлікті, як правило, неправі обидві сторони, але той, хто перший іде на примирення, виявляє не слабкість, а свою силу.

2. У будь-якому суперникові слід відшукати щось позитивне (а воно завжди є) і усвідомити свої слабкі сторони.

3. У будь-якому конфлікті, який бажано зняти, ліквідувати, варто враховувати дві фази спілкування. Перша — це фаза «Так». Певною мірою слід погодитися з частиною фактів, які наводить супротивник (бо вони мають місце), поспівчувати йому, показати, що вам його проблеми відомі не гірше, ніж йому самому. Коли інша сторона конфлікту дещо заспокоїться, можна включатися у фазу «Але». На цій фазі починається переконування протилежної сторони. Необхідно спокійно, аргументовано, ніби з боку сторонньої людини, викласти свою думку, пропонуючи деякі варіанти: розв’язання проблеми, компромісні рішення конфлікту, не нав’язуючи своїх поглядів.

Контрольні питання

1. Які особливості відрізняють військову діяльність від інших видів діяльності?

2. Розкрийте основні функції відносин. Наскільки ви особисто в поведінці враховуєте можливу оцінку вас з боку товаришів?

3. Перерахуйте умови попередження конфліктів у військових колективах.

4. Проаналізуйте 2–3 конфлікти, в яких ви особисто брали участь і дайте оцінку своїй поведінці в процесі виникнення, розвитку й усунення конфлікту. Яких помилок ви припустилися?

 

Джерела:

Пархомчук В. В. Усі уроки до курсу «Захист Вітчизни». 10–11 класи / В. В. Пархомчук. — Х.: Вид. група «Основа», 2011. — 400 с. — (Серія «Усі уроки»).

 

 

12.04.2023

РОЗДІЛ X. ОСНОВИ ЦИВІЛЬНОГО ЗАХИСТУ

Тема. Тематичне оцінювання. Контроль навчальних досягнень учнів з «Основ цивільного захисту» за темою № 2 «Надзвичайні ситуації мирного та воєнного часу»

 

Мета

Проконтролювати рівень знань учнів.

 

План уроку

1. Контрольна робота за варіантами.

2. Перевірка конспектів.

 

Варіант 1

1. Що таке надзвичайні ситуації? Які загрози вони становлять?

2. Які є види та уражальні фактори хімічної зброї, що необхідно робити під час застосування ворогом хімічної зброї або під час хімічних аварій?

3. Принцип дії боєприпасів об’ємного вибуху.

4. Назвіть заходи безпеки при поводженні з вибухонебезпечними предметами.

 

Варіант 2

1. Що таке надзвичайні ситуації воєнного часу? Які загрози вони становлять?

2. Які є уражальні фактори ядерної зброї?

3. У чому полягають особливості дії нейтронних боєприпасів?

4. У чому виявляється уражальна дія запалювальної зброї на людей. Охарактеризуйте напалму та пірогель.

 

Варіант 3

1. Які є надзвичайні ситуації мирного часу?

2. Що необхідно робити під час застосування ворогом біологічної зброї?

3. Які ви знаєте сучасні звичайні засоби ураження?

4. Назвіть приміщення сховищ за призначенням.

 

Варіант 4

1. Що таке біологічна зброя? Які загрози вона становить?

2. Що таке тероризм, як йому протидіяти?

3. Які заходи включає захист населення в надзвичайних ситуаціях?

4. Чим відрізняються протирадіаційні укриття від найпростіших укриттів?

 

Джерела:

Пархомчук В. В. Усі уроки до курсу «Захист Вітчизни». 10–11 класи / В. В. Пархомчук. — Х.: Вид. група «Основа», 2011. — 400 с. — (Серія «Усі уроки»).

 

10.04.2023

РОЗДІЛ X. ОСНОВИ ЦИВІЛЬНОГО ЗАХИСТУ

 Тема  Сучасний тероризм як загроза людству ХХІ століття

Мета Розповісти про загрозу сучасного тероризму, навчити правилам поведінки під час теракту; виховувати дисциплінованість, спостережливість; вміння застосовувати набуті знання на практиці.

                                                                 ХІД  УРОКУ

                                                        І. Вступна частина ( 5 хв ).

                                   1.  Шикування, рапорт, привітання, виконання Гімну України ( 2 хв ).

          2,Перевірка готовності учнів до уроку, стройове тренування- повороти на місці(4 хв ),

                      ІІ. Основна частина (35 хв)..

Навчальні питання

1. Сучасний тероризм як загроза людству ХХІ століття.

2. Заходи протидії тероризму.

3. Правила поведінки, якщо стався теракт.

 

1. Сучасний тероризм як загроза людству ХХІ століття

Наприкінці XX – початку XXI ст. тероризм став справжнім лихом. Від поодиноких актів насильства (вбивства політичних лідерів країн, визначних діячів демократичного руху) сучасні терористи дедалі частіше переходять до масового фізичного знищення невинних людей.

Події 11 вересня 2001 р. в США (зруйнування Всесвітнього торговельного центру), вибухи і захоплення заручників у Москві та інших містах Росії, серія терористичних актів на транспорті у Франції, Іспанії та інших країнах призвели до загибелі тисяч людей. Діяльність масових терористичних організацій («Аль-Каїда» та ін.) створюють серйозну загрозу людству в усьому світі.

Боротьба з тероризмом стає наразі справою не лише державних спецслужб, до неї тепер залучаються формування цивільної оборони, а також населення.

В останні роки одними з розповсюджених надзвичайних ситуацій соціально-політичного характеру є випадки тероризму. Протидія цій погрозі складає одну зі стратегічних задач забезпечення безпеки країни. Сучасні акти міжнародного вандалізму, коли камікадзе нанесли нищівні удари з повітря по Всесвітньому торговому центру в Манхетені Нью-Йорка і Пентагону у Вашингтоні, розв’язані в 1999 році міжнародними терористами воєнні дії в Чечні та Дагестані, постійні погрози і теракти в Ізраїлі, інших країнах Ближнього, Середнього Сходу й Азії, вибухи в Росії — це те, з чим зіштовхнувся весь світ на рубежі тисячоліть, причому в не бачених досі найбільш крайніх проявах.

Заглиблюючись в історію, можна побачити, що тероризм супроводжує людство з давніх часів, як тільки влада над людьми стала приносити матеріальні блага та перетворилася в мрію окремих особистостей, для яких не існувало понять релігійних заповідей, моралі, людяності.

У XX столітті він перетворився в нещастя «без кордонів», на що вплинули технічний прогрес і посилення боротьби за панування у світі деяких релігійних екстремістських течій і цілих релігій.

Слово «тероризм» походить від латинського terror, що перекладається українською мовою як страх, жах. І дійсно, у будь-яких своїх сучасних проявах він спрямований на те, щоб спочатку налякати, а потім досягти своїх злочинних цілей.

Виконавцями або суб’єктами терористичних акцій можуть бути: держава, її спеціальні служби, міжнародні або національні терористичні організації і центри, політичні, релігійні течії і різноманітні партії, секти екстремістського характеру, злочинні, у тому числі міжнародні, організації, клани, а також групи громадян і окремі особи, що прагнуть досягти своїх цілей із використанням терористичних методів.

За масштабами впливу тероризм поділяється на внутрішній і міжнародний.

За своєю природою джерела тероризму носять політичний, релігійний характер (у тому числі сектантський), карний і особистісний.

За засобами та формами він може бути традиційним, коли використовується вогнепальна, холодна зброя, вибухові речовини, отрути й інші відомі способи погроз убивств, і технологічним, коли злочинним цілям служать новітні досягнення в області інформаційних комп’ютерних технологій, радіоелектроніки, ядерної технології, генної інженерії, імунології тощо.

З огляду на те, що теракти мають широкий діапазон за об’єктами нападу, географічною характеристикою, іншими особливостями проявів, їм властиві й типові риси. Донедавна для міжнародних терактів були характерними викрадення повітряних суден на міжнародних лініях, захоплення заручників — видатних політичних діячів (дипломатів), вбивства й акти насильства відносно осіб, від яких залежить можливість успіху в досягненні намічених цілей. До яких страшних наслідків можуть привести прояви тероризму, було наочно продемонстровано в березні 1995 року в токійському метро, коли члени релігійної секти «Оун Сінрікьо» застосували з метою отруєння людей високотоксичний газ зарин, що є бойовою отруйною речовиною. За оцінкою фахівців, якби вчасно не були вжито необхідних заходів, наслідки могли б бути значно важчими. Тоді постраждало більше 5 тисяч осіб. Однак число жертв могло перевищити 40 тисяч.

До числа факторів, що визначають зростання тероризму, можуть бути віднесені такі:

• характер економічних, політичних і соціальних перетворень, що не мав єдиного задуму та спрямованості, і процес політичної боротьби, що загострився, де найчастіше різними угрупованнями переслідуються вузько корисливі цілі й інтереси;

• різке розшарування громадян країни за рівнем матеріального добробуту, що породжує соціальну напруженість;

• широка криміналізація в суспільстві, розширення масштабів діяльності організованої злочинності й у тому числі впровадження її державних структур;

• високий ступінь корумпованості владних структур, що дає можливість використовувати в політичній боротьбі кримінальні прийоми і методи;

• відсутність традицій і необхідного досвіду демократичного керівництва державою та суспільством у більшості державних діячів.

2. Заходи протидії тероризм

Основним напрямком протидії тероризму є достовірна інформація про основні організації, що потенційно та реально живлять такого роду явища.

Важливу роль у запобіганні терористичним проявам відіграють запобіжні заходи. Важливо вчасно виявити спостережливість або пильність.

Загальні рекомендації можуть бути такими:

1. У випадку виявлення підозрілого предмета необхідно повідомити в міліцію. Треба мати на увазі, що зовнішній вигляд предмета може приховувати його справжнє призначення. Як камуфляж можуть використовуватися звичайні побутові предмети: сумки, пакети, згортки, коробки, дитячі іграшки тощо. Не можна торкатися, розкривати або пересувати підозрілий предмет. Треба уникати скупчення людей навколо небезпечної знахідки.

2. У разі надходження телефонної погрози треба запам’ятати зміст погрози, уточнити вимоги. Під час розмови звернути увагу та запам’ятати особливості мови злочинця: характер голосу, темп і манеру мови, особливості вимови. Звернути увагу на звукове тло під час розмови, зафіксувати час початку і кінця розмови.

3. У випадку надходження погрози в письмовій формі важливо зберегти записку в первинному вигляді, не залишаючи на ній відбитків своїх пальців, не робити в тексті жодних позначок. Не слід розширювати коло осіб, що знають про надходження погрози. Головне — передати матеріали представникам міліції.

Відомо багато випадків, коли даються свідомо помилкові повідомлення про теракти, які нібито готуються. Часто до таких жартів долучаються учні, частіше через бажання зірвати контрольну роботу. Кримінальний кодекс передбачає за такі злочинні діяння (ст. 259) покарання штрафом від 500 до 1000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян або арешт на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк від двох до семи років. Якщо їх здійснюють неповнолітні, то всю відповідальність за них несуть батьки.

Знання про тероризм як найбільш небезпечне злочинне явище сьогодення, уміння правильне поводитися в разі його погрози та з метою його попередження дають можливість захистити себе і оточуючих від наслідків теракту.

3. Правила поведінки, якщо стався теракт

Загальні правила

Що ми маємо на увазі, коли говоримо «жити під час тероризму»?

Ми вважаємо, що жити при тероризмі — це значить реально оцінювати небезпеку, не панікуючи та без параної.

Навчитися жити при тероризмі — це значить не дати терористам і тим, хто стоїть за ними, залякати нас або перетворити в людей, що підозрюють ворога в кожному зустрічному.

Тероризм — зло, і ми, пересічні члени суспільства, навряд чи можемо за один день зробити так, щоб він зник. Але оскільки аналогічним чином ми не можемо нічого зробити з аваріями й авіакатастрофами, із цунамі й землетрусами і якось із цим живемо.

Можна зменшити небезпеку, освоївши прості заходи безпеки: так само, як ми пристібаємося в машині, ми повинні дзвонити в міліцію, побачивши безхазяйну сумку. Крім того, ми повинні знати, чого не слід робити, і так само, як ми не намагаємося проскочити на червоне світло, ми не будемо намагатися ховатися за рекламними щитами в разі погрози вибуху.

Ми не перестаємо користуватися автомобілем і переходити вулицю по наземних переходах, хоча й усвідомлюємо, що це небезпечно, і так само ми не перестанемо їздити в метро або ходити в театри тому, що ці місця — улюблена мішень для терористів.

Основні принципи безпеки в повсякденному житті

Завжди пам’ятайте про вашу безпеку. Уникайте натовпу Уникайте темних безлюдних вулиць. Входячи в будинок, продумуйте шляхи виходу на випадок надзвичайної ситуації. Знайте, де в будинку вашого офісу аварійний вихід. Якщо можна, встановіть у будинку охоронну та протипожежну сигналізації. Намагайтеся, щоб у вас був повний бак бензину, тому що у випадку НС вам потрібно буде від’їхати на максимальну відстань. Якщо у вас є діти, довідайтеся, є чи в їхніх садках і школах плани евакуації. Знайте телефони екстрених служб. Навчайте дітей. Майте при собі мінімальний набір ліків першої допомоги. Будьте спостережливі. Звертайте увагу на забуті речі. Намагайтеся бути в курсі новин, особливо якщо у вашому районі відбувається або тільки що відбувся теракт. Не залишайте без уваги попередження влади. Реагуйте на офіційні завірення відповідно до обставин, особливо якщо влада заперечує або применшує небезпеку. Не покладайтеся безоглядно на повідомлення ЗМІ, але будьте в курсі подій. Довіряйте вашій інтуїції. Довідавшись про теракти, не починайте жаліти себе або панікувати.

2. Реальна загроза теракту

Що робити, якщо я бачу підозрілий предмет, що може виявитися бомбою?

Не проходьте повз. Подзвоніть 102 або зверніться до міліціонерів, охоронців або машиніста. Говорити слід, за можливості, спокійно, назвавши себе, сказавши, де перебуваєте й що виявили. Про всяк випадок додайте, що не очікуєте жодних розіграшів на подібну тему.

Для початку запам’ятаєте: де б ви не перебували, де б ви не виявили цей горезвісний «підозрілий предмет», ваше завдання — тільки повідомити про вашу знахідку. Ніколи не вживайте ніяких дій самостійно. Ніколи не торкайтеся підозрілого об’єкта. Зрозумійте, професіоналізм під час роботи з такими предметами життєво необхідний, у буквальному значенні. Алгоритм ваших дій у таких випадках гранично простий: щось знайшли, повідомили, відійшли на безпечну відстань — і чекайте. До вас обов’язково прийдуть на допомогу.

Отже, ви помітили якийсь підозрілий предмет у ресторані, кінотеатрі або клубі. У таких закладах завжди є охорони, служба безпеки. Відразу ж звертайтеся до них. Ці люди повинні точно знати, що робити в подібній ситуації.

Якщо ж ви побачили, наприклад, нічийну сумку в транспорті, негайно сповістіть про це водія, машиніста тощо. Навіть якщо сумка здається порожньою або ви бачили, що хтось її забув, все одно не залишайтеся байдужими. Краще зайвий раз перевірити. Причому, знову ж таки в жодному разі не намагайтеся зробити це самотужки. Залишіть цю можливість професіоналам, це їхня робота, у цьому змісті помилкових викликів не буває.

Якщо ви виявили щось підозріле на вулиці, проходячи повз, а нікого із представників влади поблизу нема, повідомите про небезпечну знахідку по телефону. Подібний дзвінок прийме будь-яка екстрена служба. Не бійтеся потрапити не за адресою.

Якщо ви виявили предмет з ознаками вибухового пристрою та через необережність або безпечність все-таки зробили з ним якісь дії до прибуття спецслужб, обов’язково дочекайтеся прибуття фахівців-вибуховиків та особисто повідомте їм про те, що ви зробили. Можливо, цим ви врятуєте їм життя. Потім відійдіть на зазначену фахівцями безпечну відстань.

Пам’ятайте: увагу спеціальних служб варто звертати не тільки на конкретну сумку, ящик або пакет. Уваги заслуговує що завгодно незвичайне та надзвичайне. Наприклад, ви помітили машину з якими-небудь сторонніми предметами під нею або всередині неї. Подзвоніть і сповістіть про вашу знахідку. Не проходьте повз, не думайте, що вас це не стосується.

Уявіть собі, що ви виявили підозрілий предмет на вулиці, біля вашої роботи або будинку. Програйте в голові, як ви попередите перехожих, подзвоните фахівцям і за які вкриття сховаєтеся. Це може бути стіна, бетонний паркан, взагалі будь-яка капітальна кам’яна споруда. У жодному разі не намагайтеся сховатися за пластиковими, дерев’яними або скляними укриттями. Тим більше не намагайтеся сховатися за рекламним щитом — ця нестійка конструкція найчастіше просто поховає під собою людей. Програвши в уяві подібний епізод, переконайтеся, що ви добре уявляєте, як поводитися в позаштатній ситуації. Не можна, звичайно, підозрювати все й усіх. Ви йдете й побачили сміттєвий контейнер. Ви дзвоните й говорите: «Я побачив сміттєвий контейнер». Правда, якщо ви в ньому побачили щось підозріле… Бувало, і гранати в смітті знаходили. У когось була граната, а потім він вирішив її позбутися. Вона бойова, чека не висмикнута… А раптом знайдуть діти: висмикнуть чеку, граната вибухне… От і трагедія.

Мені передали через SMS інформацію. Чи маю я повідомити її спецслужбам?

Обов’язково передайте всю цю інформацію міліції або спецслужбам. Якщо вам прийшло повідомлення з погрозою вибуху або теракту, у жодному разі не видаляйте SMS, не стирайте номер, що визначився. Про будь-яку погрозу теракту негайно повідомляйте в міліцію. Дзвоніть 102, не витрачайте часу на пошук телефону районного відділення міліції або якихось спеціальних служб. Досить сказати таке: «Мені прийшло таке повідомлення, із мною таке вперше, ніяких дружніх розіграшів я не чекаю і не передбачаю, тому прошу вас розібратися із цим. Мої координати…». Ваш телефон відразу визначать. Жодних інших дій не вживайте.

Сказане вище стосується також випадків, коли ваші близькі захоплені з метою шантажу або одержання викупу. Однак якщо вам прийшло повідомлення про таке викрадення, то своїм телефоном не можна користуватися в жодному разі: ні стаціонарним, ні мобільним — майже напевно викрадачі його прослуховують. Ідіть до сусідів, зайдіть у будь-який магазин, кафе, якщо ви в цей момент ішли по вулиці, і якомога швидше подзвоніть 102.

Що б вам не говорили, як би вас не залякували: «Звернешся в міліцію — прискориш смерть…»,— дзвоніть одразу, тільки не зі свого телефону. Більше жодної ініціативи не проявляйте.

Що робити при одержанні підозрілої посилки (листа, бандеролі)?

Не торкатися й викликати фахівців. У багатьох країнах наявність вибухових пристроїв у поштових відправленнях виявляється прямо на пошті. Але, на жаль, у нас поштова служба не перевіряє поштових відправлень. Тому є певна ймовірність того, що бомби-листи або посилки можуть надійти звичайним шляхом.

Безумовно, ми, одержавши листа, завжди в першу чергу дивимося на те, від кого він. Тому вас має насторожити, якщо зворотна адреса не зазначена, напівстерта або написана нерозбірливо. Уважніше погляньте на лист, якщо на ньому є позначка «особисто», особливо якщо воно прийшло не з листоношею та не з кур’єром фірмової служби доставки, а його вам заніс невідома особа, що не назвалася. Якщо ви вийняли такий лист із поштової скриньки, подивіться, чи є на ньому поштові штемпелі. Зазвичай їхня відсутність впадає в око, тому що в кожного з нас у пам’яті зберігається звичний вигляд листа. Узагалі у випадку з листом, посилкою, бандероллю підозру обов’язково повинен викликати нестандартний вигляд. Конверт саморобний? Його форма нестандартна, збільшена? Посилка запакована незвичним для вас способом? Вага листа більша, ніж припускають його розміри? Ви взяли його в руки, і вам здалося, що він м’який або всередині щось сипуче? Не соромтеся, відразу дзвоніть у міліцію.

Запам’ятаєте, якщо загальний вигляд листа, посилки, бандеролі підозрілий, усередині нього може перебувати вибуховий пристрій. Розкривати такий лист у жодному разі не можна! Вибухові пристрої, закамуфльовані під поштові відправлення, як правило, вибухають при спробі їхнього розкриття й вилучення вмісту. Будь ласка, будьте дуже обережні, маючи справу з такого роду предметами. Пам’ятаєте, що їх у жодному разі не можна кидати, згинати, трясти й піддавати іншим механічним впливам. Якщо посилка (лист, бандероль) здаються вам підозрілими, у першу чергу обережно винесіть предмет із приміщення на відкритий простір. Акуратно, без поштовхів покладіть предмет на землю подалі від будинків, споруд і комунікацій. Одразу після цього відійдіть на відстань не менше 100 метрів, укрийтеся за якою-небудь капітальною спорудою: стіною, бетонним парканом, у жодному разі не рекламним щитом, пластиковим, дерев’яним або скляним укриттям. Повідомите про те, що трапилося, у міліцію, будь-яку екстрену службу або в службу безпеки (службу охорони) найближчого підприємства, магазину, кафе, кінотеатру. Постарайтеся до приїзду міліції або появи служби охорони не йти з місця події. Зрозуміло, що ви відчуватимете страх, паніку, але подумайте про те, що предмет із землі можуть підібрати діти або перехожі. Коли з’являться представники спецслужб або служби охорони, до яких ви звернулися, розкажіть їм про всі обставини виявлення підозрілої посилки. Якщо ви робили які-небудь дії із цим поштовим відправленням, наприклад, намагалися розкрити конверт, вам обов’язково потрібно дочекатися приїзду фахівців-саперів й особисто розповісти їм про ваші дії. Ви допоможете їм в їхній роботі й, можливо, навіть урятуєте їм життя.

Буває так, що начебто прийшов лист, начебто хтось зі знайомих вирішив зробити сюрприз. І на листі написано: «Володя, це для тебе сюрприз, з повагою, Вася». Якщо є можливість, подзвоніть Васі й довідайтеся, чи дійсно це він надіслав.

Що робити, якщо місто захоплене терористами?

Сидіть у будинку. Не проявляйте ініціативи. Події, які відбувалися в 90-х у Росії, ясно показали, що маленьке місто практично беззахисне перед загрозою терористичного захоплення. Життя в місті повністю паралізується. Усі найважливіші об’єкти: міське керівництво, місцева міліція, пункти зв’язку та лікувальні установи — опиняються під контролем злочинців. Потенційно кожна вулиця, кожний будинок перебуває під прицілом терористів, і в такий спосіб у заручниками стає майже все населення. З одного боку, ви можете не опинитися безпосередньо під прицілом бандита й вам не загрожують безпосередньо, з другого — ви не можете вийти за продуктами, тому що магазини закриті або вже розграбовані, міський транспорт не ходить, а в місті чутна стрілянина. Швидше за все, уже немає зв’язку, електрики й води. Небезпечно навіть підійти до вікна, тому що занадто велика ймовірність потрапити під сліпу кулю. Вам доведеться розраховувати тільки на власні сили й продуктові запаси.

Відсиджуватися вдома або намагатися прорватися за місто — це найскладніше питання в ситуації захоплення маленького міста. З одного боку, якщо у вас є дача, заміський будиночок і ви знаєте, як туди добратися манівцями й максимально швидко, то можна спробувати це зробити. Але якщо місто вже оточене терористами або співробітниками правоохоронних органів, то вибратися ви, швидше за все, не зможете.

Краще відсидітися вдома, але враховуючи, скільки у вас води та продуктів. Якщо у вас хтось із дітей перебуває в садку, школі, то, можливо, вам доведеться їх забрати. Але намагайтеся зробити це в найперші години. Спробуйте спочатку зв’язатися із цим садком або школою, не виключено, що діти перебувають в укритті, і тоді вам краще не ризикувати, пробираючись до них.

Проте, якщо вам усе-таки необхідно вийти з будинку (постарайтеся тверезо оцінити цю необхідність: на вулицях стрілянина, де свої, де чужі — ніхто не знає), обов’язково візьміть із собою документи, що засвідчують особу. Не одягайтеся у стилі мілітарі — ви гарантовано привернете до себе непотрібну увагу. У жодному разі не йдіть убік стрілянини, вибирайте обхідні шляхи й найменші непримітні вулички. Пересувайтеся тільки вздовж стін, пригнувшись і ховаючись за роги будинків. Якщо на вулиці ви зустрінетеся з людьми зі зброєю в руках, не намагайтеся першим заговорити з ними. Краще зупиніться й перечекайте. Якщо до вас звернулися, то говоріть максимально коректно. Не сперечаючись, виконуйте всі вимоги, аж до, на ваш погляд, найбільш дурних і безглуздих — від цього залежить ваше життя. Не кричіть, у тому числі від радості, побачивши співробітників спецслужб і бійців спецназу. Усі переговори ведіть пошепки, відповідайте на питання силовиків чітко та ясно, щоб не виникало непорозумінь. Якщо ви пересуваєтеся групою, говорить тільки одна людина із групи. Особливість теракту в малому місті — майже повна неможливість організованої оборони з боку представників силових структур через малу кількість людей і низьку навченість ведення подібного бою. Бої в місті не йтимуть нескінченно. Силова фаза операції триватиме від декількох годин до пар кількох діб максимум. Місто обов’язково буде звільнене. Але ваша доля цілком у ваших руках — тільки від вашої зібраності, адекватності й тверезого розрахунку залежить, чи залишитеся ви живі або нерозумно спіймаєте не призначену вам кулю.

І ще, не заважайте силовикам працювати, в них і без вас вистачає проблем: як зберегти життя вашим родичам, друзям або знайомим, як мінімізувати втрати серед бійців, мирних громадян і при цьому ще постаратися догодити дикій кількості начальства, що прилетіло невідомо навіщо. Краще допоможіть їм, не роблячи із себе чергову мішень. Ніякого мілітарі в одязі. У мене рефлекс: якщо в міському бої на мене вискочить тіло в камуфляжі, без знаків розрізнення, так ще й з боку супротивника, я спочатку підстрелю, потім поцікавлюся, що то було.

Як поводитися в натовпі?

Стежте за поведінкою оточуючих. Відвідуючи концерти, спортивні та вуличні заходи, звертайте увагу на настрій юрби. Якщо ви почуваєте негарне або якщо один-дві людини на ваших очах починають поводитися неадекватно, агресивно, вибирайтеся з юрби. Остерігайтеся нетверезих людей у натовпі — їх набагато складніше контролювати й заспокоювати. Якщо ви бачите таких людей, постарайтеся відійти від них якнайдалі.

Тиснява в юрбі звичайно відбувається, коли захід закінчується і люди починають залишати будівлю або спускатися в метро. Тому, якщо ви хочете уникнути стовпотворіння, ідіть трохи раніше або чекайте, поки натовп не зсякне. Якщо разом із вами дитина, постарайтеся, щоб у неї завжди була при собі інформація про себе на випадок, якщо вас розлучать. Маленьку дитину в юрбі тримаєте на руках, щоб вона менше боялася. Якщо ви розумієте, що вам так буде спокійніше, постарайтеся, входячи в будівлю, визначити, де знаходяться аварійні виходи і як до них швидше добратися.

Уміння визначити потрібний час для того, щоб покинути юрбу,— половина успіху вашого порятунку в надзвичайній ситуації.

Як поводитися, якщо в людному місці почалася паніка і натовп побіг?

Не панікуйте й не дайте собі впасти. У такій ситуації важливо знати дві речі: що робити, щоб заспокоїти оточуючих, і як урятувати себе, якщо оточуючих заспокоїти не вдалося. Заспокоїти юрбу дуже складно, але спробувати зробити це все-таки варто, адже від цього залежить ваша безпека й порятунок. Треба розуміти, що коли навколо вас почалася справжня паніка, це означає, що люди діють згідно з тваринними рефлексами, тому важливо повернути їх назад у людський вигляд. Для цього можна використовувати прості команди: «Пройдіть!», «Зупиніться!» і т. д. Головне — вимовляти ці команди голосно, чітко, справжнім командним голосом. Ви, звичайно, не докричитеся до всіх і кожного, але, можливо, вам удасться привести до тями тих, хто поруч із вами. Так уже стане значно легше. По-перше, вижити в юрбі групою набагато простіше, ніж поодинці. По-друге, ті, кого ви вивели зі стану паніки, можливо, зможуть зробити те саме зі своїм оточенням. Деякі мають здібності керування юрбою з народження. Якщо ви цього не вмієте, то для вас головне — не піддатися жаху, який охопив юрбу. Якщо ви боїтеся, вважайте, що ви така ж частина юрби, як і всі інші. Для боротьби із внутрішньою панікою необхідно якось себе відволікти. Робіть усе що завгодно: дивіться довкола, шукайте шляхи відходу. Женіть від себе страх. Якщо перемогти паніку й заспокоїти оточуючих не вдалося, треба рятувати себе. Визначте напрямок руху й намагайтеся його дотримуватися, прагнучи найкоротшою траєкторією вийти за межі юрби.

Запам’ятайте: ніколи не намагайтеся рухатися в напрямку, протилежному руху юрби,— вас просто звалять. Якщо ви впали на землю, вважайте, що ви загинули. Вас затопчуть. Пам’ятайте, що більшість загиблих у натовпі — це ті, хто опинився під ногами тих, хто біжить. Тому тримайтеся за оточуючих руками, штовхайтеся, робіть усе що завгодно, аби тільки не впасти. Якщо з вами діти, постарайтеся взяти їх на руки. Сумку, якщо вона у вас є, повісьте на шию перед собою, руки зігніть у ліктях і притисніть до боків — так ви створите перед собою невелику нішу й не допустите здавлювання грудної клітини. Юрба схожа на хвилю, тому найкраще в такій ситуації — спробувати сховатися за якою-небудь перешкодою, навіть найменшою. Можна притулитися до стіни будинку, сховатися в якійсь ніші. Часто буває досить простого ліхтарного стовпа — юрба просто обійде його, а разом із ним і вас.

Якщо ви вже впали, то в першу чергу треба закрити голову й не дати, щоб вам по ній вдарили ногами, врешті-решт юрба пробіжить, вона все-таки не нескінченна.

Вас захопили в заручники. Чи треба чинити опір?

Ні! Фахівці з безпеки вважають, що шанси звичайної людини на успішний опір досвідченим терористам фактично дорівнюють нулю. Захоплення заручників, як правило, здійснюється добре організованою й підготовленою групою — і в прямому протистоянні з ними у вас немає шансів.

Повірте, що врешті-решт вас звільнять. Ваше завдання — бути якомога менш помітним: не привертати уваги, не пручатися, за можливості взагалі не рухатися. Постарайтеся заспокоїтися й зібратися із силами, щоб протриматися до моменту звільнення. Були випадки, коли заручники намагалися голими руками протидіяти терористам — їх одразу вбивали. Ну що ви зробите голими руками? Можете лише кулю одержати.

Чи треба намагатися втекти?

Постарайтеся оцінити обстановку й уникайте необдуманих дій. Це одне із найскладніших питань. З одного боку, відомі випадки, коли заручникам вдавалося втекти. З другого боку, імовірність загинути під час втечі дуже велика. Фахівці з безпеки вважають, що реальна можливість зникнути є тільки перші кілька днів, поки заручники не виснажені й у них ще є сили. Разом із тим у момент захоплення терористи найбільш напружені й найбільше нервують. Тому будь-які ваші спроби втекти або вчинити опір можуть закінчитися фатально — вас можуть ранити або вбити. Тому ніхто за вас не вирішить, чи варто бігти в цій ситуації чи краще сподіватися на те, що вас обміняють або спецслужби зможуть успішно здійснити штурм.

Якщо, проте, ви вирішили бігти, запам’ятаєте такі правила. Переконайтеся, що ви в стані тверезо оцінити обстановку. Продумайте, як ви будете тікати. Уявіть подумки будинок. Чекайте, поки увага терористів ослабне, рухайтеся швидко, тихо, зберігайте мовчання. Якщо ви чуєте наказ терориста зупинитися, завмріть, підніміть руки, не рухайтеся, говорите: «Так, добре».

Чи існують якісь вправи, наприклад, дихальні, які допомогли б зосередитися й заспокоїтися в стані шоку або сильного стресу?

Дихайте ритмічно й глибоко. Проговорюйте про себе, що ви бачите. Є кілька простих вправ, що допомагають зняти напругу, позбутися страху. Почніть повільно, рівномірно, глибоко дихати, зосереджуючись на всьому різноманітті відчуттів, які дають вам вдих і видих. Інший спосіб: зробіть глибокий вдих через рот і через рот же видихніть повітря різкими поштовхами. Один видих ділиться на 4–5 порцій. 10–15 дихальних рухів досить.

Можна зосередитися на тому, що ви бачите або чуєте, і про себе називати це, починаючи кожну фразу словами «Я бачу». Наприклад: «Я бачу зелену стіну, я бачу картину на стіні, я бачу чорну раму в цієї картини». І так само робіть із «Я чую»: «Я чую голос мого сусіда, я чую, як шарудить газета». На думку психологів, методика «я бачу» підходить більшій кількості людей, але ви самі зрозумієте, що краще для вас.

Як передати звісточку на волю?

Загорніть записку в яскравий предмет одягу. Якщо є змога — намагайтеся зв’язатися із зовнішнім світом. Хоча, як правило, такої можливості немає. Якщо у вас не відібрали мобільний телефон і ви встигнете ним скористатися — користуйтеся, тільки акуратно. Телефон намагайтеся вимикати: його заряд не безкінечний, а скільки протриває захоплення, передбачити неможливо.

Можете спробувати написати записку й загорнути її в який-небудь яскравий предмет одягу, але перш ніж викинути його, постарайтеся реально оцінити ступінь ризику для себе. Врахуйте, що терористи можуть стати дуже агресивними стосовно вас, якщо побачать або зрозуміють, що ви хочете зв’язатися із зовнішнім світом. Будь ласка, перед тим як намагатися передати звістку, подумайте, чи варто так ризикувати.

От відомий, наприклад, такий випадок — хоча й трохи з іншої області: викрадений узяв предмет свого туалету, горілим сірником (йому вдалося підібрати) надряпав записку: «Мене викрали. Допоможіть!». І загорнув у цей предмет туалету. Вибирати потрібно те, що обов’язково приверне увагу перехожих, щось таке яскраве, помітне. Вибачте, якщо викинете жіночі трусики, їх піднімуть набагато швидше, ніж якщо валятиметься якась брудна ковбойка. Суть зрозуміли? Це напевно приверне увагу тих, хто може вам допомогти.

Як поводитися, якщо почалася стрілянина?

Падайте на землю й закривайте голову руками. Ніколи не біжіть при звуках стрілянини. Відразу падайте на землю долілиць і закривайте голову руками. Якщо ви побіжите, це приверне до вас непотрібну увага, тому що стрілки шукають ціль, що перебуває в їхньому полі видимості. Тому в найбільшій небезпеці перебувають пішоходи й люди, яких видно у вікна найближчих будинків. Лежіть, поки стрілянина не затихне й пострілів не буде досить тривалий час (принаймні, 5 хвилин тиші) або поки співробітники спецслужб не дадуть команду «Встати», інакше ви можете потрапити під перехресний вогонь або вас можуть прийняти за терориста.

Прийміть зафіксоване положення, щоб захистити ваше тіло. Лежачи на землі, постарайтеся захистити найважливіші артерії, тобто зігнуті в ліктях руки пригорніть до корпуса, закривши долонями вуха. Так ви захистите серце й легені, вени й артерії на шиї, органи слуху.

Постарайтеся впасти за яке-небудь укриття, але пам’ятайте, що жодне сховище не дає 100 % гарантії безпеки. Якщо ви впали на відкритий простір, але розумієте, що перебуваєте не на лінії вогню, ви можете спробувати переповзти з місця стрілянини або хоча б дістатися до укриття. Уважно оцініть навколишню обстановку та свої сили. Якщо ви зважитеся повзти, то робіть це, щільно притиснувшись до землі й увесь час озираючись. Тримайте тіло максимально в горизонтальній площині. Підтягуйтеся на руках, права нога — відштовхувальна. Повзіть повільно, не поспішайте. Можна перекочуватися від одного безпечного місця на інше, пригорнувши руки до тіла або закриваючи голову. Ця техніка не призначена для довгих дистанцій, але вона може допомогти вам швидко перебратися від одного безпечного місця в інше. Тримайтеся подалі від скляних об’єктів.

Якщо з вами діти, сховайте їх за бар’єр або покладіть їх на підлогу й прикривайте своїм тілом зверху. Якщо ви перебуваєте в будинку, то відразу опускайтеся на коліна, а ще краще — лягайте на підлогу й відповзайте подалі від вікон. Ідеальним сховищем від сліпих куль, які можуть залетіти з вулиці, буде ванна кімната й сама ванна.

Як поводитися під час штурмі, що почався?

Падайте на підлогу й не виявляйте жодної ініціативи. Рекомендації фахівців прості: ляжте на підлогу й не рухайтеся, поки вас не виведуть співробітники спецслужб. Будь ласка, не виявляйте жодної ініціативи — тільки так ви збережете своє життя. Якщо ви зрозуміли, що почався штурм, не намагайтеся бігти. Постарайтеся прийняти таке положення, при якому ви гарантовано опинитеся осторонь від дверей, вікон і проходів до них (при обстрілі осколки скла й будівельних конструкцій можуть спричинити додаткові травми). Тримайтеся подалі від терористів, тому що під час штурму по них будуть стріляти снайпери. Найкраще ляжте на підлогу. Лежіть на підлозі долілиць, голову закрийте руками й не рухайтеся. Тримайте руки на очах, у жодному разі не тримайте зброю — вас можуть переплутати з терористами.

У жодному разі не біжіть назустріч співко бітникам спецслужб або від них, тому що вони можуть прийняти вас за терориста, і, швидше за все, ви загинете. Якщо ви почули будь-які удари від пострілу або від розриву гранати, падайте на підлогу, а краще — закривши очі й голову руками, чекайте, поки співробітники спеціальних підрозділів не виведуть вас із будинку. Якщо ви зрозуміли, що штурм закінчився, тихо вголос сповістіть про себе.

Якщо на вас повісили бомбу, потрібно без паніки голосом або жестами сповістити про це співробітників спецслужб. Не впадайте в істерику або розпач, постарайтеся не втратити контроль над собою. Чим ясніше ви будете мислити, тим більше у вас шансів зберегти своє життя. Сили безпеки можуть прийняти за терориста кожного, хто рухається.

Як поводитися після звільнення, у тому числі із представниками спецслужб?

Відзначтеся в штабі по звільненню заручників і залишіть свої координати, щоб пізніше відповісти на питання представників спецслужб. Звичайно люди після звільнення перебувають у шоці. І це нормально. Не геройствуйте, не відмовляйтеся від допомоги — і медичної, і психологічної. Не біжіть мерщій додому — це природна реакція людини, але вам буде набагато краще, якщо ви вчасно одержите кваліфіковану допомогу. Крім того, чим скоріше ви відзначитеся в штабі по звільненню заручників, тим швидше ваші родичі довідаються про те, що ви вижили.

Під час штурму не виявляйте жодної ініціативи, чекайте, поки вас звільнять, а коли до вас підійдуть, вам передусім скажуть, куди вам іти, якщо ви здатні пересуватися самотужки. Якщо співробітники спецслужб у перший момент не звернули на вас уваги, вийдіть із того місця, де ви перебували, на свіже повітря й, не йдучи далеко, сядьте або притуліться до чого-небудь. Просто залишайтеся поруч із місцем штурму. Не сумнівайтеся: до вас підійдуть і скажуть, куди йти, щоб одержати допомогу фахівців.

Відразу після штурму серед звільнених буде проведене експрес-опитування. Будьте до цього готові. У принципі, ви не зобов’язані розповідати що-небудь співробітникам спецслужб прямо на місці. Можна послатися на погане самопочуття та стрес. Але краще буде, якщо ви якомога швидше відповісте на всі питання співробітників, причому чітко, логічно й аргументовано. Ідеально — у письмовій формі. Постарайтеся згадати всі подробиці, які бачили: можливо, ці відомості виявляться безцінними.

Ваших близьких, друзів, знайомих — захопили в заручники. Як довідатися про те, що відбувається з близькими?

Вимагайте інформацію в керівників операції по звільненню заручників. Якщо ви довідалися, що хтось із ваших близьких захоплений у заручники, дзвоніть у приймальню УВС, МНС або СБ. Постарайтеся з’ясувати, хто є керівником операції по звільненню заручників. Це повинне бути або УВС, або СБ. Відповідно, ці структури зобов’язані повідомляти вас про те, що відбувається, поки люди перебувають у заручниках. Існує деяка ймовірність того, що співробітники штабу зажадають від родичів захоплених розписки про нерозголошення державної таємниці.

Пам’ятайте, що співробітники органів внутрішніх справ зобов’язані за першою вимогою інформувати родичів про стан заручників і про етапи рятувальної операції. На вашу вимогу вони зобов’язані повідомити про те, чи йдуть переговори, про способи переговорів, вимоги терористів. Користуйтеся своїм правом знати про життя близької людини, не мучте себе невіданням.

Погоджуйтеся на будь-які умови органів внутрішніх справ за винятком умови, що вони не беруть на себе відповідальності за результат операції. На жаль, були випадки, коли органи внутрішніх справ намагалися в такий спосіб зняти із себе відповідальність за життя заручників, але зараз такого, як правило, не відбувається.

Чи треба мені їхати до місця, де перебувають заручники?

Можна приїхати й звернутися в штаб по звільненню заручників. Якщо хтось із ваших близьких захоплений у заручники, вашою природною й зрозумілою реакцією буде приїхати до того місця, де він перебуває, звичайно ж, ви не зможете просто сидіти вдома й чекати повідомлення про те, що відбувається на місці трагедії. Наступний логічний крок — спробувати підійти якнайближче до того місця, де втримуються заручники, і зробити все можливе, щоб їм допомогти. Представники спецслужб не втомлюються повторювати: це неприпустимо, жодних особистих ініціатив виявляти не можна. Навіть якщо ви своїми діями зможете допомогти одній людині, швидше за все, тим самим ви спровокуєте загибель декількох інших. Для таких ситуацій у правоохоронних органах є чіткий розподіл обов’язків: хто і як, наприклад, обгороджує територію, де перебувають викрадачі та викрадені, хто займається підготовкою звільнення, хто веде переговори. Ваші дії можуть заплутати представників спецслужб.

Якщо ви відчуваєте, що мусите хоч щось зробити для своїх близьких, знайдіть штаб по звільненню заручників і зверніться до спеціально вповноважених людей із пропозицією допомоги. Розкажіть, хто з ваших родичів перебуває в заручниках.

Найкраще для вас і ваших близьких буде, якщо ви максимально підготуєтеся до зустрічі після звільнення. Довідайтеся, де на території штабу по звільненню заручників перебуває пункт із надання медичної та психологічної допомоги. Проконсультуйтеся з лікарями, що може знадобитися. Можливо, потрібно привезти якісь ліки, теплі речі. Якщо є час, розпитайте лікарів, як краще спілкуватися з потерпілим. Просто сидіть і чекайте. А що тут зробиш? Хвилюйтеся й сидіть… Той, хто є до місця захоплення заручників, сприяє терористам. Крім того, це небезпечно.

Як допомогти постраждалим?

Надати першу допомогу і якомога швидше відвезти до лікаря. Людина, що потрапила під вплив хімічної або бактеріологічної зброї, потребує негайної професійної медичної допомоги. Якщо медична допомога одразу не доступна, продезінфікуйте себе в найближчі кілька хвилин і допоможіть оточуючим (але не виходьте зі сховища, поки представники влади не скажуть, що це безпечно).

Допомога тим, хто потрапив під вплив хімічних речовин полягає в такому:

1. Зніміть весь одяг та інші предмети, що торкаються тіла. Одяг, що звичайно знімається через голову, потрібно розрізатися, щоб уникнути контакту з очима, носом і ротом. Якщо можна, помістіть речі в пластиковий пакет. Продезінфікуйте руки водою з милом. Зніміть окуляри й контактні лінзи.

2. Промийте очі значною кількістю води.

3. Акуратно промийте обличчя й волосся мильною водою, потім ретельно змийте чистою водою.

4. Продезінфікуйте інші ділянки тіла, які могли бути заражені. Промокніть (не тріть і не скребіть) тканиною, змоченою в мильній воді, і сполосніть чистою водою.

5. Переодягніться в незаражений одяг (одяг, що зберігається в ящиках або шафах, швидше за все, не заражений).

6. Якщо є змога, зверніться до лікаря для огляду.

У більшості випадків застосування бактеріологічної зброї люди не знатимуть, що піддалися впливу речовини. Першим свідченням стануть симптоми, викликані цим впливом; у таких ситуаціях негайно зверніться до лікаря. Якщо ваша шкіра або одяг контактували із видимою потенційно небезпечною речовиною, негайно зніміть і складіть у пакет одяг та особисті речі й вимийтеся теплою мильною водою. Надягніть чистий одяг і зверніться за медичною допомогою.

ІІІ. Заключна частина (5 хв) 1..Закріплення вивченого матеріалу (3 хв):

Контрольні питання

1. Що таке тероризм?

2. Як йому протидіяти?

3. Що потрібно робити під час різних ситуацій теракту?

 

05.04.2023

РОЗДІЛ X. ОСНОВИ ЦИВІЛЬНОГО ЗАХИСТУ

Тема. Дії учнів у надзвичайних ситуаціях. Практичні дії учнів навчального закладу при виникнення надзвичайних ситуацій

 

Мета

Навчити практичним діям учнів навчального закладу при виникненні надзвичайних ситуацій.

 

План уроку

1. Практичні дії учнів навчального закладу при виникненні надзвичайних ситуацій.

2. Завдання створених невоєнізованих формувань.

 

1. Практичні дії учнів навчального закладу при виникнення надзвичайних ситуацій

Особливість проведення рятувальних та інших невідкладних робіт у навчальному закладі в тому, що вони повинні здійснюватися з часу отримання сигналу про небезпеку та початку дії і до повного їх завершення.

Весь цикл рятувальних робіт у навчальному закладі може поділити на два етапи:

• перший етап — з часу отримання сигналу про небезпеку до прибуття в район небезпеки рятівників (формувань цивільної оборони);

• другий етап — з часу прибуття формувань цивільного захисту та до виконання ними поставлених завдань, а саме: вивозу (виводу) всіх учнів у безпечну зону й евакуацію поранених у лікувальні заклади.

На першому етапі рятувальні роботи організує начальник цивільного захисту навчального закладу (директор школи), виконує їх педагогічний колектив спільно зі створеними формуваннями школи.

Наприклад, при виникненні пожежі начальник штабу цивільного захисту повідомляє про надзвичайну ситуацію в штаб цивільного захисту району, викликає «швидку допомогу», пожежні підрозділи, міліцію, організує збір інформації та гасіння пожежі. Складом рятувальної групи проводиться рятування учнів з-під завалів. Ланка надання першої допомоги організує допомогу пораненим.

 

2. Завдання створених невоєнізованих формувань

Ланка зв’язку. Керівником ланки призначається будь-який викладач. Зі складу ланки призначаються черговий біля телефону та посильний. Завданням ланки зв’язку є оповіщення викладацького складу та учнів про загрозу виникнення надзвичайних ситуацій, передача сигналу структурам цивільного захисту міста (району), підтримка засобів зв’язку в стані постійної готовності, забезпечення штабу цивільного захисту навчального закладу засобами зв’язку.

Команда із забезпечення громадського порядку. Керівником призначається працівник навчального закладу, який відповідає за охорону об’єкту. На команду покладаються завдання із забезпечення охорони навчального закладу, підтримання порядку у випадках надзвичайних ситуацій, надання допомоги керівництву навчального закладу під час евакуації.

Команда протипожежної служби повинна брати участь у розробці протипожежних профілактичних засобів і проводити контроль за їхнім виконанням, підтримувати постійну готовність до використання засобів пожежогасіння, брати активну участь у локалізації та гасінні пожежі, надавати допомогу в проведенні спеціальної обробки території.

Медична служба організується на базі медичного пункту навчального закладу. Вона повинна організовувати й проводити санітарно-гігієнічні та профілактичні заходи, надавати медичну допомогу ураженим та евакуйовувати їх у лікарні, проводити часткову санітарну обробку уражених.

Ланка протирадіаційного і протихімічного захисту повинна організовувати видачу засобів індивідуального захисту, проводити контроль за радіаційною і хімічною обстановкою в навчальному закладі та на його території, станом сховищ та укриттів, проводити заходи з ліквідації наслідків радіаційного та хімічного зараження.

 

Контрольні питання

1. Назвіть заходи безпеки при виконанні робіт після землетрусу

2. Які заходи включає медична профілактика при радіаційному забрудненні місцевості?

 

Джерела:

Пархомчук В. В. Усі уроки до курсу «Захист Вітчизни». 10–11 класи / В. В. Пархомчук. — Х.: Вид. група «Основа», 2011. — 400 с. — (Серія «Усі уроки»).

03.04.2023 

РОЗДІЛ X. ОСНОВИ ЦИВІЛЬНОГО ЗАХИСТУ

Тема. Цивільний захист навчального закладу. Організаційна структура цивільного захисту навчального закладу. Невоєнізовані формування цивільної оборони навчального закладу, їхнє призначення та застосування

 

Мета

Розповісти про невоєнізовані формування цивільної оборони навчального закладу, їхнє призначення та застосування. Навчити діям невоєнізованих формувань навчального закладу за сигналами цивільної оборони.

 

План уроку

1. Організаційна структура цивільного захисту навчального закладу.

2. Невоєнізовані формування цивільної оборони навчального закладу, їхнє призначення та застосування.

3. Дії невоєнізованих формувань навчального закладу за сигналами цивільної оборони.

 

1. Організаційна структура цивільного захисту навчального закладу

Цивільний захист у навчальних закладах організовується за тим же принципом, що і на об’єктах народного господарства, але з навчальною метою. Начальником цивільного захисту навчального закладу (школи, технікуму, професійно-технічного училища) є його директор. Склад поста радіаційного та хімічного спостереження і його оснащення розглядалися раніше. До складу рятувальної групи входять такі ланки: ланка розвідки, ланка пожежогасіння, ланка рятівників, ланка надання першої медичної допомоги.

Штаб цивільного захисту розробляє документи й організовує проведення заходів із цивільного захисту.

Із різноманітних завдань, які будуть вирішуватися в навчальному закладі при виникненні надзвичайних ситуацій, необхідно відзначити найголовніші:

• доведення інформації штаба цивільного захисту про надзвичайну ситуацію до викладачів та учнів;

• своєчасне забезпечення засобами індивідуального захисту;

• організація та проведення екстреної профілактики учнів та уражених, ведення рятувальних та інших невідкладних робіт (локалізація та гасіння пожеж, розшук і вилучення уражених із завалів, будівель, охоплених полум’ям, надання само- і взаємодопомоги і проведення часткової санітарної обробки, а також при наявності у викладачів і дітей травм та опіків, організація негайної евакуації всіх учнів з осередку ураження, організація їхнього життєзабезпечення в районі евакуації).

В обстановці надзвичайної ситуації, як правило, викладач (класний керівник) виступає в якості командира формування, яке складається з групи учнів цього класу з призначенням старших груп.

Діяльність формувань цивільної оборони визначається низкою основних завдань:

1. Попередження виникнення надзвичайних ситуацій техногенного характеру.

2. Оповіщення населення про погрозу й виникнення надзвичайних ситуацій у мирний і воєнний час.

3. Захист населення від наслідків аварій, катастроф і стихійних лих.

4. Організація й проведення рятувальних робіт у районах нещасть.

5. Навчання населення правилам застосування засобів індивідуального захисту й поводження в надзвичайних ситуаціях.

Із завдань видно, що ЦО виконує передусім гуманну роль у нашому житті. Завдання безпеки — це завдання й самого населення. Звідси випливає необхідність у вивченні відомостей, правил, дій і норм цієї дисципліни в навчальних закладах.

 

2. Невоєнізовані формування цивільної оборони навчального закладу, їхнє призначення та застосування

Структура ЦО в школах організується за тими ж принципами, що й на промислових об’єктах, але з навчальною метою. Начальником ЦО школи є директор. Він очолює роботу штабу ЦО школи.

 

Рис. 268. Схема організаційної структури цивільної оборони школи

 

3. Дії невоєнізованих формувань навчального закладу за сигналами цивільної оборони

Пост радіаційного й хімічного спостереження — основне джерело інформації про зараження місцевості й повітря радіоактивними речовинами й ОР.

Група рятувальників займається пожежогасінням і виносом потерпілих зі школи, допомагає в евакуації слабких і хворих дітей.

Група громадського порядку несе службу з охорони місць базування школи в евакуації.

Ланка з обслуговування притулку підтримує порядок, виконує господарські роботи, забезпечує харчування учнів як в укриттях, так і під час евакуації.

 

Контрольні питання

1. Хто є начальником цивільного захисту навчального закладу?

2. Які завдання вирішує штаб цивільного захисту в навчальному закладі?

3. Які невоєнізовані формування створюються в навчальному закладі при виникненні надзвичайних ситуацій?

 

Джерела:

Пархомчук В. В. Усі уроки до курсу «Захист Вітчизни». 10–11 класи / В. В. Пархомчук. — Х.: Вид. група «Основа», 2011. — 400 с. — (Серія «Усі уроки»).

 

 

22.03.2023

РОЗДІЛ X. ОСНОВИ ЦИВІЛЬНОГО ЗАХИСТУ

Тема. Заходи з ліквідації наслідків зараження. Спеціальна обробка та її призначення. Заходи повної та часткової обробки. Поняття про дезактивацію, дегазацію та дезінфекцію. Особиста гігієна в умовах зараження

 

Мета

Навчити дотримуватися порядку проведення спеціальної обробки.

 

План уроку

1. Проведення спеціальної обробки.

2. Порядок проведення часткової санітарної обробки.

3. Порядок проведення повної санітарної обробки.

4. Поняття про дезактивацію, дегазацію та дезінфекцію.

 

1. Проведення спеціальної обробки

Спеціальна обробка — складова частина ліквідації наслідків радіаційного, хімічного, бактеріологічного забруднення, проводиться з метою відновлення готовності техніки, транспорту й особового складу формувань до виконання своїх завдань із проведення рятувальних робіт.

Спеціальна обробка включає: санітарну обробку особового складу, дезактивацію, дегазацію, дезінфекцію.

Санітарна обробка — ліквідація з особового складу радіоактивних речовин, знешкодження та видалення отруйних речовин і бактеріологічних засобів.

Дезактивація — знищення радіаційних речовин із забруднених поверхонь до допустимих розмірів зараження, безпечних для людини.

Дегазація — знешкодження забруднених об’єктів шляхом руйнування (нейтралізації) чи знищення отруйних речовин.

Дезінфекція — знищення заразних мікробів і руйнування токсинів на заражених об’єктах.

Залежно від обставин, часу, засобів спеціальна обробка поділяється на часткову і повну.

Часткова спеціальна обробка проводиться силами особового складу формувань і населення самостійно. Повна спеціальна обробка здійснюється силами штатних невоєнізованих формувань.

 

2. Порядок проведення часткової санітарної обробки

Часткова санітарна обробка проводиться особовим складом формувань, робітниками та службовцями об’єктів, населенням у всіх випадках, коли встановлений факт радіоактивного, хімічного або біологічного забруднення.

Вона може проводитися багаторазово, без зупинки виконання завдання, за розпорядженням командира (начальника), а населенням — самостійно.

При зараженні РР обробка містить у собі механічне видалення радіаційних речовин із відкритих частин тіла, зі слизистих оболонок очей, носа ротової порожнини, одягу, спорядження й одягнутих засобів індивідуального захисту. Вона проводиться після зараження безпосередньо в зоні радіаційного зараження та повторюється після виходу із зони зараження.

При проведенні часткової санітарної обробки в зоні радіоактивного зараження загальновійськовий захисний комплект не знімають. Спочатку слід протерти, обмести або обтрусити забруднені засоби захисту, одяг, спорядження і взуття, а потім усунути радіаційні речовини з відкритих частин рук і шиї. Коли особовий склад опинився в зараженій зоні без засобів захисту, то після часткової санітарної обробки слід їх одягнути. При проведенні часткової санітарної обробки на незараженій місцевості дотримуються такої послідовності:

• знімають засоби захисту шкіри й обтрушують їх чи протирають ганчіркою, змоченою водою (дезактивуючим розчином);

• не знімаючи протигаза, обтрушують або обмітають радіоактивний пил з одягу (коли є можливість, то верхній одяг знімають і витріпують);

• обмивають чистою водою відкриті частини тіла, потім маску протигаза;

• знімають протигаз і старанно миють водою обличчя;

• прополіскують рот і горло.

Якщо не вистачає води, відкриті частини тіла і маску протигаза протирають вологою ганчіркою, яку змочують водою з фляги.

При зараженні краплиннорідкими отруйних речовин необхідно, не знімаючи протигаза, негайно провести обробку відкритих шкірних покривів, забруднених ділянок одягу, взуття, спорядження і маски протигаза. Така обробка проводиться з використанням індивідуального протихімічного пакета (ІПП-8), причому краплі потрібно зняти протягом 5 хв. після попадання.

Коли дозволяють обставини, спорядження й одяг знімають, старанно протирають підручними засобами, а потім витрушують. Знімати та одягати одяг треба так, щоб відкриті частини тіла не торкалися до зовнішньої забрудненої поверхні. Потім рідиною з індивідуального протихімічного пакета обробляють маску протигаза. За відсутності індивідуального протихімічного пакета для часткової обробки можна застосувати воду з фляги та мило.

Замість індивідуального протихімічного пакету можна також користуватися 3 %-вим розчином перекису водню та 3 %-го їдкого натрію (за відсутності їдкого натрію його можна замінити силікатним клеєм у тій же кількості).

У жодному разі не можна користуватися для часткової санітарної обробки шкіри розчинниками (діхлоретан, бензин, спирт), оскільки це посилить важкість ураження (отруйних речовин розчиняється в розчинниках, розподіляється на більшій площі, значно легше проходять крізь шкіру).

 

3. Порядок проведення повної санітарної обробки

Повна санітарна обробка собі полягає в обмиванні тіла людини теплою водою з милом з обов’язковим змиванням білизни та одягу.

Мета обробки — повне знезаражування від радіаційних речовин, отруйних речовин і бактеріологічних засобів одягу, взуття, поверхні тіла. Повній санітарній обробці підлягає особовий склад формувань, робітники, службовці та евакуйоване населення після виходу з осередку ураження (зони зараження).

Обробку потрібно проводити не пізніше 5 год. після забруднення. Через 12 год. здійснювати обробку немає сенсу. Одяг слід замінити, якщо після його обтрушування залишкове радіоактивне зараження перевищує допустиму величину.

При забрудненні крапельно-рідинними отруйними речовинами необхідно негайно провести часткову санітарну обробку; наступне обмивання теплою водою з милом не захищає від ураження отруйними речовинами та необхідності в її проведенні немає. Заражений одяг потрібно змінити у максимально короткий термін.

При зараженні бактеріологічними засобами повній санітарній обробці підлягає весь особовий склад, який знаходився у районі дії бактеріологічного забруднення, незалежно від того, чи використовувалися засоби індивідуального захисту та проводилася часткова санітарна обробка. Повна санітарна обробка в цьому випадку полягає в знезаражуванні дезінфікуючими розчинами відкритих частин тіла з наступним миттям людей теплою водою з милом. Одночасно з промиванням обов’язково проводиться дезінфекція забрудненого одягу чи його заміна.

Техніка, майно, одяг, місцевість, продукти харчування, вода, забруднені радіоактивними речовинами, підлягають дезактивації. При частковій дезактивації техніки та одягу видаляють радіоактивні речовини з усієї поверхні методом обмітання чи обтирання.

 

4. Поняття про дезактивацію, дегазацію та дезінфекцію

Повна дезактивація здійснюється такими методами:

• змітання радіоактивного пилу віниками, щітками тощо;

• змивання радіаційних речовин дезактивуючим розчином, водою і розчинниками з одночасною обробкою забрудненої поверхні щітками дегазаційних машин і приладів;

• змивання радіоактивних речовин струменем води під тиском;

• знищення радіоактивних речовин газо-крапельним потоком;

• знищення радіоактивних речовин шляхом витиранням забрудненої поверхні.

Метод дезактивації вибирається відповідно до виду забруднення. Суть дезактивації, таким чином, полягає у відриванні радіоактивних частин від поверхні та знищенні їх з оброблених об’єктів.

Дегазація може проводитися хімічним, фізико-хімічним і фізичним способами.

Хімічний спосіб базується на взаємодії хімічних речовин з отруйними речовинами, внаслідок чого створюються нетоксичні речовини. Цей спосіб дегазації здійснюється протиранням зараженої поверхні дегазаційними розчинами або обробкою їх водними кашками (хлорне вапно).

Фізико-хімічний засіб заснований на змиванні отруйних речовин із забрудненої поверхні за допомогою миючих засобів або розчинників. Для цього використовуються пральні порошки та інші миючі засоби у вигляді водного розчину (влітку) або розчину в аміачній воді (взимку).

При дегазації розчинниками отруйні речовини не знешкоджуються, а розчиняються і видаляються із зараженої поверхні разом із розчинником. Розчинниками можуть бути: бензин, газ, дизельне пальне, діхлоретан, спирт.

Фізичний засіб заснований на випаровуванні отруйних речовин із зараженої поверхні та частковому їхньому розчиненні під дією високотемпературного газового потоку. Проводиться за допомогою теплових машин.

Дезінфекція може здійснюватися хімічним, фізичним, механічним і комбінованим способами.

Хімічний спосіб — знищення хвороботворних мікробів і руйнування токсинів дезінфікуючими речовинами — основний спосіб дезінфекції.

Фізичний спосіб дезінфекції — кип’ятіння білизни, посуду та інших речей. Використовується, в основному, при кишкових інфекціях.

Механічний спосіб здійснюється такими ж методами, що й дегазація, передбачає видалення зараженого ґрунту або використання мастил.

 

Контрольні питання

1. Що таке спеціальна обробка і для чого вона проводиться?

2. Порядок проведення неповної санітарної обробки.

3. Які існують способи проведення дегазації?

Джерела:

Пархомчук В. В. Усі уроки до курсу «Захист Вітчизни». 10–11 класи / В. В. Пархомчук. — Х.: Вид. група «Основа», 2011. — 400 с. — (Серія «Усі уроки»).

20.03.2023 

РОЗДІЛ X. ОСНОВИ ЦИВІЛЬНОГО ЗАХИСТУ

Тема. Прилади радіаційної, хімічної розвідки та дозиметричного контролю

 

Мета

Вивчити класифікацію приладів радіаційної, хімічної розвідки та дозиметричного контролю. Навчитися правилам користування з ними.

 

План уроку

1. Призначення, принцип дії та загальна будова вимірювача потужності дози ДП-5В.

2. Призначення комплектів індивідуальних дозиметрів ДП-22В.

3. Комплект ІД-1 індивідуальних дозиметрів.

4. Призначення військового приладу хімічної розвідки.

5. Сучасні засоби радіаційної, хімічної розвідки та дозиметричного контролю.

 

1. Призначення, принцип дії та загальна будова вимірювача потужності дози ДП-5В

Із метою вчасного отримання даних про стан населення, запобігання або зниження втрат силами цивільного захисту, а у військовий час особового складу підрозділів та частин, створюється дозиметричний і хімічний контроль для якого використовуються різноманітні прилади радіаційної, хімічної розвідки та дозиметричного контролю.

Усі прилади дозиметричного контролю та радіаційної розвідки сил цивільного захисту за призначенням розподіляються на такі групи: індикатори, рентгенометри, радіометри, дозиметри.

Основним приладом, що використовуються в роботі формувань цивільного захисту для дозиметричного контролю, є вимірювач потужності дози ДП-5В. Вимірювач потужності дози (рентгенометр) ДП-5В призначений для вимірювання рівнів гамма-радіації та радіоактивної зараженості різноманітних предметів гамма-випромінюванням. Потужність експозиційної дози гамма-випромінювання визначається в мілірентгенах (або рентгенах) на 1 год. для тієї точки простору, де знаходиться блок детектування приладу. Крім того, приладом ДП-5В можна виміряти і рівень бета-випромінювання.

Діапазон вимірювання гамма-випромінювання — від 0,05 мР/год. до 200 Р/год. Прилад має шість піддіапазонів вимірювань.

При вимірюванні потужностей гамма-випромінювання й сумарного бета- і гамма-випромінювання в межах від 0,05 до 500 мР/год. відлік ведеться за верхньою шкалою (0–5) з наступним множенням на відповідний коефіцієнт піддіапазону, а відлік величини потужностей доз — від 5 до 200 Р/год. — за нижньою шкалою (5–200). На 2–6 піддіапазонах прилад має звукову індикацію через головні телефони. Похибка вимірювань становить ± 30 % від вимірюваної величини. Справність приладу перевіряється контрольним бета-препаратом, прикріпленим у заглибленні на екрані блока детектування. Передбачено живлення від зовнішніх джерел постійного струму напругою 12 або 24 В; при цьому використовується розподілювач напруги.

Рис. 261. Вимірювач потужності дози ДП-5В

 

Підготовка приладу до роботи

Вийняти прилад із футляра, здійснити зовнішній огляд, встановити джерело живлення, додержуючи полярності, перемикач піддіапазонів установити навпроти чорного трикутника (контроль режиму). Стрілка приладу має бути в режимному секторі (якщо це не так, то треба поміняти місцями джерела живлення). Перевірити справність приладу від бета-препарату, для чого поворотний екран зонда поставити в положення «Б», підключити головні телефони та поступово переводити ручку перемикача піддіапазонів у всі положення від × 1000 до × 0,1. Показання приладу на піддіапазоні × 10 звірити із записом у формулярі. Якщо вони не виходять за межі допустимої похибки, приладом можна користуватися. Екран зонда встановити у положення «Г», ручку перемикача піддіапазонів — проти чорного трикутника, приєднати штангу.

Для вимірювання гамма-радіації на місцевості екран зонда встановлюється в положення «Г». Зонд — на витягнутій убік руці на висоті близько 1 м від поверхні землі. Вимірювання проводиться послідовно на всіх піддіапазонах, починаючи з першого.

Визначення гамма-зараження об’єктів проводиться, як правило, на незараженій місцевості. При вимірюванні зонд розміщують на відстані 1–1,5 см від поверхні об’єкта.

В Україні виготовляють дозиметри типу «Прип’ять», «Рось» та ін. Такі дозиметри дають кожній людині змогу оцінити індивідуальні дози та рівень випромінювання від зовнішнього фону, провести індикацію рівня, який відповідає радіоактивному забрудненню продуктів харчування та кормів. Крім того, розпочато випуск простих приладів-індикаторів, які забезпечують оцінку потужності дози зовнішнього випромінювання від фонових значень до 60 мкбер/г та індикацію допустимого рівня потужності дози зовнішнього гамма-випромінювання служить розрядний лічильник. Принцип роботи цих приладів такий, як і ДП-5.

 

2. Призначення комплектів індивідуальних дозиметрів ДП-22В

Комплект вимірювачів дози радіації (дозиметрів) ДП-22В (ДП-24) призначається для вимірювання індивідуальних експозиційних доз гамма-випромінювання за допомогою кишенькових прямопоказуючих дозиметрів ДКП-50А. До комплекту ДП-22В входять 50, а ДП-24 — 5 індивідуальних дозиметрів ДКП-50А, зарядний пристрій ЗД-5, ящик і технічна документація.

Дозиметр ДКП-50А забезпечує вимірювання індивідуальних доз гамма-випромінювання в діапазоні від 2 до 50 Р при потужності експозиційної дози від 0,5 до 200 Р/год. Похибка вимірювання становить ± 10 %.

 

1 — укладальний ящик; 2 — дозиметри ДКП-50А; 3 — зарядний пристрій ЗД-5

Рис. 262. Комплект індивідуальних дозиметрів ДП-22В

 

Зарядний пристрій забезпечує плавну зміну напруги для зарядки конденсатора — від 180 до 250 В. Живлення здійснюється від двох елементів.

Для приведення дозиметра в робочий стан потрібно відгвинтити захисну оправу дозиметра і ковпачок зарядного гнізда ЗД-5; повернути ручку регулятора напруги ЗД-5 проти годинникової стрілки до упору, встановити дозиметр у зарядне гніздо; натиснути на дозиметр і, спостерігаючи в окуляр, плавним обертом ручки регулятора напруги за годинниковою стрілкою встановити зображення нитки на «0» шкали. Вийняти дозиметр із зарядного гнізда, закрутити захисну оправу. Під час встановлення візирної нитки на «0» стежити, щоб нитка рухалася справа наліво. Якщо нитка переміщується зліва направо, то треба відгвинтити фасонну гайку дозиметра, повернути окуляр зі шкалою на 180° і загвинтити гайку.

а — загальний вигляд; б — шкала

Рис. 263. Дозиметр ДКП-50А

 

Дозу іонізуючого випромінювання вимірюють за шкалою дозиметра, спостерігаючи через окуляр світло, що проходить крізь нього.

Комплект індивідуальних дозиметрів ІД-1 служить для вимірювання поглинених доз гамма-нейтронного випромінювання в межах від 2 до 500 рад при потужності дози від 10 до 360 000 рад/год. Розмір поділки на шкалі дозиметра — 20 рад. Дозиметр перезаряджається від зарядного пристрою ЗД-6.

Рис. 264. Комплект ІД-1

3. Призначення військового приладу хімічної розвідки

Військовий прилад хімічної розвідки (ВПХР) служить для визначення в повітрі, на місцевості, на техніці наявності отруйних речовин: зарину, зоману, іприту, фосгену, дифосгену, синильної кислоти, хлорціану, а також парів v-газів у повітрі.

1 — ручний насос; 2 — наплічний пасок; 3 — насадка до насосу; 4 — захисний ковпачок на насадку; 5 — протидимні фільтри; 6 — патрон грілки; 7 — електричний ліхтарик; 8 — корпус грілки; 9 — шило; 10 — лопатка; 11 — індикаторні трубки в касетах

Рис. 265. Військовий прилад хімічної розвідки (ВПХР)

 

Принцип визначення наявності й типу отруйних речовин полягає в примусовому, за допомогою всмоктувального насоса, прокачуванні крізь індикаторні трубки повітря. Зміна кольору наповнювача індикаторних трубок свідчить про наявність, приблизну концентрацію та групу отруйних речовин.

Індикаторні трубки бувають трьох видів: із червоним кільцем і червоною крапкою — для визначення отруйних речовин типу зарин, зоман, v-гази; з трьома зеленими кільцями — для визначення отруйних речовин типу фосген, дифосген, синильна кислота, хлорціан; із жовтим кільцем — для визначення отруйних речовин типу іприт.

1 — корпус трубки; 2 — ватний тампон; 3 — накопичувач; 4 — ампула з реактивом

Рис. 266. Індикаторні трубки для визначення ОР: а — зарину і V-газів;

б — фосгену, синильної кислоти та хлорціану; в — іприту

 

Для визначення отруйних речовин у повітрі потрібно: відкрити кришку приладу, відсунути засувку і вийняти насос. Із касети вийняти дві трубки з червоним кільцем і червоною крапкою, надрізати їх кінці і розкрити. Ампуловідкривачем із маркіруванням, що відповідає маркіруванню індикаторних трубок, розбити верхні ампули трубок, узяти їх за марковані кінці й енергійно струснути 2–3 рази. Вставити дослідну трубку не маркованим кінцем у гніздо насоса і накачати повітря (5–6 качань). Контрольну трубку помістити в гніздо в корпусі приладу. Потім розбити нижні ампули обох трубок, струснути і спостерігати за зміною забарвлення наповнювача: якщо в дослідній трубці колір зберігається, а в контрольній — пожовтів, то це означає наявність отруйних речовин. Одночасне пожовтіння наповнювача в обох трубках — відсутність отруйних речовин у небезпечних концентраціях.

Незалежно від того, що покаже трубка з червоним кільцем і червоною крапкою, слід продовжити визначення отруйних речовин за допомогою трубок, що залишилися: спочатку з трьома зеленими кільцями, потім з одним жовтим кільцем.

Відкрити індикаторну трубку з трьома зеленими кільцями, розбити ампулу, енергійно струснути її, вставити в гніздо насоса і зробити 10–15 качань. Вийняти трубку з гнізда і порівняти забарвлення наповнювачів із кольоровим еталоном на лицьовому боці касети. Визначення наявності в повітрі парів іприту проводиться за допомогою індикаторної трубки із жовтим кільцем. Відкрити трубку, вставити у гніздо насоса і зробити 60 качань. Спостерігати зміну забарвлення наповнювача через 1 хв., порівняти його зі зразком на касеті. Для обстеження повітря за допомогою індикаторних трубок із червоним кільцем і червоною крапкою при низьких температурах (+ 5ºС і нижче) потрібно підготувати грілку до роботи: вставити до упору в центральне гніздо грілки патрон, ударом руки по головці ампуловідкривача розбити ампулу, що в патроні, занурити ампуловідкривач до кінця і виймати його з патрона до припинення виділення пари; вставити дві трубки в бічні гнізда грілки, після відтавання ампул трубки негайно вийняти і помістити в штатив.

 

4. Сучасні засоби радіаційної, хімічної розвідки та дозиметричного контролю

Рис. 267. Дозиметр-радіометр МКС-У

 

Новий прилад за технічними параметрами не має аналогів в Україні та в СНД. Для його виготовлення використовуються ряд складових частин рентгенометра ДП-5В. Має діапазон вимірювання потужності дози гамма-випромінення до 10 000 Р/год. При цьому для оцінки гамма-фону достатньо не більше 10 с.

 

Контрольні питання

1. Призначення та будова приладу ДП-5В.

2. Порядок приведення дозиметру в робочий стан.

3. Порядок визначення отруйних речовин нервово-паралітичної дії військовим приладом хімічної розвідки.

 

Джерела:

Пархомчук В. В. Усі уроки до курсу «Захист Вітчизни». 10–11 класи / В. В. Пархомчук. — Х.: Вид. група «Основа», 2011. — 400 с. — (Серія «Усі уроки»).

15.03.2023

РОЗДІЛ X. ОСНОВИ ЦИВІЛЬНОГО ЗАХИСТУ

Тема. Рятувальні та інші невідкладні роботи в надзвичайних ситуаціях. Характерні види рятувальних та інших невідкладних робіт.

 

Мета

Розповісти про характерні види рятувальних та інших невідкладних робіт. Навчити правильно поводитися під час них.

 

План уроку

1. Основи рятувальних та інших невідкладних робіт.

2. Порядок проведення рятувальних та інших невідкладних робіт.

 

1. Основи рятувальних та інших невідкладних робіт

Рятувальні та інші невідкладні роботи — це організована за єдиним планом діяльність органів влади і управління, сил цивільної оборони задля рятування та надання в короткий термін усебічної допомоги населенню, що опинилося в осередках ураження, районах стихійних лих, а також запобігання подальших руйнувань і втрат, забезпечення життєдіяльності населення, господарських об’єктів і безпечного проведення подальших робіт.

Рятувальні та інші невідкладні роботи в осередках ураження проводяться з метою рятування людей і надання допомоги ураженим, локалізації аварій і створення умов для наступного проведення відновлювальних робіт.

Усі роботи в осередку ураження розподіляються на дві частини:

• рятувальні роботи;

• невідкладні роботи.

Вони проводяться одночасно.

До рятувальних робіт належать:

• пошук і діставання людей з-під завалів, зруйнованих, пошкоджених, палаючих будівель, завалених сховищ та інших споруд, з осередків радіоактивного та хімічного ураження, із зон сильного задимлення, катастрофічного затоплення;

• надання першої медичної допомоги, вивіз уражених з осередків ураження в медичні формування та заклади, надання першої лікарської допомоги та евакуація їх до лікарні;

• розвідка маршрутів руху та ділянок (об’єктів) робіт;

• локалізація та гасіння пожеж на маршрутах руху та ділянках (об’єктах) робіт;

• подання повітря в завалені захисні споруди з пошкодженою фільтровентиляційною системою;

• вивіз населення з небезпечних місць до безпечних районів;

• санітарна обробка людей, спецобробка техніки та майна і знезараження одягу;

• дегазація, дезактивація техніки, транспорту та засобів захисту;

• знезараження території та споруд, продуктів харчування, харчової сировини, води та фуражу.

До невідкладних робіт належать:

• прокладання колонних шляхів і проїздів у завалах і на заражених ділянках;

• локалізація аварій, що загрожують життю людей або призводять до вибухів, пожеж, додаткових руйнувань і уражень, забезпечення необхідних умов для відновлювання діяльності об’єктів;

• укріплення або завалення конструкцій, що загрожують обвалом і перешкоджають безпечному руху і веденню рятувальних робіт;

• локалізація аварій на газових, енергетичних, водопровідних, каналізаційних і технологічних мережах для забезпечення проведення рятувальних робіт;

• ремонт і відновлення ушкоджених та зруйнованих ліній зв’язку й електромереж із метою забезпечення рятувальних робіт.

Ремонт і відновлення пошкоджених захисних споруд для захисту від можливих повторних ядерних ударів агресора.

Рятувальні та інші невідкладні роботи характеризуються великим обсягом та обмеженістю часу на їхнього проведення, складністю обставин і великим напруженням сил усього особового складу. Вони проводитимуться в умовах руйнувань, пожеж, зараження атмосфери та місцевості, затоплення території та під впливом інших несприятливих умов та обставин.

Для проведення рятувальних та інших невідкладних робіт утримуються в готовності до дії сили цивільної оборони. Крім того, на випадок необхідності залучаються інші сили, незалежно від їх відомчої належності (військові підрозділи Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ) та добровільні рятівні сили. В окремих випадках може здійснюватися цілеспрямована мобілізація осіб, що знаходяться в запасі.

Рятувальні та інші невідкладні роботи проводяться безперервно вдень і вночі за будь-яких погодних умов до повного їхнього завершення. Безперервність робіт досягається вчасним нарощуванням зусиль, умілим маневруванням силами та засобами, вчасною заміною підрозділів, повним забезпеченням їх матеріальними засобами, швидким ремонтом і налагодженням пошкодженої техніки.

Способи, прийоми та послідовність проведення рятувальних та інших невідкладних робіт визначаються залежно від обставин, які склалися в осередку ураження (характеру руйнувань будівель і споруд, пожеж, аварій на комунально-енергетичних мережах, ступенів радіоактивного та хімічного зараження, погодних умов та ін.), а також наявності сил і засобів для проведення робіт.

 

2. Порядок проведення рятувальних та інших невідкладних робіт

При аваріях на радіаційно-небезпечних об’єктах організація та проведення рятувальних й інших невідкладних робіт при аварії на атомних електростанціях полягає у виконанні заходів, до яких належать:

• оповіщення населення про аварію і постійне його інформування про наявну обстановку та порядок дій у цих умовах;

• використання засобів колективного й індивідуального захисту;

• організація дозиметричного контролю;

• проведення йодної профілактики населення, що опинилося в зоні радіоактивного зараження;

• уведення обмеженого перебування населення на відкритій місцевості (режими радіаційного захисту);

• здійснення евакуації населення (за розпорядженням Уряду) та інші заходи.

Після евакуації населення приступають до дезактивації території і техніки.

При аварії на хімічно небезпечних районах із викидом (виливом) сильнодіючих отруйних речовин негайно оповіщаються робітники, службовці та населення, які опинилися в зоні зараження і в районах, яким загрожує небезпека зараження. Висилається радіаційна, хімічна і медична розвідка для уточнення місця, часу, типу та концентрації сильнодіючих отруйних речовин, визначення межі осередку ураження (зони зараження) та напрямку розповсюдження зараженого повітря. Готуються формування для проведення рятувальних робіт. На підставі даних, отриманих від розвідки та інших джерел, начальник цивільної оборони об’єкта приймає рішення, особисто організовує проведення рятувальних робіт і заходів щодо ліквідації хімічного зараження.

В осередку хімічного ураження, перш за все, надається допомога потерпілим (ураженим), проводиться відбір за складністю поранення та організовується евакуація в медичні установи. Осередок ураження оточується, здійснюється знезараження місцевості, транспорту, споруд, а також санітарна обробка особового складу формувань і населення. Передусім надягаються протигази на уражених, їм надається перша медична допомога, вводячи антидоти.

В осередку бактеріологічного (біологічного) ураження роботи здійснюються за рішенням старшого начальника. Роботами щодо ліквідації бактеріологічного осередку керує начальник цивільної оборони об’єкта, а організацією та проведенням медичних заходів — начальник медичної служби.

В осередку бактеріологічного (біологічного) ураження організовуються та проводяться:

• бактеріологічна розвідка та індикація бактеріальних засобів;

• карантинний режим або обсервація відповідно до рішення старшого начальника;

• санітарна експертиза;

• контроль зараження продовольства, харчової сировини, води та фуражу, їхнє знезараження;

• протиепідемічні, санітарно-гігієнічні, спеціальні профілактичні, лікувально-евакуаційні, ветеринарно-санітарні заходи, а також санітарно-роз’яснювальна робота.

У випадку виявлення ознак застосування бактеріальних засобів у район негайно висилається бактеріологічна розвідка. На підставі отриманих даних встановлюється зона карантину або зона обсервації, намічається обсяг і послідовність проведення заходів, а також порядок використання сил і засобів для ліквідації осередку бактеріологічного (біологічного) ураження. Карантинний режим установлюють із метою недопущення розповсюдження інфекційних захворювань за межі осередку. Ізоляційно-обмежуючі заходи при обсервації менш суворі, чим при карантині.

Після того визначення виду збудника, проводиться екстрена профілактика — застосування специфічних для цього захворювання препаратів: антибіотиків, сивороток та ін., своєчасне застосування яких зменшить кількість жертв і сприятиме прискореній ліквідації осередку ураження.

 

Контрольні питання

1. Які заходи належать до рятувальних та інших невідкладних робіт?

2. Які сили та формування залучаються до проведення рятувальних та інших невідкладних робіт?

3. Назвіть заходи, які проводяться при аваріях на хімічно небезпечних об’єктах.

 

Джерела:

Пархомчук В. В. Усі уроки до курсу «Захист Вітчизни». 10–11 класи / В. В. Пархомчук. — Х.: Вид. група «Основа», 2011. — 400 с. — (Серія «Усі уроки»).

 

13.03.2023

РОЗДІЛ X. ОСНОВИ ЦИВІЛЬНОГО ЗАХИСТУ

Тема. Сутність і порядок проведення евакуації населення в районах виникнення надзвичайних ситуацій

 

Мета

Розповісти про сутність і порядок проведення евакуаційних заходів і життєзабезпечення населення в надзвичайних ситуаціях

 

План уроку

1. Сутність і порядок проведення евакуаційних заходів.

2. Життєзабезпечення населення в надзвичайних ситуаціях.

 

1. Сутність і порядок проведення евакуаційних заходів

В умовах неповного забезпечення захисними спорудами в містах та інших населених пунктах, які мають об’єкти підвищеної небезпеки, а також у воєнний час, основним способом захисту населення є евакуація та розміщення його в позаміській зоні.

Сутність цього способу захисту полягає в пересуванні значної кількості людей у населених пунктах і районів, що підпали під вплив великих аварій, катастроф, стихійних лих, зараження території радіоактивними речовинами в мирний час, а також у пересуванні матеріальних запасів і виробничих фондів з категорованих міст у заміську зону при загрозі надзвичайних ситуацій та нападу агресора.

Евакуації підлягає населення, яке проживає в населених пунктах, що знаходяться в зонах можливого катастрофічного затоплення, небезпечного радіоактивного забруднення, хімічного ураження, у районах прогнозованого виникнення локальних збройних конфліктів у 50-кілометровій прикордонній смузі, у районах виникнення стихійного лиха, великих аварій і катастроф (якщо виникає безпосередня загроза життю та заподіяння шкоди здоров’ю людини).

Залежно від обстановки, яка склалася на час надзвичайних ситуацій, може бути проведена загальна або часткова евакуація населення тимчасового або безповоротного характеру.

Загальна евакуація проводиться в окремих регіонах за рішенням Кабінету Міністрів України для всіх категорій населення і планується на випадок:

• небезпечного радіоактивного забруднення навколо атомної електростанції (якщо виникає безпосередня загроза життю та завданню шкоди здоров’ю населення, яке проживає в зоні ураження);

• загрози катастрофічного затоплення місцевості з чотиригодинним добіганням проривної хвилі;

• загрози або виникнення збройного конфлікту в районах 50-кілометрової прикордонної смуги.

Часткова евакуація здійснюється, як правило, в умовах переведення, за рішенням Кабінету Міністрів України, системи захисту населення і територій на воєнний стан до початку застосування агресором сучасних засобів ураження, а в мирний час — у разі загрози або виникнення стихійного лиха, аварії, катастрофи.

Під час проведення часткової евакуації завчасно вивозиться незайняте у виробництві та сфері обслуговування населення: студенти, учні навчальних закладів, вихованці дитячих будинків, пенсіонери та інваліди, які утримуються в будинках для осіб похилого віку, разом із викладачами та вихователями, обслуговуючим персоналом і членами їхніх сімей.

У мирний час евакуація населення планується на випадок:

• загальної аварії на атомній електростанції;

• усіх видів аварій із викидом сильнодіючих отруйних речовин;

• загрози катастрофічного затоплення місцевості;

• великих лісових і торф’яних пожеж, землетрусів, зсувів та інших геофізичних і гідрометеорологічних явищ із тяжкими наслідками, що загрожують населеним пунктам.

Евакуаційні заходи при загрозі та виникненні надзвичайної ситуації здійснюються за рішення місцевих органів виконавчої влади, виконавчих органів рад, уповноважених органів із питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення відповідного рівня.

Евакуація населення здійснюється організовано та в обмежений термін. Вона повинна розпочатися не пізніше 4 годин після отримання розпорядження.

Безпосереднє проведення евакуації починається за наказом управлінь і відділів із надзвичайних ситуацій і цивільних заходів після отримання ними розпорядження встановленим порядком. Про початок евакуації населення оповіщається за допомогою підприємств, закладів, ЖЕКів та органів міліції. Після отримання повідомлення громадяни у встановленій термін прибувають у зазначені збірні евакуаційні пункти (ЗЕП), звідки відправляються в заміську зону. Для організації приймання і розміщення міського населення, що евакуюється, а також забезпечення його всім необхідним, створюються приймальні евакуаційні комісії та приймальні евакуаційні пункти сільських районів.

Із прибуттям на приймальні евакуаційні пункти (ПЕП) евакуйованих розподіляють за населеними пунктами, куди вони й прямують. Евакуйоване населення розміщується як у житлових приміщеннях місцевих мешканців, так і в громадських будівлях. Розміщення евакуйованих проводиться з розрахунку наявної житлової площі в позаміській зоні.

Для забезпечення евакуйованого населення житлом використовуються квартири й будинки місцевих жителів (ущільнення), а також пансіонати, санаторії, будинки відпочинку, дитячі і трудові табори, туристичні бази, дачні кооперативи (будинки).

Якщо житлового фонду бракує, евакуйоване населення тимчасово може розміщуватися в наметах, землянках, лісі тощо. У випадку, коли в позаміських районах області не можна повністю розмістити все евакуйоване населення, частина його може бути розселена в сільських районах сусідніх областей.

Місцеві органи влади, а також керівники сільськогосподарських та інших підприємств уживають необхідних заходів із працевлаштування та всебічного забезпечення евакуйованого населення.

Евакуація населення може здійснюватися трьома способами:

1. Вивіз населення з використанням усіх видів громадського транспорту (залізничного, водного, автомобільного), а також транспортом індивідуального користування.

2. Вивід населення пішки.

3. Комбінований спосіб, коли масовий вивід населення пішки поєднується з вивозом його всіма видами транспорту.

Автомобільний транспорт, призначений для евакуації населення, формується в автомобільні колони, які закріплюються за маршрутами.

Пішим порядком, як правило, евакуація планується на відстань добового переходу (30–40 км). Виведення населення пішки організовується колонами по дорогах, які не використовуються для інших перевезень, або за позначеними маршрутами та колонними шляхами. Чисельність піших колон коливається від 500 до 1000 осіб.

Закінченням евакуації вважається час виведення (вивезення) за межі зон можливих руйнувань можливих сильних руйнувань і зон затоплення всього населення, за виключенням змін працівників, які продовжують роботу в містах.

Організацією проведення евакуаційних заходів займаються начальники і штаби цивільного захисту міста, міських районів і господарських об’єктів. Безпосередньо здійснюють евакуаційні заходи спеціально організовані підрозділи місцевих органів державної виконавчої влади.

 2. Життєзабезпечення населення в надзвичайних ситуаціях

Організація життєзабезпечення населення в екстремальних умовах є комплексом заходів, спрямованих на створення і підтримання нормальних умов, життя, здоров’я та працездатності людей. Вона включає:

• управління діяльністю робітників і службовців, усього населення в разі загрози та виникненні НС;

• захист населення та територій від наслідків аварій, катастроф, а також стихійного лиха;

• забезпечення населення питною водою, продуктами і предметами першої необхідності;

• захист продуктів, харчової сировини, фуражу, водоймищ від радіаційного, хімічного та біологічного зараження (забруднення);

• житлове забезпечення і працевлаштування;

• комунально-побутове обслуговування;

• медичне обслуговування;

• навчання населення способів захисту та дій в умовах надзвичайних ситуацій;

• розробка і своєчасне введення режимів діяльності в умовах радіаційного, хімічного та біологічного зараження;

• санітарну обробку;

• знезараження (обеззараження) території, споруд, транспортних засобів, обладнання, сировини, матеріалів і готової продукції;

• підготовка сил і засобів ведення рятувальних та інших невідкладних робіт у районах лиха й осередках безпосереднього ураження;

• забезпечення населення інформацією про характер і рівень небезпеки, порядок поведінки;

• морально-психологічну підготовку і заходи щодо підтримання високої психологічної стійкості людей в екстремальних умовах;

• заходи, спрямовані на попередження, запобігання або ослаблення несприятливих для людей екологічних наслідків надзвичайних ситуацій та інші заходи.

Виконання всіх цих заходів організовується виконавчою владою та органами управління цивільної оборони відповідного рівня. Безпосередніми виконавцями цих заходів є керівники підприємств, установ і організацій.

Цікаво знати

Найбільшою техногенною катастрофою ХХ століття стала аварія на Чорнобильській АЕС. Ця катастрофа змусили евакуювати населення із понад 1200 міст і сіл, приблизно 135 тис. осіб (90 тис. — в Україні). Близько 1,8 млн осіб продовжують проживати на радіаційно-забруднених територіях України. Чорнобильська катастрофа виявила основні помилки, які були допущені на стадії вибору місця для АЕС: густонаселена територія (поблизу м. Києва) та область великого водного басейну (р. Дніпро).

Переглянути відео на тему: евакуація населення при надзвичайних ситуаціях. 

Контрольні питання

1. В яких випадках проводиться евакуація населення? Наведіть приклади евакуації населення, яка проводилась в останні часи в Україні.

2. Хто має право оголосити загальну евакуацію населення та в яких випадках?

3. Способи евакуації населення.

 

Джерела:

Пархомчук В. В. Усі уроки до курсу «Захист Вітчизни». 10–11 класи / В. В. Пархомчук. — Х.: Вид. група «Основа», 2011. — 400 с. — (Серія «Усі уроки»).

 

08.03.2023

РОЗДІЛ X. ОСНОВИ ЦИВІЛЬНОГО ЗАХИСТУ

Тема. Ізолюючі засоби індивідуального захисту шкіри

 

Мета

Розповісти про ізолюючі засоби індивідуального захисту шкіри. Навчити правильно їх підбирати.

 

План уроку

1. Характеристика ізолюючих засобів.

2. Фільтруючі засоби захисту шкіри.

 

1. Характеристика ізолюючих засобів

У домашніх умовах можна виготовити ватно-марлеву пов’язку. Для захисту шкіри використовуються як спеціальні, так і простіші засоби захисту.

За типом захисної дії спеціальні засоби індивідуального захисту поділяються на ізолюючі та фільтруючі. Засоби захисту шкіри, виготовлені з ізолюючих матеріалів, можуть бути герметичні (комбінезони, костюми) та негерметичні (накидки, фартухи). Усі вони виготовляються із газо- та вологонепроникної тканини.

До засобів захисту шкіри ізолюючого типу належать загальновійськовий захисний комплект (ЗЗК) та легкий захисний костюм (Л-1). (див. рис. 258).

До складу загальновійськового захисного комплекту входять захисний плащ (ОП-1), захисні панчохи і захисні рукавиці. Захисні плащі виготовляються із прогумованої термостійкої тканини. Захисні рукавиці бувають літніми — п’ятипалі із гуми та зимові — двопалі із прогумованої тканини.

1 — штани з панчохами; 2 — підшоломник; 3 — сорочка з капюшоном; 4 — рукавиці; 5 — сумка

Рис. 258. Легкий захисний костюм Л-1

 

Розміри захисних плащів і панчіх наведені в табл. 46 та 47. Захисний плащ може використовуватись як накидка, плащ і комбінезон.

 

Таблиця 46

Розміри захисних плащів ОП-1

Ріст людини	Розмір плаща
До 165	1
165–170	2
170–175	3
175–180	4
Вище 180	5

 

Таблиця 47

Розміри захисних панчіх

Розмір взуття	Розмір панчіх
№ 37–40	1
№ 41–42	2
№ 43 та більше	3

 

Легкий захисний костюм Л-1 забезпечує захист від хімічних речовин у рідкому, аерозольному чи пароподібному стані. Захисний костюм складається із сорочки з капюшоном і штанів, які внизу переходять у захисні панчохи.

Виготовляється костюм із прогумованої тканини. У комплект входять двопалі рукавиці, підшоломник і сумка.

Захисні комбінезон і костюм захищають від аерозолів і крапельно-рідинних отруйних речовин протягом декількох годин.

Для збільшення часу постійного знаходження в ізолюючому одязі можна використати охолоджуючі екрани із бавовняно-паперової тканини, які одягаються на захисний одяг і періодично змочуються водою з температурою не більше 20°С (див. табл. 48).

Таблиця 48

Час знаходження людей в ізолюючих засобах захисту шкіри

Температура навколишнього повітря	Час знаходження в ізолюючих засобах захисту шкіри
	без вологого екрануючого комбінезона	з вологим екрануючим комбінезоном
+ 30 ºС і більше	15–20 хв.	1–1,5 год.
+ 25–29 ºС	до 30 хв.	1,5–2 год.
+ 20–24 ºС	до 45 хв.	2–2,5 год.
+ 15–19 ºС	до 2 год.	більше 3 год.
нижче + 15 ºС	більше 3 год.	—

Примітка

1. У похмуру або вітряну погоду, а також у тіні час безперервного знаходження може бути збільшений в 1,5 рази.

2. Час відновлення теплового стану до вихідного рівня складає не менше 1 год., кожен наступний цикл роботи скорочується на 30 %.

 

Для довідки

Щоб зберігати максимальну працездатність при користуванні засобами захисту шкіри ізолюючого типу (за винятком Л-1), треба враховувати температуру повітря й одягати їх при + 45°С і вище на білизну, при температурі від 0 до 16°С — поверх літнього одягу; при температурі від 0 до – 10°С — на зимовий одяг; нижче –10°С — поверх ватника. Захисний костюм Л-1 завжди одягають на сезонний одяг. Гумові чоботи при температурі нижче 0°С одягають на теплі шкарпетки або онучі. Гумові рукавиці — поверх вовняних.

 

2. Фільтруючі засоби захисту шкіри

Призначені вони для захисту шкіри людини від дії отруйних речовин, які знаходяться в газоподібному стані. Крім того, фільтруючі засоби захисту шкіри забезпечують захист від радіоактивного пилу й аерозолів, бактеріальних засобів. Тканина фільтруючого захисного одягу просочена спеціальними хімічними речовинами, які тонким шаром обволікають нитки матеріалу. До фільтруючих засобів захисту шкіри належить комплект захисного фільтруючого одягу.

Комплект захисного фільтруючого одягу захищає шкіру людини від отруйних і сильнодіючих отруйних речовин та бактеріальних засобів у вигляд аерозолів (див. рис. 259).

1 — капюшон; 2 — клапани; 3 — горловий клапан; 4 — штрипки нарукавників; 5 — застібки

Рис. 259. Комплект захисного фільтруючого одягу.

 

До нього відносяться бавовняно-паперовий комбінезон, який змочується розчином спеціальної пасти — хімічними речовинами, що затримують пари отруйних речовин або нейтралізують їх, а також білизни, підшоломника та двох пар онуч, одна з яких змочується тим самим розчином, що й комбінезон. Розміри комбінезонів: 1 — до 160 см; 2 — 160–170 см; 3 — більше 170 см.

Найпростіші засоби захисту шкіри виготовлені з підручних засобів, забезпечують захист шкіряних покривів людини від радіоактивних речовин і біологічних засобів, а в деяких випадках — і від краплиннорідких отруйних речовин та інших випарів. Як підручні засоби може бути використаний виробничий, побутовий, спортивний одяг

Як простіші засоби захисту шкіри (див. рис. 260) можна використовувати виробничий одяг: куртки і брюки, комбінезони, халати з капюшонами, пошиті з брезенту, вогнезахисної або прогумованої тканини, грубого сукна. Вони можуть не тільки захищати від радіоактивних речовин і бактеріальних засобів, але також не пропускати деякий час краплиннорідкі отруйні речовини. Із побутового одягу найбільш придатні плащі та накидки з прогумованої тканини або відповідно пошитий інший одяг. Для того щоб звичайний одяг захищав від парів і аерозолів отруйних речовин, його треба змочити в спеціальному розчині, який готується на підставі миючих речовин або мінеральних (трансформаторна, машинна) або рослинних (бавовняна, соняшникова олія) олій.

1 — брезентова куртка зі штанами; 2 — протигаз ЦП-5; 3 — захисні окуляри; 4 — бавовняний комбінезон; 5 — пальто з грубого сукна, драпу; 6 — рукавиці; 7 — черевики; 8 — калоші; 9 — рукавиці; 10 — гумові (кирзові) чоботи; 11 — нагрудний клапан; 12 — клин; 13 — каптур; 14 — спортивний костюм

Рис. 260. Засоби захисту шкіри

 

Однак треба мати на увазі, що інколи звичайний одяг не є повністю герметичним і не ізолює тіло людини від зовнішнього середовища. Тому, використовуючи повсякденний одяг для захисту шкіри, необхідно ретельно його герметизувати. Для цього верхній одяг застібають на всі ґудзики, гачки й кнопки, піднятий комір щільно обмотують шарфом або хусткою. Кінці рукавів і штани зв’язують стрічками, куртки чи піджаки заправляють у штани. Одяг обов’язково підперезують. Посилити захисні властивості звичайного одягу та збільшити його герметичність можна за рахунок деяких змін в його крої та просоченням його спеціальними розчинами.

Для захисту ніг використовуються гумові чоботи та боти, взуття зі шкіри. Для захисту рук користуються гумовими або шкіряними рукавицями.

Цікаво знати

За відсутності індивідуальних засобів захисту шкіри звичайний одяг просочують спеціальним розчином, щоб не проникали пари й аерозольні отруйні речовини. Для цього треба 250–300 г мильної стружки або подрібненого господарського мила розчинити у 2 л нагрітої до 60–70°С води, долити 0,5 л олії і, підігріваючи, помішувати протягом 5 хв. до утворення емульсії. Комплект одягу покласти в таз і залити гарячим розчином. Потім трохи викрутити і висушити. Підготовлений у такий спосіб одяг можна надягати на натільну білизну. Розчин не шкодить тканині, не подразнює шкіру.

 

Контрольні питання

1. Назвіть призначення та будову загально-військового захисного комплекту.

2. Які ви знаєте розміри легкого захисного костюму Л-1?

 

Джерела:

Пархомчук В. В. Усі уроки до курсу «Захист Вітчизни». 10–11 класи / В. В. Пархомчук. — Х.: Вид. група «Основа», 2011. — 400 с. — (Серія «Усі уроки»).

06.03.2023

РОЗДІЛ X. ОСНОВИ ЦИВІЛЬНОГО ЗАХИСТУ

Тема. Індивідуальні засоби захисту органів дихання.

Мета.

Розповісти про засоби індивідуального захисту органів дихання. Навчити правильно їх підбирати.

План уроку

1. Фільтруючі протигази.

2. Простіші засоби захисту органів дихання.

 

1. Фільтруючі протигази

Засоби індивідуального захисту призначаються для захисту людини від радіоактивних, отруйних речовин і бактеріальних засобів. До засобів індивідуального захисту органів дихання належать: протигази, респіратори, протипилові тканини, ватно-марлеві пов’язки.

Фільтруючі протигази є основним засобом захисту людини. Принцип захисної дії ґрунтується на очищенні повітря, що вдихаємо, за допомогою фільтрів від різних шкідливих домішок.

На сьогодні в системі цивільної оборони України дорослим населенням використовуються протигази ГП-5 (ГП-5М), ГП-7 (ГП-7В).

Протигази ГП-5(ГП-7) (див. рис. 250, 251) призначені для захисту органів дихання, очей та обличчя людини від отруйних речовин, радіоактивного пилу, бактеріологічних аерозолів та інших шкідливих домішок.

1 — протигазова коробка; 2 — непотіючі плівки; 3 — шолом-маска; 4 — сумка

Рис. 250. Протигаз ГП-5

1 — лицьова частина; 2 — фільтрувально-поглинаюча коробка; 3 — трикотажний чохол; 4 — вузол клапана вдихання; 5 — переговорний пристрій (мембрана); 6 — вузол клапана видихання

Рис. 251. Протигаз ГП-7

 

Шолом-маска протигазів ГП-5 має п’ять розмірів: 0, 1, 2, 3, 4. Для правильного підбору шолом-маски проводиться замір вертикального обхвату голови, визначається необхідний розмір.

У протигазі ГП-5 тренована людина може перебувати до 6 годин, у масці ГП-7-до 8–10 годин.

Рис. 252. Протигаз ГП-7В

 

Фільтруючий протигаз ГП-7 (див. рис. 252) порівняно з ГП-5 має низку переваг. Так, використання обтюратора (тоненький підгорнутий край маски) зменшує тиск на обличчя, що дозволяє користуватися протигазом людям, які не мають відповідної підготовки. Зменшений опір коробки дихання. Трикотажний чохол відіграє роль аерозольного фільтра. Крім того, маска забезпечена переговорним пристроєм і пристроєм для прийому води з фляги без знімання шолом-маски.

Підбирання розміру лицевої частини протигазів ГП-7, ГП-7В здійснюється згідно з табл. 44 (див. рис. 253).

Рис. 253. Розміри голови при підбиранні розміру лицевої частини протигазу

 

Таблиця 44

Визначення необхідного розміру лицевої сторони протигазів ГП-7 і ГП-7В

Сума вимірів, см	Необхідний розмір	Розмір лямок наголовника
		лобний	скроневий	щоковий
До 118,5	1	4	8	6
119,0–121,0	1	3	7	6
121,5–123,5	1	3	7	6
124,0–126,0	2	3	6	5
126,5–128,5	2	3	6	5
129,0–131,0	3	3	5	4
131,5 та більше	3	3	4	3

 

Ізолюючі протигази є спеціальними засобами захисту органів дихання, очей, обличчя від усіх небезпечних речовин, що містяться в повітрі. Вони дозволяють працювати навіть там, де повністю відсутній кисень.

До ізолюючих відносяться також ранцеві протигази, в яких необхідна для дихання повітряна суміш під тиском зберігається в балоні й через редуктор подається під маску.

Шлангові протигази використовуються при виконанні робіт легкого або середнього ступеня важкості, при цьому чисте повітря подається з відстані до 10 м від робочого місця. При використанні повітродувки роботи можуть проводиться на відстані 20 м, а за необхідності — 40 м.

Для захисту від СДОР можна користуватися звичайними фільтруючими протигазами, але з використанням додаткового патрону ДПГ-1 або ДПГ-3.

У народному господарстві використовується безліч хімічних сполук. Більшість з них шкідливі для здоров’я людей. У випадку аварії на виробництві або транспорті вони можуть бути розлиті або викинуті в атмосферу.

Із метою розширення можливостей протигазів по захисту від СДОР для них уведені додаткові патрони (ДПГ-1; ДПГ-3) (див. рис. 254).

ДПГ-3 у комплекті з протигазом захищає від аміаку, хлору, диметиламіну, нітробензолу, сірководню, сірковуглецю, синильної кислоти, тетраетил свинцю, фенолу, фосгену, хлористого водню, хлористого ціану і етилмеркаптану.

ДПГ-1, крім того, захищає ще від двоокису азоту, метану хлористого, окису вуглецю й окису етилену.

Рис. 254. Протигаз ГП-7 з додатковим патроном ДПГ-3

 

У комплект додаткових патронів входять сполучна трубка і вставка. Із лицьовою частиною протигаза патрон зв’язаний за допомогою сполучної трубки, для чого на один із кінців навертається горловина. У дні патрона нарізане внутрішнє різьблення для приєднання до фільтруючо-поглинаючої коробки ГП-5 або ГП-7.

Усередині патрона ДПГ-1 два шари шихти — спеціальний поглинач і гопкалит. У ДПГ-3 — тільки один шар поглинача. Маса патрона ДПГ-1 — не більш 500 г; ДПГ-3 — 350 г.

Гопкалитовий патрон — теж додатковий патрон до протигазів для захисту від окису вуглецю.

По конструкції аналогічний ДПГ-1 і ДПГ-3. Споряджається віносушувачем і власне гопкалитом. Осушувач являє собою силікогель, просочений хлоридом кальцію. Призначений для захисту гопкалиту від вологи, що утрачає свої властивості. Гопкалит — це суміш оксиду марганцю з окисом міді, відіграє роль каталізатора й окисляє окис вуглецю до двоокису вуглецю.

На гопкалитовому патроні вказується його вага. При збільшенні ваги, за умови поглинання вологи на 20 м і більше патроном користуватися не можна. Час захисної дії патрона при відносній вологості повітря 80 % — біля 2 годин. При температурі, близькій до – 15°С та нижче, майже припиняється. Маса патрона складає 750–800 г.

Час захисної дії додаткового патрону ДПГ-1 або ДПГ-3 при обсязі легеневої вентиляції 30 л/хв. для різних СДОР наведено в табл. 45.

Таблиця 45

Час захисної дії додаткових патронів

СДОР	Концентрація, мг/л	Час захисної дії, хв.
		ДПГ-1	ДПГ-3
Аміак	5,0	30	60
Хлор	5,0	80	100
Сірководень	10,0	50	50
Соляна кислота	5,0	30	30
Тетраетил свинцю	2,0	500	500
Окис етилену	1,0	25	—
Нітробензол	5,0	70	70
Фенол	0,2	800	800
Фурфол	1,5	400	400
Двоокис азоту	1,0	30	—

Примітка. Для дитячих протигазів час захисної дії збільшується в 2 рази.

 

2. Простіші засоби захисту органів дихання

Респіратори призначені для захисту органів дихання від радіоактивного пилу при діях на місцевості зараженій радіоактивними речовинами та у вторинній хмарі бактеріальних засобів (див. рис. 255).

Респіратор Р-2 — фільтруюча напівмаска, має два клапани вдиху та один видиху із запобіжним екраном, наголовником із лямок і носовим затискачем. При вдиханні повітря проходить через усю поверхню респіратора фільтрується та через клапан дихання потрапляє в органи дихання. Відпрацьоване повітря виходить через клапан видихання. Виготовляється трьох розмірів. Підбір здійснюється за виміром висоти обличчя. Розмір 1 — до 109 мм, 2 — 109–119 мм, 3 — від 119 мм і більше.

Рис. 255. Простіші засоби захисту органів дихання: а — респіратор Р-2;

б — протипилова маска ПТМ-1; в — ватно-марлева пов’язка

 

До респіраторів одноразового використання належать респіратори типу «Пелюсток» і «Кама» (див. рис. 256). В якості фільтрів у них використовуються тонковолокнисті фільтрувальні матеріали.

Наразі для захисту органів дихання при концентрації отруйних речовин не більше 10–15 гранично допустимої дози використовуються протигази-респіратори РПГ-67 (див. рис. 257) і РУ-60М.

а                                                                     б

Рис. 256. Протигази-респіратори: а — респіратор протиаерозольний ПВ-1 «Пелюсток»; б — респіратор протиаерозольний «Кама»

1 — гумова напівмаска; 2 — обтюратор; 3 — поглинаючі патрони; 4 — пластмасові манжети з клапанами вдиху; 5 — клапан видиху з запобіжним екраном; 6 — наголовник

Рис. 257. Респіратор протигазовий РПГ-67

 

Вони складаються з гумової напівмаски і змінних фільтрувально-поглинаючих патронів, пластмасових манжет із клапанами вдиху, клапана видиху із запобіжним екраном, трикотажного обтюратора, а також наголовника для кріплення респіратора на голові.

Ватно-марлева пов’язка є замінником респіратора і виготовляється самостійно з куска марлі довжиною 100 см і шириною 50 см. Його розстилають на столі, на середину кладуть вату розміром 30 × 20 см і завтовшки приблизно 2 см. Вільні кінці марлі по всій довжині шматка з обох сторін згортають, закриваючи вату. Після цього на кінцях марлі роблять розрізи довжиною 30–35 см, які утворюють дві пари зав’язок. Накладають пов’язку на обличчя так, щоб був закритий низ підборіддя, а верхній край закривав ніс і доходив до очних ямок. Нижні кінці зав’язують на тім’ї, а верхній — на потилиці за вухами. Для захисту очей обов’язково використовують протипилові окуляри.

Протипилова маска складається з корпусу і кріплення. У корпусі робляться оглядові отвори, в які вставляють скло або пластинки з плексигласу, целулоїду або іншого прозорого матеріалу. Маски виготовляють семи розмірів залежно від висоти обличчя. Корпус маски складається з 4–5 шарів тканини.

Цікаво знати

Фільтруючі протигази вперше були використані під час Першої світової війни в 1914–1918 роках. Спочатку це були найпростіші марлеві багатошарові вологі пов’язки, потім вологі маски з очами, змочені розчином для захисту від хлору та фосгену. Із появою інших отруйних речовин вологі маски стали непридатними. Російський учений М. Д. Зелинський у 1915 році запропонував новий спосіб захисту від отруйних речовин за допомогою активного вугілля. Так був створений сухий фільтруючий протигаз.

 Ознайомитись із відео, як правільно одягати протигаз.

 Контрольні питання

1. Призначення та будова протигаза ГП-7.

2. Для чого потрібні додаткові патрони?

3. Якими є найпростіші засоби захисту органів дихання?

Джерела:

Пархомчук В. В. Усі уроки до курсу «Захист Вітчизни». 10–11 класи / В. В. Пархомчук. — Х.: Вид. група «Основа», 2011. — 400 с. — (Серія «Усі уроки»).

*01.03.2023

РОЗДІЛ X. ОСНОВИ ЦИВІЛЬНОГО ЗАХИСТУ

Тема. Основні принципи та завдання захисту населення в надзвичайних ситуаціях. Інженерний захист населення

 

Мета

Розповісти про основні способи захисту населення в надзвичайних ситуаціях.

 

План уроку

1. Інженерний захист населення.

2. Класифікація, обладнання та порядок використання.

 

1. Інженерний захист населення

Захист населення і територій — це створення необхідних умов для збереження життя людей або зменшення втрат населення і завдання шкоди територіям при надзвичайних ситуаціях у мирний та воєнний час. До способів захисту населення належать:

• своєчасне оповіщення населення;

• заходи протирадіаційного та протихімічного захисту;

• укриття в захисних спорудах;

• використання засобів індивідуального захисту;

• проведення заходів евакуації населення та матеріальних засобів.

Захист населення потребує здійснення низки інженерних заходів заздалегідь та при загрозі надзвичайної ситуації. До них можна віднести такі заходи:

• будівництво і накопичення захисних споруд у мирний час;

• швидке будівництво додаткових укриттів у воєнний час;

• переобладнання під укриття різних споруд;

• комплектування захисних споруд системами життєзабезпечення та необхідним обладнанням;

• створення надійної системи повідомлення про загрозу аварій, катастроф, стихійних лих, нападу противника;

• захист запасів продуктів, води, господарських тварин, рослин;

• накопичення засобів індивідуального захисту для всього населення держави.

Укриття в захисних спорудах є одним з основних способів захисту населення.

Захисні споруди призначені для захисту людей від наслідків аварій (катастроф), стихійних лих, а також від вражаючих факторів зброї масового ураження та звичайних засобів нападу дії вторинних вражаючих факторів.

 

2. Класифікація, обладнання та порядок використання

Захисні споруди класифікуються:

• за місткістю — малої місткості (150–600 осіб), середньої місткості (600–2000 осіб), великої місткості (більше 2000 осіб);

• за призначенням — для захисту населення, для розміщення органів управління і медичних закладів;

• за місцем розташуванням — вбудовані, окремо розташовані, метрополітени, у гірських виробках;

• за термінами будівництва — збудовані завчасно, швидко збудовані;

• за захисними властивостями — сховища, протирадіаційні укриття, найпростіші укриття-щілини (відкриті та перекриті).

Сховища забезпечують надійний захист людей від вражаючих факторів (високих температур, шкідливих газів у зонах пожеж, вибухонебезпечних, радіоактивних і сильнодіючих отруйних речовин, обвалів та уламків зруйнованих будівель і споруд та ін.), а також зброї масового ураження і звичайних засобів нападу.

Протирадіаційні укриття, в основному, забезпечують захист людей від радіоактивного зараження, світлового опромінення, а також зменшують дію ударної хвилі і проникаючої радіації. Крім того, вони захищають від крапельнорідинних отруйних речовин і частково від хімічних і біологічних аерозолів.

Найпростіші укриття (див. рис. 268) зменшують радіуси ураження людей ударною хвилею, послаблюють дію радіоактивних випромінювань та ураження світловим випромінюванням.

Сховища повинні будуватися з урахуванням таких основних вимог:

• забезпечувати безперервне перебування у них людей не менше 2 діб;

• будуватися на ділянках, які не можуть бути затоплені;

• бути на відстані від мереж водостоку і каналізації;

• не дозволяється прокладання транзитних інженерних комунікацій через сховище (стислого повітря, гарячого водопостачання, газо- та паропроводів);

• прокладання трубопроводів каналізації та водопостачання допускається за наявності виникаючих пристроїв;

• мати входи і виходи із тим ступенем захисту, що й основні приміщення; а на випадок завалу — мати аварійний вихід.

Сховище має основні та допоміжні приміщення.

Рис. 249. Найпростіші укриття та порядок їхньої побудови

 

До основних належать: відсіки для тих, хто укривається, пункти управління, медичні кімнати.

До допоміжних відносяться: тамбур-шлюзи, фільтровентиляційні приміщення, санітарні вузли, приміщення для зберігання води та продуктів харчування та інші.

Відсіки для тих, хто укривається, обладнуються місцями для сидіння та спання згідно з нормами.

У сховищах у необхідній кількості розміщуються обладнання, меблі, прилади, інструменти, ремонтні матеріали, протипожежне та медичне майно.

Входи повинні забезпечувати можливість швидкого та безпечного заповнення сховища.

Кожне сховище повинно мати не менше двох входів, один з яких обладнується як аварійний.

Система постачання повітря забезпечує вентиляцію приміщень захисної споруди й очистку зовнішнього повітря від радіоактивних, отруйних речовин і бактеріальних засобів.

Електропостачання та опалення здійснюється від зовнішніх джерел постачання. Для аварійного забезпечення великих захисних споруд передбачається автономне електропостачання. У невеликих захисних спорудах має бути аварійне освітлення (переносні електричні ліхтарі та інші джерела).

Опалення проектується від загальної системи опалення. У неопалювальних приміщеннях слід передбачити установку опалювальних засобів. При заповненні сховища системи опалення вимикаються.

Запас харчів у сховищах передбачається на дві доби. Для розміщення продуктів обладнується приміщення.

У протирадіаційних укриттях при вході передбачається приміщення для зберігання забрудненого одягу.

При недостатній місткості завчасно споруджених укриттів будуються швидко споруджувані укриття. Під укриття можуть також пристосовуватися різні приміщення та споруди. У сучасних містах є багато підземних споруд різного призначення, які можна використати як сховище після деякого дообладнання. До них належать метрополітени, транспортні та пішохідні тунелі, заглиблені частини будівель.

У заміській зоні під протирадіаційні укриття в першу чергу пристосовуються підпілля і підвали житлових будинків та будівель різного призначення, овочесховища, приміщення будинків, природні печери, гірські виробки.

Найпростіші укриття будуються в місцях скупчення людей, на маршруті евакуації та тимчасово в заміській зоні, коли кількість наявних сховищ не забезпечує укриття людей, а оскільки найпростіші укриття зменшують радіус ураження людей ударною хвилею і послаблюють дію радіоактивного випромінювання та ураження світловим випромінюванням, але не забезпечують захисту від отруйних речовин і бактеріальних засобів, то за наявності часу вони поступово переобладнуються в протирадіаційні укриття.

 

Контрольні питання

1. Які заходи включає захист населення в надзвичайних ситуаціях?

2. Назвіть приміщення, які є у сховищах за призначенням.

3. Чим відрізняються протирадіаційні укриття від найпростіших укриттів?

 

Джерела:

Пархомчук В. В. Усі уроки до курсу «Захист Вітчизни». 10–11 класи / В. В. Пархомчук. — Х.: Вид. група «Основа», 2011. — 400 с. — (Серія «Усі уроки»).

 

 

27.02.2023

 РОЗДІЛ X. ОСНОВИ ЦИВІЛЬНОГО ЗАХИСТУ

Тема. Оповіщення та інформація. Сигнали і порядок оповіщення населення про загрозу виникнення надзвичайних ситуацій.

 

Мета

Розповісти про оповіщення населення про загрозу виникнення надзвичайних ситуацій. Навчити правильно поводитися під час сигналів ЦО.

 

План уроку

1. Сигнали і порядок оповіщення та інформування населення про загрозу виникнення надзвичайних ситуацій.

2. Зразки текстів повідомлень ЦО.

 

1. Сигнали і порядок оповіщення та інформування населення про загрозу виникнення надзвичайних ситуацій

Одним з основних завдань цивільного захисту є оповіщення керівного складу центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ і організацій, населення про загрозу і виникнення надзвичайних ситуацій у мирний і воєнний час і постійне інформування їх про існуючу обстановку.

Оповіщення і зв’язок у надзвичайних ситуаціях забезпечується за допомогою єдиної національної системи зв’язку.

Сигнали оповіщення ЦЗ, повідомлення про загрозу та виникнення надзвичайних ситуацій, інформація про дії в умовах надзвичайної ситуації доводяться до працівників підприємств, установ, організацій, населення наявними засобами зв’язку, оповіщення. Оповіщення організовується відповідним органом цивільного захисту та надзвичайних ситуацій за схемою, яка затверджується начальником цивільного захисту відповідного рівня.

Система оповіщення цивільного захисту складається із загальнодержавної, регіональних і спеціальних систем централізованого оповіщення, локальних та об’єктових систем оповіщення, систем циркулярного виклику.

Оповіщення населення здійснюється за допомогою електросирен, мережі радіомовлення та телебачення. Повідомленням, що передаються територіальними органами цивільного захисту, потенційно небезпечними підприємствами, повинне передувати уривчасте звучання елекросирен, наявних на відповідній території, а також радіомовлення «Увага всім!».

За цим сигналом населення повинно ввімкнути засоби теле- та радіомовлення для прийому мовного повідомлення.

Тексти звернень до населення мають передаватися державною мовою та мовою, якою користується більшість населення в регіоні.

На пунктах управління містяться варіанти текстів для передання повідомлення різних ситуаціях. Правила поведінки населення за сигналами оповіщення цивільного захисту встановлюються заздалегідь відносно всього населення, для об’єктів.

Сигнали оповіщення населення в мирний час:

• «Аварія на атомній станції»;

• «Аварія на хімічно небезпечному об’єкті»;

• «Землетрус»;

• «Повінь»;

• «Штормове попередження» та інші.

Сигнали оповіщення населення у воєнний час:

• «Повітряна тривога»;

• «Відбій повітряної тривоги»;

• «Радіаційна небезпека»;

• «Хімічна тривога».

При застосуванні агресором біологічної зброї населенню буде надана інформація про ці дії. Успіх захисту населення залежатиме від дисциплінованості, своєчасної та правильної поведінки, суворого дотримання рекомендацій і вимог органів цивільного захисту.

 

2. Зразки текстів повідомлень ЦО

Під час повітряної небезпеки

«УВАГА! Говорить штаб цивільного захисту. ГРОМАДЯНИ! Повітряна тривога! Відключіть світло, газ, воду, нагрівальні прилади. Візьміть засоби індивідуального захисту, документи, запас продуктів і води. Попередьте сусідів, за необхідності допоможіть хворим і людям похилого віку вийти на вулицю. Якнайшвидше дійдіть до захисної споруди або заховайтеся на місцевості. Зберігайте спокій і порядок. Будьте уважні до повідомлень штабу цивільного захисту»

 

 

 

Під час аварії на хімічно небезпечному об’єкті

«УВАГА! Говорить штаб цивільного захисту. ГРОМАДЯНИ! Сталася аварія на ___________ ___________ із викидом сильнодіючих отруйних речовин _______________ Хмара зараженого повітря розповсюджується в напрямі ____________________________ . У зв’язку з цим населенню, що проживає по вулицях_______________ необхідно знаходитись у приміщеннях, провести додаткову герметизацію своїх квартир (будинків). Населенню, що проживає по вулицях _____________________________________ _______________ негайно покинути житлові будинки, приміщення установ, підприємств, організацій і вийти в район___________________________ . Про одержану інформацію оповістити сусідів. Надалі діяти відповідно до вказівок штабу цивільного захисту».

 

Під час аварії на атомній станції

«УВАГА! Говорить штаб цивільного захисту. ГРОМАДЯНИ! Сталася аварія на _________________________ атомній станції. В районі _________________ передбачається випадання радіоактивних опадів. У зв'язку з цим населенню, яке проживає у вказаних районах, необхідно знаходитися у приміщеннях. Провести додаткову герметизацію житлових приміщень. Прийняти йодистий препарат. Скласти у поліетиленові пакети документи, гроші, коштовності, комплект верхнього одягу до сезону, харчові продукти на дві-три доби. При оголошенні евакуації організовано зайняти місце в поданому до вашого будинку транспорті. Дотримуйтеся спокою та організованості».

 

Тексти передаються протягом 5 хвилин. Почувши сигнал сповіщення цивільної оборони, дійте швидко, але без паніки. Пам'ятайте: у цих умовах дорога кожна хвилина! Оповіщення населення покладається на оперативних чергових відповідних територіальних органів цивільного захисту та надзвичайних ситуацій.

 

Контрольні питання

1. Які сигнали оповіщення ви знаєте?

2. Порядок дій за сигналами «Повітряна тривога!».

3. Як організована система оповіщення при виникненні надзвичайних ситуацій в Україні?

4. Що необхідно зробити, почувши сигнал «Увага всім!»?

 

Джерела:

Пархомчук В. В. Усі уроки до курсу «Захист Вітчизни». 10–11 класи / В. В. Пархомчук. — Х.: Вид. група «Основа», 2011. — 400 с. — (Серія «Усі уроки»).

 

 

22.02.2023

 РОЗДІЛ X. ОСНОВИ ЦИВІЛЬНОГО ЗАХИСТУ

Тема 10.2-6. Сучасні звичайні засоби ураження. Осколкові, кулькові, фугасні боєприпаси. боєприпаси об’ємного вибуху. Вибухонебезпечні предмети та правила поводження з ними. Запалювальна зброя та засоби захисту від неї

 

Мета

Вивчити класифікацію звичайних сучасних засобів ураження. Навчитися правилам поведінки з вибухонебезпечними предметами. Вивчити класифікацію запалювальної зброї. Навчитися правилам поведінки під час дії запалювальної зброї та пожеж.

 

План уроку

1. Характеристика сучасних звичайних засобів ураження.

2. Заходи безпеки при поводженні з вибухонебезпечними предметами.

3. Запалювальна зброя.

4. Головні групи запалювальної зброї.

5. Захист від вражаючої дії запалювальної зброї.

 

1. Сучасні звичайні засоби ураження. Характеристика сучасних звичайних засобів ураження

До звичайних засобів ураження відносять різного виду осколкові боєприпаси та запалювальну зброю

Осколкові боєприпаси призначені головним чином для ураження людей. Найефективніші боєприпаси цього типу — кулькові бомби. Особливістю таких боєприпасів є величезна кількість (від кількох сотень до кількох тисяч) уламків масою від частин грама до кількох грамів. Кулькові протипіхотні бомби можуть бути розміром від тенісного до футбольного м’яча і містити до 6 тис. металевих або пластмасових кульок діаметром 5–6 мм. Радіус ураження такої бомби залежно від калібру — від 1,5 до 15 м.

Кулькові бомби скидають із літаків у спеціальних упаковках (касетах), що містять 96–640 бомб. Від дії відштовхувального заряду касета над землею руйнується, кулькові бомби розлітаються і вибухають на площі до 250 тис. м². Оснащуються вони різними підшивачами: інерційними, натискної, натяжної або уповільненої дії. Наприклад, коли з касети розсіюють протипіхотні міни, то кожна міна при ударі об землю викидає дротики-вусики. Якщо до них доторкнутися, то міна підлітає на висоту людського зросту і вибухає в повітрі. Такі боєприпаси завдають багато поранень («ефект граду»).

Головне призначення фугасних боєприпасів — руйнування промислових, житлових і адміністративних будівель, залізничних та автомобільних шляхів, ураження техніки і людей. Головним вражаючим фактором фугасних боєприпасів є повітряна ударна хвиля. Вони відрізняються високим коефіцієнтом наповнення вибухонебезпечними речовинами, який складає 55 % від загальної маси боєприпаси.

Кумулятивні боєприпаси призначені для ураження броньованих цілей. Принцип їхньої дії заснований на пропаленні загороди потужним струмом продуктів детонації вибухонебезпечних речовин із температурою 6000–7000ºС і високим тиском. Сфокусовані продукти детонації спроможні пропалювати отвори в броньованих перекриттях завтовшки десятків сантиметрів і викликати пожежі.

Боєприпаси об’ємного вибуху, або «вакуумна бомба» — авіаційна касета, наповнена рідким окисом етилену. Під час вибуху утворюється аерозольна хмара діаметром до 15 м. Вона переміщується з киснем повітря і підривається в кількох місцях детонаторами. У зоні детонації за кілька десятків мікросекунд розвивається температура 2500–3000ºС. У момент вибуху всередині хмари з паливно-повітряної суміші утворюється відносна порожнеча. Головним вражаючим чинником боєприпасам об’ємного вибуху є ударна хвиля. Ці боєприпаси за своєю потужністю займають проміжне положення між ядерними та фугасними боєприпасами. Надлишковий тиск у фронті ударної хвилі на від- стані 100 м від центра вибуху може досягти 100 кПа (1 кгс/см²).

 

2. Заходи безпеки при поводженні з вибухонебезпечними предметами

До вибухонебезпечних предметів відносяться: бойові припаси (патрони, гранати, снаряди, міни, бомби та ін.), вибухові речовини (тротил, пластичні вибухові речовини) та вибухові пристрої.

Дотепер на території України залишаються не знешкодженою дуже велика кількість вибухонебезпечних предметів, що залишилися після війн і сучасних боєприпасів.

Вибухонебезпечні предмети можуть бути виявлені всюди, де проходили бойові дії: в полях і городах, у лісах і парках, у воді річок, озер і водоймищ, у будинках і підвалах на території колишніх артилерійських і авіаційних полігонів та в інших місцях.

Ще під час війни, у міру звільнення нашої землі від фашистських загарбників, проводилось у широкому масштабі суцільне розмінування місцевості. Однак вдалося виявити далеко не всі вибухонебезпечні предмети, особливо ті, які знаходяться на великій глибині.

Згодом частина з них виходить на поверхню внаслідок господарської діяльності людини і сил природи. Під впливом зміни температур і атмосферних опадів у снарядах, мінах, авіабомбах і інших вибухонебезпечних предметах, що пролежали тривалий час у землі, сталися зміни, у зв’язку з чим вони становлять ще більшу небезпеку.

Найбільшу небезпеку в бойовій обстановці для цивільних громадян мають міни-пастки («сюрпризи») які своїм виглядом нагадують звичайні побутові предмети. За своєю будовою вони різноманітні та бувають натяжної, натисної, електричної та комбінованої дії. Характерною ознакою встановлення мін пасток є наявність натяжних дротів, які можуть бути прикріплені до дверей, вікон та інших предметів.

Забороняється:

• розбирати, розпилювати боєприпаси, викручувати з них підривники;

• витягати (виплавляти) з корпусів вибухівку;

• брати в руки, завдавати по них ударів;

• переносити їх із місця на місце;

• кидати в багаття та розводити вогонь над ними;

• збирати і здавати їх у металобрухт.

Відразу ж після виявлення таких предметів необхідно позначити їх покажчиком із попереджувальним написом, за можливості забезпечити їх охорону та негайно повідомити органи міліції та військкомат.

Пам’ятай! У кожній авіабомбі, снаряді, міні, гранаті, боєприпасі таїться смертельна небезпека для людини.

Згідно зі ст. 263 Кримінального кодексу України носіння, зберігання, придбання, виготовлення, передача чи збут бойових припасів, вибухових речовин, або вибухових пристроїв без передбаченого законом дозволу караються позбавленням волі на строк від 2 до 5 років.

 

3. Запалювальна зброя

Запалювальна зброя як засіб збройної боротьби має багатовікову історію. Вогонь як зброя здавна використовувався для нанесення поразки живій силі та знищення військового майна, для запалювання дерев’яних оборонних споруд.

Запалювальна зброя — це засіб поразки живої сили та військової техніки супротивника, дія якої заснована на використанні запалювальних речовин.

Головними вражаючими факторами запалювальної зброї є теплова енергія, яка виділяється під час її застосування та токсичні для людини продукти горіння.

Вражаюча дія запалювальної зброї на людей проявляється у вигляді:

• опіків шкіри;

• ураження (опіків) шляхів дихання;

• теплового удару, внаслідок перегріву тіла людини;

• механічного впливу на людину вогневого шторму при суцільних пожежах;

• позбавлення можливості дихати, тому що часткового вигорає кисень у повітрі, особливо в закритих спорудах.

Крім того, запалювальна зброя здійснює на людину сильний морально-психологічний вплив, що знижує її спроможність до опору вогню.

 

4. Головні групи запалювальної зброї

До запалювальної зброї як засобу бойового використання належать авіаційні та артилерійські запалювальні боєприпаси, гранатомети, вогнемети, вогневі фугаси, гранати, набої, шашки.

Запалювальні речовини та суміші — це спеціально підібрані речовини або суміші речовин, спроможні тліти та горіти з виділенням великої кількості теплової енергії. Вони діляться на такі головні групи:

• запалювальні суміші на основі нафтопродуктів (напалми);

• самозапалювальні суміші;

• металізовані суміші (пірогелі);

• терміти й термічні складові;

• звичайний і пластифікований білий фосфор;

• сплав електрон та інші.

За умовами горіння запалювальні речовини поділяються на:

• які горять у присутності кисневого повітря (напалми, білий фосфор);

• які горять без доступу кисневого повітря (терміти).

Напалми, самозаймисті суміші та пірогелі добре прилипають до різних поверхонь, зброї, техніки, одягу та тіла людини, чим можуть наносити людям тяжкі опіки, підпалювати зброю і техніку, а також створювати пожежі.

Пірогелі спроможні пропалювати тонкі листи металу. Вони легко запалюються і тяжко піддаються вилученню та гасінню. При горінні напалми розвивають температуру близько 1000–1200°С. Самозаймисті запалювальні суміші погано гасяться водою та розвивають температуру 1100–1300°С.

Терміти — спресована суміш порошкоподібних окисів із гранульованим алюмінієм. При горінні термітів і термічних складових теплова енергія виділяється при взаємодії окисів одного металу з другим, перетворюючись у рідкий розплавлений шлак із температурою близько 3000°С. Палаючі терміти спроможні пропалювати залізо і сталь.

Білий фосфор — тверда отруйна високо образна речовина. Зберігається під шаром води. У повітрі фосфор самозаймається та палає, виділяючи при цьому велику кількість їдкого білого диму, розвиває температуру до 1000°С.

Палаючий фосфор спричиняє тяжкі опіки, які довго не заживають.

Електрон — сплав магнію (96 %), алюмінію (3 %) та інших елементів. Займається при температурі 600°С та горить білим і блакитнуватим полум’ям, розвиваючи температуру до 2800°С.

 

5. Захист від вражаючої дії запалювальної зброї

Для захисту особового складу від вражаючої дії запалювальної зброї використовують: закриті споруди, озброєння та військову техніку, місцеві матеріали (щити, мати з гілок і трави), засоби індивідуального захисту шкіри й органів дихання, одяг, місцевість (ями, печери, яри).

Надання першої допомоги починається з гасіння самим потерпілим або за допомогою товариша запалювальних речовин, які попадають на шкіру та одяг. Щоб негайно припинити дію полум’я, необхідно швидко зняти одяг і засоби захисту, на які потрапили запалювальні речовини. Якщо зняти одяг не має можливості, полум’я слід гасити такими способами:

• закрити ділянку, яка горить грубою щільною тканиною, плащ-палаткою, шапкою, брезентом, перекривши доступ до неї повітря та загасити вогонь;

• засипати місце, яке горить, піском або землею;

• опустити вражену частину у воду, особливо при гасінні речовин, які займаються самостійно та фосфорних запалювальних сумішей;

• напалм, пірогель, фосфор гасити за допомогою вогнегасника, бажано повітряно- пінного або порошкового;

• лягти на землю або іншу поверхню, яка не горить, і притиснути до неї місце горіння одягу;

• якщо горить одноразово декілька ділянок одягу з двох або більше сторін, необхідно збити полум’я, перевертаючись по землі.

Забороняється гасити запалювальні речовини незахищеними руками. Для захисту від запалювальних речовин необхідно вийти з осередку пожежі, прикривши ніс і рот вологою тканиною (хустинкою, рушником).

Історична довідка

У період Першої світової війни були розроблені конструкції термітно-сегментного снаряду та фугасного вогнемета з пороховим генератором тиску, які зараз є основою конструкцій сучасних запалювальних боєприпасів і засобів використання.

Перед Другою світовою війною та в період її ведення були створені танкові, фугасні та ранцеві вогнемети. Відомий стрибок у розвитку запалювальної зброї був зроблений у 1992 році, коли була розроблена та запропонована для військового використання горюча суміш на основі бензину із загусником, яка складалася з алюмінієвих солей нафтенової та пальмової кислот. Відтоді такі запалювальні суміші називають напалмами.

Американці широко використовували напалми в бойових діях проти Японії та на островах у Тихому океані, а після Другої світової війни — у війні з Кореєю та Південним В’єтнамом.

У 1980 році в Женеві відбулася конференція ООН щодо заборони використання запалювальної зброї до мирного цивільного населення.

 

Контрольні питання

1. Які ви знаєте сучасні звичайні засоби ураження?

2. Принцип дії боєприпасів об’ємного вибуху.

3. Назвіть заходи безпеки при поводженні з вибухонебезпечними предметами.

4. У чому проявляється вражаюча дія запалювальної зброї на людей?

5. Надайте характеристику напалму та пірогелю.

6. Що включає захист особового складу від запалювальної зброї?

 

Джерела:

Пархомчук В. В. Усі уроки до курсу «Захист Вітчизни». 10–11 класи / В. В. Пархомчук. — Х.: Вид. група «Основа», 2011. — 400 с. — (Серія «Усі уроки»).

 

 

20.02.2023

РОЗДІЛ X. ОСНОВИ ЦИВІЛЬНОГО ЗАХИСТУ

Тема. Біологічна зброя

 Мета

Вивчити надзвичайні ситуації воєнного часу, їхній вплив на довкілля та безпеку життєдіяльності людини, вражаючі фактори біологічної зброї, осередки біозараження. Оцінити обстановку в надзвичайних ситуаціях.

 План уроку

1. Біологічна зброя.

2. Інфекційні захворювання.

3. Правила поведінки та дії в зоні бактеріологічного зараження.

 

1. Біологічна зброя

Застосування бактеріологічної зброї призводить до масових інфекційних захворювань, небезпечних для людини.

Бактеріологічною (біологічною) зброєю називають спеціальні боєприпаси і бойові прилади із засобами доставки, споряджені біологічними засобами. Вона призначена для масового знищення живої сили, сільськогосподарських тварин і посівів, а також псування деяких видів військових матеріалів і спорядження. Основу біологічної зброї становлять біологічні засоби — хвороботворні мікроорганізми (бактерії, віруси, рикетсії, грибки) і вироблювані деякими бактеріями отрути (токсини).

Як біологічні боєприпаси можуть використовуватись авіаційні бомби, касети, контейнери, розпилювальні прилади, боєприпаси реактивної артилерії, бойові частини ракет, портативні прилади (генератори аерозолів, розпилювальні пенали тощо) для диверсійного використання біологічних засобів.

Розрізняють такі види біологічних засобів:

• з класу бактерій — збудники чуми, сибірської виразки, сапу, туляремії, холери, меліоїдозу та ін.;

• з класу вірусів — збудники жовтої пропасниці, натуральної віспи, різних видів енцефалітів, пропасниці Ден-ге та ін.;

• з класу рикетсій — збудники висипного тифу, плямистої пропасниці Скелястих гір, пропасниці цицига-муші та ін.;

• з класу грибків — збудники бластомікову, кокци-діоїдомікозу, гістоплазмозу та ін.

Для ураження сільськогосподарських тварин можуть використовуватися збудники таких захворювань, як чума великої рогатої худоби і свиней, а також збудники деяких захворювань, небезпечних для людини, наприклад сибірська виразка, сап, меліоїдоз, грибкового захворювання рису та інших рослин, а також комах-шкідників (колорадський жук, саранча, гессенська муха).

 

2. Інфекційні захворювання

Таблиця 43

Хвороба	Шляхи передачі інфекції	Прихований період, діб	Тривалість утрати працездатності, діб
Чума	Повітряно-краплинний контакт з легеневими хворими, через укуси бліх, від хворих гризунів	3	7–14
Сибірська виразка	Контакт із хворими тваринами, їх шерстю, шкурами; вживання зараженого м’яса; вдихання інфікованого пилу	2–3	7–14
Сап	Те саме	3	20–30
Туляремія	Вдихання пилу, інфікованого збудниками; контакт із хворими гризунами; вживання інфікованої води	3–6	40–80
Холера	Уживання зараженої води та їжі	3	5–30
Жовта лихоманка	Через укуси комарів, від хворих тварин і людей	4–6	10–14
Натуральна віспа	Повітряно-краплинний контакт, через інфіковані предмети	12	12–24
Плямиста лихоманка Скелястих гір	Через укуси кліщів-переносників (від хворих гризунів)	4–8	90–180
Ботулізм	Вживання їжі, що містить токсини	0,5–1,6	40–80

 

3. Правила поведінки та дії в зоні бактеріологічного зараження

У зоні бактеріологічного зараження запроваджують спеціальний режим — карантин або обсервацію.

Карантин — суворий режим ізоляції певної групи населення з метою запобігання розповсюдженню інфекційних захворювань. У зоні карантину не дозволяється виходити зі своїх житлових приміщень. Продукти харчування і предмети першої необхідності доставляються додому. Вихід (виїзд) із районів, у яких оголошено карантин, забороняється.

Обсервація — медичне спостереження за певною верствою населення. В зоні обсервації медична служба цивільної оборони виявляє захворювання, проводить профілактичні заходи, робить спеціальні щеплення. Обмежується спілкування між людьми. Навчальні та культурно-освітні заклади можуть продовжувати свою роботу, але за умови суворого виконання встановлених правил.

Населення, яке перебуває в зоні бактеріологічного зараження, повинне суворо додержувати вимог медичної служби ЦО. Надзвичайно важливо не порушувати режиму харчування. Можна їсти тільки ті продукти, що зберігалися в холодильнику або в закритій тарі. Їжу слід обов’язково піддавати тепловій обробці, воду для пиття — кип’ятити.

Велике значення в цих умовах має чистота осель, дворів, місць загального користування. Необхідно суворо дотримуватися вимог особистої гігієни: щодня митися, щотижня міняти натільну і постільну білизну, постійно стежити за чистотою рук, волосся. В усіх випадках, перебуваючи в зоні бактеріологічного зараження, потрібно зберігати спокій і додержуватися встановлених прав.

Домашнє завдання: підручник "Захист Вітчизни" 10 клас; 2018 рік. параграф 42, с. 196-197.  

Контрольні питання

1. Що таке біологічна зброя?

2. Які є уражальні фактори біологічної зброї?

3. Яку загрозу вони становлять?

4. Що необхідно робити під час застосування ворогом біологічної зброї?

 

Джерела:

Пархомчук В. В. Усі уроки до курсу «Захист Вітчизни». 10–11 класи / В. В. Пархомчук. — Х.: Вид. група «Основа», 2011. — 400 с. — (Серія «Усі уроки»).

 

15.02.2023

РОЗДІЛ X. ОСНОВИ ЦИВІЛЬНОГО ЗАХИСТУ.

Тема. Хімічна зброя.

Мета.

Вивчити поняття про надзвичайні ситуації воєнного часу, їхній вплив на довкілля та безпеку життєдіяльності людини, вражаючі фактори хімічної зброї, осередки хімічного ураження. Оцінити обстановку в надзвичайних ситуаціях.

 

План уроку

1. Хімічна зброя.

2. Вплив отруйних речовин (ОР) на організм людини.

3. Дії під час застосування хімічної зброї, або аварії.

 

1. Хімічна зброя

Хімічна зброя — це зброя масового ураження, дія якої ґрунтується на токсичних властивостях деяких хімічних речовин. До неї належать бойові отруйні речовини, засоби їх застосування і доставки до цілі.

Отруйні речовини (ОР) — хімічні сполуки, здатні уражати людей і тварин на великих площах, проникати в споруди, заражати місцевість і водойми. Існує така класифікація отруйних речовин за характером токсичної дії:

• нервово-паралітичної дії — зарин, зоман, Ві-Екс;

• шкірно-наривні — іприт;

• загальноотруйної дії — синильна кислота, хлорціан;

• задушливі — фосген;

• психохімічні — Бі-Зет;

• подразнювальні — хлорацетонфенон, адамсит, Сі-Ар, Сі-Ес.

Залежно від тривалості збереження вражальної здатності отруйні речовини розподіляються на стійкі та нестійкі. Стійкі отруйні речовини зберігають уражальну дію до кількох діб і навіть тижнів. Це — Ві-Екс, зоман, іприт.

Нестійкі отруйні речовини швидко випаровуються. При бойовому застосуванні на відкритій місцевості вони зберігають уражальну дію протягом кількох десятків хвилин. Це — синильна кислота, хлор-ціан, фосген.

Залежно від швидкості дії на організм і появи ознак ураження отруйні речовини ділять на швидкодіючі і повільно діючі.

Швидкодіючі отруйні речовини не мають періоду прихованої дії. Вони уражають уже через кілька хвилин (зарин, зоман, синильна кислота, хлорціан, Сі-Ес, Сі-Ар).

Повільнодіючі отруйні речовини мають період прихованої дії і призводять до ураження через деякий час (Ві-Екс, іприт, фосген, Бі-Зет).

Застосовуються отруйні речовини в краплиннорідкому стані, у вигляді газу (пари) та аерозолю (туману, диму).

Засоби доставки отруйних речовин — це ракети, авіабомби, артилерійські снаряди і міни, хімічні фугаси, а також виливні авіаційні прилади (ВАЛ).

Звичайні хімічні боєприпаси споряджаються однією готовою отруйною речовиною, добутою в стаціонарних заводських установках. На відміну від них бінарні боєприпаси споряджаються двома ізольованими (звідси і термін) нетоксичними або малотоксичними вихідними компонентами. Під час польоту хімічного бінарного боєприпасу до цілі вихідні компоненти змішуються і вступають між собою в хімічну реакцію з утворенням високотоксичних отруйних речовин, наприклад зарину. Компоненти для отримання відповідної отруйної речовини можуть бути системою «рідина — рідина» або «рідина — тверде тіло». Усі ці системи включають також хімічні добавки. Використовуються каталізатори, що прискорюють швидкість хімічної реакції, і стабілізатори, які забезпечують стійкість вихідних компонентів та одержаних отруйних речовин. Засоби доставки такі самі, як і для звичайних отруйних речовин.

Осередком хімічного ураження називається територія, що зазнала безпосереднього впливу отруйних речовин (ОР) або під час землетрусу, якщо він призвів до руйнування місткостей, у яких зберігаються ОР і СДОР, або у випадку виробничої аварії з викидом ОР і СДОР. При цьому утворюється заражена хмара; її називають первинною. Вторинна хмара складається з парів ОР і СДОР. Отже, розрізняють первинне і вторинне хімічне зараження. Фізико-хімічні і технічні характеристики зараження, перші ознаки отруєння сильнодіючими отруйними речовинами наведено в табл. 41.

Токсодоза — кількісна характеристика токсичності СДОР (ОР), що відповідає певному ефекту ураження. При інгаляційних ураженнях вона дорівнює Ссер × t, де:

Ссер — середня концентрація СДОР (ОР) у повітрі (мг/л);

t — час перебування людини на зараженому повітрі (хв.).

Знаючи середню концентрацію СДОР (ОР) в осередку ураження і час перебування там людей без засобів захисту, можна розрахувати, яку вони дістануть токсодозу.

Факт застосування хімічної зброї можна встановити за такими ознаками:

• поява в місцях вибухів авіабомб або снарядів характерної, іноді забарвленої хмари;

• маслянисті краплі, плями і мазки у вирвах від авіаційних бомб і снарядів або біля вирв; поява маслянистої райдужної плівки на поверхні води;

• в’янення рослинності, пожовтіння або побуріння листя;

• темні смуги, що тягнуться за літаком, осідаючи на землю.

 

2. Вплив отруйних речовин (ОР) на організм людини

Нервово-паралітичні ОР викликають головний біль, загальну слабкість, міоз (різке звуження зіниць), при важчому ураженні — судоми, запаморочення.

Шкірно-наривні ОР уражають шкірне покриття, органи дихання, очі, а потрапивши в організм з водою і їжею,— органи травлення, що призводить до загального отруєння організму. При попаданні крапель на шкіру через 2–6 год. з’являється почервоніння, потім виступають пухирці, а через 2–3 доби — виразки.

При вдиханні загальноотруйних речовин відчувається: запах гіркого мигдалю, металевий присмак, оніміння кінчика язика, запаморочення, тривожність, жар у роті, поколювання навколо очей.

Задушливі ОР спричинюють: кашель, стиснення у грудях, запаморочення, болі в серці, нудоту, блювоту. Згодом ці явища минають і настає стан уявного благополуччя (прихований період). Після нього з’являються задуха, головний біль, кисневий голод, серцева слабкість, підвищення температури тіла до 38–39°С.

Психохімічні ОР викликають сухість у роті, приливання крові до шкіри, прискорене серцебиття, погіршення зору, головний біль, запаморочення, психічний розлад (порушення свідомості, мислення, слухові галюцинації, марення).

ОР подразнювальної дії викликають жар і біль у роті, горлі та очах, сильне сльозовиділення, кашель, утруднене дихання.

 Таблиця 41

Ознаки отруєння СДОР

	Назва СДОР
	хлор	аміак	сірко-водень	двоокис сірки	акрило-нітрил	синильна кислота	фосген	бензол
Відносна щільність	2,5	0,6	1,7	2,2	1,83	0,5	3,6	2,7
Середня уражальна токсодоза, мг/л-хв	0,6	15	5	20	10	0,75	0,6	20
Ознаки ураження:
головний біль			+		+	+		+
різь в очах	+	+	+	+
подразнення в носі			+	+		+	+
присмак у роті			+	+		+	+
нудота			+		+	+	+
блювота	+		+		+		+	+
прискорене серцебиття		+	+		+
біль у грудях	+	+	+			+
задуха	+	+	+	+		+
набрякання легень							+
загальна слабкість					+	+		+
зниження температури						+		+

 

3. Дії під час застосування хімічної зброї або аварії

У разі застосування хімічної зброї, виникнення виробничої аварії начальник цивільної оборони об’єкта терміново організовує оповіщення керівництва і всіх працівників підприємства про небезпеку. Якщо трапилося витікання СДОР, то оповіщається також населення, яке мешкає поблизу об’єкта і в напрямку можливого поширення отруйних газів. Населення повинне слухати повідомлення штабу ЦО і діяти за його вказівкою. Організовується розвідка, яка встановлює місце аварії, вид СДОР, ступінь зараження території та повітря, стан людей у зоні зараження, кордони зон забруднення, напрям і швидкість вітру в приземному шарі, напрям поширення зараженого повітря.

Уражених після надання їм допомоги доставляють у незаражений район, а в разі необхідності — до лікувального закладу.

Продукти харчування і вода в зоні зараження перевіряються, і приймається рішення про їхню дегазацію або знищення.

Необхідно пам’ятати, що чим швидше люди покинуть заражену місцевість, тим менша небезпека ураження. Залишати заражену територію треба швидко, намагаючись не піднімати пилу і не торкатися оточуючих предметів. На зараженій території не можна знімати засоби захисту, курити, їсти, пити. Після виходу з району зараження потрібно пройти санітарну обробку, змінити білизну або весь одяг. Ці самі правила поведінки стосуються населення, яке опинилось у зоні хімічного зараження отруйними речовинами.

Крім того, необхідно вміти захистити органи дихання від СДОР і вміти надавати першу допомогу при отруєнні (див. табл. 42).

Таблиця 42

Дії при зараженні СДОР

	Назва СДОР
	хлор	аміак	сірко-водень	двоокис сірки	акрило-нітрил	синильна кислота	фосген	бензол
Перша допомога
Свіже повітря	+	+	+	+	+	+	+	+
Тепло	+	+	+		+		+	+
Кисень	+	+	+		+	+	+	+
Штучне дихання	+		+					+
Промивання 2 % содовим розчином шкіри та слизистих	+			+
Промивання 2 % розчином борної кислоти шкіри, слизистих		+	+
Тепле молоко із содою			+
Антидот						+
Захист органів дихання
ЦП-5, ЦП-7			+	+	+	+	+	+
Промислові протигази, ізолюючі протигази	+	+	+	+	+	+	+	+

 

 Домашнє завдання: підручник "Захист Вітчизни" 10 клас; 2018 рік. параграф 42, с. 194-195.

Контрольні питання

1. Що таке надзвичайні ситуації воєнного часу?

2. Які є уражальні фактори хімічної зброї?

3. Які загрози вони складають?

4. Що необхідно робити під час застосування ворогом хімічної зброї або під час хімічних аварій?

 

Джерела:

Пархомчук В. В. Усі уроки до курсу «Захист Вітчизни». 10–11 класи / В. В. Пархомчук. — Х.: Вид. група «Основа», 2011. — 400 с. — (Серія «Усі уроки»).

 

 

13.02.2023

РОЗДІЛ X. ОСНОВИ ЦИВІЛЬНОГО ЗАХИСТУ.

Тема Джерела надзвичайних ситуацій у військовий час.

Мета Вивчити надзвичайні ситуації воєнного часу, їхній вплив на довкілля та безпеку життєдіяльності людини, вражаючі фактори ядерної зброї. Оцінити обстановку в надзвичайних ситуаціях; виховувати дисциплінованість, спостережливість; вміння застосовувати набуті знання на практиці.

                                                                 ХІД  УРОКУ

                                                        І. Вступна частина.   1.  Шикування, рапорт, привітання, виконання Гімну України ( 2 хв ).  2,Перевірка готовності учнів до уроку, стройове тренування- повороти на місці; Назвати НС ,Стихійні лиха.  (4 хв ),

                      ІІ. Основна частина..

Навчальні питання

1. Ядерна зброя.

2. Вплив уражальних чинників ядерного вибуху на людей і будівлі.

3. Одиниці вимірювання іонізуючих випромінювань.

4. Особливості нейтронної зброї.

Упродовж тисячоліть війна була для людства одним із найбільших лих. Війни або воєнні НС - це порушення нормальних умов життя людей на окремій території чи об`єкті, спричинене застосуванням зброї, під час, якого виникають вторинні чинники ураження населення. Ці джерела небезпечних ситуацій утворюються внаслідок руйнування атомних і гідроелектричних станцій, складів і сховищ радіоактивних і токсичних відходів, навтопродуктів, вибухівки, сильнодіючих отруйних речовин та відходів, транспортних та інженерних комунікацій.

Війни знищували значні людські і матеріальні ресурси, сприяли поширенню інших лих, гальмували розвиток людства. Зброя ставала все потужнішою, а наслідки її використання все жахливішими. Певні країни світу мають ядерну зброю, яка може знищити все живе  на планеті.

1. Ядерна зброя

Надзвичайні ситуації воєнного часу характеризуються насамперед застосуванням ядерної, хімічної, бактеріологічної зброї та інших сучасних засобів масового ураження.

Ядерною називається зброя, енергія для вражальної дії якої виділяється при ядерних реакціях поділу або синтезу ядерного палива. Ядерна зброя призначена для масового ураження людей, знищення або руйнування адміністративних і промислових об’єктів, споруд, техніки.

Уражальна дія ядерного вибуху залежить від потужності боєприпасу, виду вибуху (наземний, підземний, повітряний, підводний, висотний), типу ядерного заряду. Потужність ядерного боєприпасу характеризується тротиловим еквівалентом, тобто масою тротилу, енергія вибуху якого еквівалентна енергії вибуху цього ядерного боєприпасу, і вимірюється у тоннах. За потужністю ядерні боєприпаси розподіляються на надмалі (менше 1 тис. т), малі (1–10 тис. т), середні (10–100 тис. т), великі (100 тис. т – 1 млн т) і надвеликі (понад 1 млн т).

Уражальні чинники ядерного вибуху — хвиля, світлове випромінювання, електромагнітний імпульс, проникаюча радіація і, як наслідок, радіоактивне зараження місцевості в районі вибуху та за рухом радіоактивної хмари.

Ударна хвиля — це поширення стиснутого повітря в усі боки від центра вибуху з надзвуковою швидкістю. Вражальна дія ударної хвилі характеризується величиною надлишкового тиску. Надлишковий тиск — це різниця між максимальним тиском у фронті ударної хвилі та нормальним атмосферним тиском перед фронтом хвилі. Одиниця надлишкового тиску і швидкісного натиску повітря в системі одиниць (СО) — паскаль (Па), позасистемна одиниця — кілограм-сила на квадратний сантиметр (кгс/см2). Один кгс/см² дорівнює 100 кПа.

Світлове випромінювання — це потік променевої енергії, що включає ультрафіолетові, видимі та інфрачервоні промені. Джерелом світлового випромінювання є місце вибуху, що світиться. Тривалість світлового випромінювання залежить від потужності заряду (від 2 до 12 с).

Проникаюча радіація — потік гаммавипромінювання і нейтронів, що випускаються із зони і хмари ядерного вибуху. Час дії проникаючої радіації — 15–20 с, а потім хмара піднімається на висоту 2–3 км, де гамма-нейтронне випромінювання поглинається товщею повітря і практично не досягає поверхні землі.

Доза випромінювання — це кількість енергії іонізуючих випромінювань, поглинутих одиницею маси опромінюваного середовища.

Експозиційна доза — це доза випромінювання в повітрі. Вона характеризує потенційну небезпеку іонізуючих випромінювань при загальному й рівномірному опроміненні тіла людини.  Під час вибуху ядерного боєприпаси радіоактивні продукти піднімаються разом із хмарою вибуху, змішуються з частинками ґрунту, під дією висотних вітрів переміщуються на великі відстані, випадають, заражаючи місцевість, і утворюють так званий слід радіоактивної хмари. Слід радіоактивної хмари має форму еліпса й умовно ділиться на чотири зони зараження: помірного (А), сильного (Б), небезпечного (В) і надзвичайно небезпечного (Г).

Електромагнітний імпульс (ЕМІ) — це потужне електромагнітне поле, що виникає під час ядерного вибуху й існує короткий час. Уражальна дія ЕМІ обумовлена виникненням електричних напруг і струмів значної величини у дротах і кабелях повітряних ліній зв’язку, сигналізації, електропередачі, в антенах радіостанцій.

На схемах і картах зовнішні кордони зон радіоактивного забруднення наносяться різними кольорами: А — синім, Б — зеленим, В — коричневим, Г — чорним.

 

2. Вплив уражальних чинників ядерного вибуху на людей і будівлі

Ураження, що виникають під дією ударної хвилі від ядерного вибуху, діляться на легкі, середні, важкі і надважкі (смертельні).

Легкі ураження виникають при надлишковому тиску. У фронті ударної хвилі 20–40 кПа і характеризуються легкою контузією, тимчасовою втратою слуху, легкими ушкодженнями та вивихами.

Середні ураження виникають при надлишковому тиску 40–60 кПа і характеризуються травмами мозку з непритомністю, пошкодженням органів слуху, кровотечами з носа та вух, переломами і вивихами кінцівок.

Важкі і надважкі ураження виникають при надлишкових тисках відповідно 60–100 кПа та понад 100 кПа і супроводжуються травмами мозку з довготривалою непритомністю, пошкодженням внутрішніх органів, тяжкими переломами кінцівок. Побічний вплив ударної хвилі виявляється в ураженні людей уламками будівель, камінням, деревами, битим склом та іншими предметами.

Світлове випромінювання, впливаючи на людей, викликає опіки ділянок тіла, очей, тимчасову втрату зору. Залежно від значення світлового імпульсу розрізняють опіки шкіри чотирьох ступенів: І ступінь — почервоніння, припухлість і набрякання шкіри; ІІ ступінь — утворення пухирів; ІІІ ступінь — омертвіння шкіри й утворення виразок; ІV ступінь — омертвіння не тільки шкіри, а й шарів тканин, обвуглення.

Проникаюча радіація (гамма-випромінювання та потік нейтронів) — це активно проникаючі види іонізуючих випромінювань, які для людини найбільш небезпечні при зовнішньому опроміненні.

Променева хвороба І ступеня (легка група) виникає при сумарній дозі 100–200 рад. Прихований період триває 3–5 тижнів, після чого з’являються загальна слабкість, нудота, запаморочення, підвищення температури. Після одужання працездатність, як правило, зберігається.

Променева хвороба II ступеня (середня група) виникає при сумарній дозі 200–400 рад. Протягом перших 2–3 діб спостерігається первинна реакція організму (нудота і блювання). Потім триває прихований період (15–20 діб). Ознаки захворювання виявляються яскравіше. Одужання за умови активного лікування настає через 2–3 місяці.

Променева хвороба III ступеня (важка група) виникає при дозі 400–600 рад. Первинна реакція різко виражена. Прихований період — 5–10 діб. Хвороба проходить інтенсивно й важко. У сприятливому випадку одужання може настати через 3–6 місяців.

Променева хвороба IV ступеня (надважка група) виникає при дозі понад 600 рад. У більшості випадків закінчується смертю.

Осередком ядерного ураження називається територія, що зазнала безпосереднього впливу вражальних чинників ядерного вибуху. Осередки ядерного ураження умовно поділяють на такі зони з приблизно однаковими за характером руйнуваннями: зона повних руйнувань, зона великих руйнувань, зона середніх руйнувань, зона слабких руйнувань.

 4. Особливості нейтронної зброї

Нейтронна зброя — це різновид ядерної зброї; її основним уражальним чинником є проникаюча радіація. Боєприпаси з потужним виходом нейтронного потоку у складі проникаючої радіації прийнято називати нейтронними. До заряду нейтронного боєприпасу, крім атомного запалу, входять важкі ізотопи водню — дейтерій і тритій. Коли підривають атомний запал, розвиваються високий тиск і високу температуру, що створює умови, необхідні для протікання термоядерних реакцій синтезу дейтерію і тритію. Основна частка енергії, що вивільняється під час реакції, передається нейтронам, які виходять назовні у вигляді смертоносної радіації.

ІІІ. Заключна частина. 1. Закріплення вивченого матеріалу (3 хв):

Контрольні питання: 

1. Що таке надзвичайні ситуації воєнного часу? 

2. Які є уражальні фактори ядерної зброї? 

3. Які загрози вони складають? 

4. У чому полягають особливості дії нейтронних боєприпасів? 

5. Що таке надзвичайні ситуації воєнного часу? 

Домашнє завдання опрацювати під-к ЗВ-10 кл. ст. 192-194

 

08.02.2023

РОЗДІЛ X. ОСНОВИ ЦИВІЛЬНОГО ЗАХИСТУ.

Тема Поняття про надзвичайну ситуацію. Класифікація та основні причини виникнення надзвичайних ситуацій мирного часу. Вплив надзвичайних ситуацій на довкілля і безпеку життєдіяльності людини

Мета

Вивчити причини виникнення надзвичайних ситуацій мирного часу, їхній вплив на довкілля та безпеку життєдіяльності людини, Надзвичайна ситуація загальнодержавного, регіонального, місцевого й об’єктового рівня. Оцінити обстановку в надзвичайних ситуаціях. Навести приклади виникнення надзвичайних ситуацій в Україні та за її межами.

План уроку

1. Класифікація та причини виникнення надзвичайних ситуацій мирного часу.

2. Надзвичайні ситуації мирного часу та їхній вплив на довкілля і безпеку життєдіяльності людини.

Міжпредметні зв’язки:  географія, фізика.

                                                     

Хід уроку

I.                    Організаційний момент – 10 хв.

1.     Шикування учнів в од­ну шеренгу за зростом,  виконати команди: «Шикуйсь!», «Рівняйсь!», «Струнко!», «Відставити!», «Віль­но!».

    2.  Доповідь командира. Привітання. Виконання учнями Гімну України.

   3. Стройове тренування: повороти на місці, рух стройовим кроком.

 1. Класифікація та причини виникнення надзвичайних ситуацій мирного та воєнного часу

Надзвичайними ситуаціями в мирний і воєнний час, що впливають на довкілля і безпеку життєдіяльності людини, є аварії, катастрофи, стихійні лиха, наслідки застосування хімічної та бактеріологічної зброї, зброї масового ураження, звичайних засобів ураження, тероризм, їх класифікують за причинами і наслідками виникнення, масштабами завданих збитків та ушкоджень, знищення матеріальних цінностей та ураження людей.

 2. Надзвичайні ситуації мирного часу

Аварії та катастрофи

Аварія — пошкодження, вихід із ладу або руйнування, спричинене техногенними (виробничими, технологічними) чи природними чинниками, що призводить до знищення матеріальних цінностей, ураження і загибелі людей.

Катастрофа — це раптове лихо або аварія значних масштабів, що супроводжується тяжкими трагічними наслідками (знищення, загибель, руйнація).

Небезпечними наслідками великих аварій є пожежі та вибухи. Вибухають під великим тиском котли, балони, трубопроводи на промислових підприємствах, вугільний пил і газ у шахтах, пара лакофарбових речовин на меблевих і деревообробних підприємствах. На об’єктах нафтової, хімічної і газової промисловості аварію спричинюють загазованість атмосфери, розлиття нафтопродуктів, агресивних рідин і сильнодіючих отруйних речовин (СДОР). Найнебезпечніші аварії можуть виникнути там, де виробляють, використовують або зберігають сильнодіючі отруйні, вибухо- і вогненебезпечні речовини і матеріали: на підприємствах хімічної, нафтопереробної, нафтохімічної та інших споріднених галузей промисловості тощо.

Здебільшого аварії трапляються через:

• конструктивні причини або порушення технології виробництва, правил експлуатації обладнання, машин і механізмів;

• низьку трудову і технологічну дисципліну;

• недотримання заходів безпеки чи недбайливе ставлення до них;

• незадовільне впровадження прогресивних систем пожежогасіння;

• відсутність належного нагляду за станом обладнання;

• стихійні лиха.

Ці та інші чинники можуть спричинити в мирний час глобальні катастрофи, як це сталося, наприклад, на Чорнобильській атомній електростанції у 1986 р.

Сильнодіючі отруйні речовини (СДОР)

Наразі у світі нараховується до 6 млн хімічних речовин; 90 % з них — це органічні сполуки, більшість яких токсичні. У промисловій технології щодо токсичних хімікатів уживається поняття «шкідлива речовина»; при контакті з організмом людини вона може викликати травми, отруєння, захворювання, інші відхилення у стані здоров’я.

До групи сильнодіючих отруйних речовин (СДОР) належать не всі шкідливі речовини, а тільки ті, що заражають повітря в небезпечних концентраціях, здатних викликати масові ураження людей, тварин і рослин.

За фізичними властивостями до групи СДОР належать:

• тверді леткі речовини: солі синильної кислоти, гранозан, етилмеркурфосфат, етилмеркурхлорид, меркуран;

• рідкі леткі речовини, що зберігаються в ємностях під тиском: у підгрупі А — аміак, окис вуглецю; у підгрупі Б — хлор, сірчистий газ, сірководень, фосген, бромметил;

• рідкі леткі речовини, що зберігаються в місткостях без тиску: у підгрупі А — нітро- й аміносполуки ароматичного ряду, синильна кислота; у підгрупі Б — нітро-акрилова кислота, нікотин, октаметил, тіофос, метафос, сірковуглець, тетраетилсвинець, дифосген, дихлоретан, хлорпікрин;

• димучі кислоти — сірчана, азотна, соляна, плавикова, хлорангідриди сірчаної, сірчистої та піра-сірчастої кислот.

Розглянемо основні характеристики найпоширеніших сильнодіючих отруйних речовин, що зберігаються в значних кількостях на підприємствах, які їх виробляють або використовують.

Хлор — газ жовто-зеленого кольору з різким характерним запахом. Малорозчинний у воді, важчий за повітря, тому накопичується в низинах. У великих кількостях використовується для відбілювання в промисловості, знезараження питної води тощо. Перевозиться в зрідженому стані під тиском у цистернах і балонах. Потрапивши в атмосферу, димить.

Аміак — безбарвний газ із характерним різким запахом (нашатирний спирт). Легший за повітря. Добре розчиняється у воді. Рідкий аміак використовується як робоча речовина в холодильних машинах. Аміачна вода застосовується як добриво. Перевозиться у зрідженому стані під тиском у цистернах і балонах. Потрапивши в атмосферу, димить.

Двоокис сірки (сірчистий газ, сірчистий ангідрид) — безбарвний газ із характерним різким запахом. Добре розчиняється у воді. У великих кількостях використовується для виготовлення сірчаної кислоти, застосовується в паперовому і текстильному виробництві, для дезінфекції приміщень.

Сірководень — безбарвний газ із неприємним запахом, пара якого утворює з повітрям вибухонебезпечні суміші. Важчий за повітря. Розчиняється у воді.

Акрилонітрил (нітрил акрилової кислоти) — безбарвна, легколетка, низько кипляча рідина з неприємним запахом. Розчиняється у воді. Пара важча за повітря. При взаємодії акрилонітрилу з повітрям утворюються вибухонебезпечні суміші. Під час горіння акрило-нітрилу виділяються отруйні гази.

Синильна кислота — безбарвна, прозора, дуже летка рідина. Пара її в звичайному стані безбарвна, має своєрідний п’янкий запах (гіркого мигдалю). Добре змішується з водою.

Фосген — безбарвний газ. При температурі нижче 8°С конденсується в безбарвну рідину. Запах нагадує запах прілих фруктів чи сіна. Фосген важчий за повітря. Малорозчинний у воді. Отруйна тільки пара фосгену.

Бензол — безбарвна рідина з характерним запахом. Його пара важча за повітря і утворює з ним вибухонебезпечні суміші.

Стихійні лиха

Стихійне лихо — це надзвичайне природне явище, що діє з великою руйнівною силою, завдає значної шкоди життєдіяльності населення, знищує матеріальні цінності.

Пожежі — це стихійне поширення вогню, що вийшов з-під контролю людини. Пожежі завдають величезних матеріальних збитків і нерідко призводять до загибелі людей.

Повені — значні затоплення суходолу, коли вода в річках піднімається вище звичайного рівня внаслідок рясних опадів, швидкого танення снігів, утворення льодових заторів тощо.

Землетруси — коливання земної поверхні та підземні поштовхи. Це жахливе стихійне лихо виникає зненацька. І хоча тривалість основного поштовху не перевищує кількох секунд, його наслідки сягають величезних масштабів. Запобігти землетрусу, зупинити чи уникнути його неможливо. Люди ще не навчилися точно передбачати його початок. На земній кулі щороку відбувається понад 100 тис. землетрусів; більшість із них призводить до загибелі тисяч людей і до різноманітних руйнувань.

Селеві потоки — це стрімкий рух із гір селю — суміші води, каміння, щебеню, піску і глини; вони затоплюють, знищують усе на своєму шляху.

Зсуви відбуваються частіше на берегах річок і водоймищ. Основною причиною їхнього виникнення є надлишкове насичення підземними водами глинистих порід до текучого стану, внаслідок чого вниз схилами зсовуються величезні маси ґрунту, а разом з ним — усі споруди.

Снігові замети утворюються взимку під час снігопадів і можуть бути настільки великими, що набувають характеру стихійного лиха.

Ураган — це посилення вітру до 35 м/с і більше (12 балів за шкалою Бофорта).

Шквал — різке короткочасне посилення вітру (від кількох хвилин до кількох десятків хвилин), іноді до 30–70 м/с зі зміною його напрямку, частіше під час грози. Ширина шквалу 2–3 км. 

Контрольні питання: 1. Що таке надзвичайні ситуації? 

                           2. Які є надзвичайні ситуації мирного часу? 

                           3. Які загрози вони складають?

Домашнє завдання: опрацювати парагрофи 40-41 підручник ЗВ 10 кл. (2018 р.) ст. 183-192

 

06.02.2023

Тема . Правила транспортування потерпілих при різноманітних ушкодження, пораненнях.

        Мета: - ознайомити з транспортуванням потерпілих при різноманітних ушкодженнях, пораненнях;

- навчити транспортувати потерпілих при різноманітних ушкодженнях, поранених;

- виховувати впевненість у своїх діях, рішучість, витримку.

     

Хід уроку.

1. Вступна частина.

1. Прийом рапорту від в. о. ЗКГ, привітання.

2. Перевірка наявності особового складу.

3. Перевірка готовності до уроку.

2. Тренування особового складу.

Стройове тренування у виконанні поворотів у складі групи на місці.

3. Актуалізація опорних знань та мотивація навчальної діяльності.

1. Перевірка домашнього завдання.

І - варіант.

1. Що називають смертю? Та яка вона буває?

2. Що називають раною?

3. Які розрізняють кровотечі?

4. Що називають переломом?

ІІ - варіант.

а) Що називають реанімацією?

б) Які рани за видом зброї, якою завдано рану?

в) Які переломи існують?

Г) Що називають іммобілізацією?

План

1. Транспортування потерпілого.

ІV. Вивчення нового матеріалу.

1 . Способи  перенесення  потерпілих:

- на руках;

- на спині;

- на плечах;

- замок;

- один за одним;

- підручних засобів;

- санітарних носилок і санітарних лямок.

Ознайомитись із відео перенесення потерпілого:

Після накладання шин за будь-якого перелому необхідно:

·       напоїти постраждалого гарячим чаєм;

·       заспокоїти потерпілого;

·       транспортувати його залежно від тяжкості стану і місця перелому або пішки в супроводі рятувальника, або в лежачому положенні на носилках.

         Домашнє завдання ( 1 хв. ).

Повторити підручник " Захист Вітчизни " с. 376-378, конспект.

Література:

    1. А.А.Гудима "Захист Вітчизни #Основи медичних знань#" 11 клас. Тернопіль "Астон" 2011 р.

2. М.М.Бака "Захист Вітчизни" 10-11 клас. Київ "Вежа" 2006 р.

3. О.В.Бондаренко "Захист Вітчизни" 10 клас. Харків. Видавнича група "Основа" 2010 р.

01.02.2023

Практична робота № 2.

Тема, Перша медична допомога при переломах кісток.

Мета. Ознайомитись із першою медичною допопогою при переломі кісток;

            навчитись виконувати іммобілізацію верхньої кінцівки при переломі;

           підвищити компетентність у наданні першої медичної допомоги при переломі кісток та в               момент прийняття рішень.

План.

1. Види переломів.

2. Ознаки переломів.

3. Виконання іммобілізації з підручних засобів на верхню кінцівку.

Хід практичної роботи

1. Види переломів:

- повний перелом кістки;

- неповний перелом кістки ( тріщина );

- закритий перелом;

- відкритий перелом ( коли із шкіри видно кістки );

- одиничні переломи;

- чисельні переломи;

- вогнепальні переломи.

2. Ознаки переломів.

Абсолютні (дозволяють безпомилково встановити перелом):

- ненормальна рухливість кістки в місці перелому;

- укорочення або викривлення кінцівки;

- наявність у рані уламків кістки.

Відносні (трапляються не тільки при переломах):

- різкий біль при спробах рухатися;

- набряк на місці перелому;

- крововилив у тканини, синці або зовнішня кровотеча;

- порушення фукцій кінцівки.

3. Практичне виконання іммобілізації з підручних засобів на верхню кінцівку.

Іммобілізація - це забезпечення нерухомості кісток у місці перелому.

Переглянути відео.

Висновок.

30.01.2023 

РОЗДІЛ IX. Військово-медична підготовка

 Тема. Перша медична допомога при переломах кісток. Правила транспортування потерпілих при різноманітних ушкодженнях і пораненнях

 

Мета

Дати основні поняття про переломи, їхню класифікацію. Ознаки та засоби іммобілізації переломів. Порядок накладання шин за різної локалізації перелому: переломи плеча, передпліччя, стегна, гомілки. Способи та правила транспортування потерпілих. 

План уроку

1. Поняття про переломи кісток.

2. Перша допомога при переломах.

3. Засоби іммобілізації.

4. Порядок транспортування потерпілих.

 

1. Поняття про переломи кісток

Перелом — це раптове порушення цілісності кісток. Найчастіше виникає внаслідок різких рухів, ударів, падіння з висоти, здавлювання та з інших причин. Переломи бувають повними і неповними (тріщини і надломи кісток); закритими (при яких не порушується цілісність шкіряного покриву) і відкритими (при яких є рана, вони найнебезпечніші, тому що створюють умови для проникнення в рану інфекції); зі зміщенням і без зміщення кісткових уламків; залежно від кількості пошкоджених кісток одиничними та чисельними (під час аварій, катастроф, землетрусів, ядерного ураження), а також вогнепальними (що виникають унаслідок дії кулі або уламка снаряда; вони характеризуються розтрощенням кісток на великі й дрібні уламки, розможченням м’яких тканин тіла в місцях перелому і відриванням частин кінцівки).

Ознаки переломів:

• абсолютні (дозволяють безпомилково встановити діагноз перелому):

— ненормальна рухливість кістки в місці перелому;

— укорочення або викривлення кінцівки;

— наявність у рані уламків кістки;

• відносні (трапляються не тільки при переломах):

— різкий біль при спробах рухатися;

— припухлість на місці перелому, набряк;

— крововилив у тканини, синці або зовнішня кровотеча;

— порушення функцій кінцівки.

У тяжких випадках переломи супроводжуються різноманітними ускладненнями. Особливо часто розвивається травматичний шок — тяжкий, загрозливий для життя патологічний процес, що призводить до розладу всіх життєво важливих функцій організму (центральної нервової системи, системи кровообігу, дихання, обміну речовин). У розвитку шоку виділяють дві фази:

• фаза збудження — протягом 10 хв. Хворий виявляє неспокій, кричить від болю, просить допомоги, балакучий;

• фаза гальмування — при повній свідомості хворий не благає про допомогу, загальмований, усі життєві функції пригнічені, температура нижча за норму, тіло холодне, обличчя бліде, пульс слабкий, дихання ледь помітне.

Такий стан пізніше переходить у втрату свідомості й закінчується смертю.

 

2. Перша допомога при переломах

Основне правило надання першої допомоги при переломах — здійснення в першу чергу тих заходів, від яких залежить збереження життя потерпілого, а саме:

• зупинка артеріальної кровотечі всіма описаними раніше засобами;

• запобігання травматичного шоку, а потім вже — накладання стерильної пов’язки на рану при відкритому переломі;

• проведення іммобілізації ураженої кінцівки, щоб виключити пошкодження гострими кінцями кістки нервів, судин, шкіри тощо.

При переломах у жодному разі не можна:

• виправляти незвичайне положення кінцівки;

• вправляти уламки кістки при відкритому переломі;

• знімати одяг або взуття, якщо це не викликано необхідністю;

• переносити потерпілого без фіксації (іммобілізація) уламків.

 

4. Засоби іммобілізації

Іммобілізація — це забезпечення нерухомості кісток у місці перелому. Якщо при першій допомозі перелом добре іммобілізований, потім він зростається швидше. Крім того, іммобілізація зменшує біль, що дає змогу уникнути травматичного шоку.

Нерухомість у місці перелому досягається накладанням спеціальних транспортних шин (шина Крамера із м’якого дроту, дерев’яна шина Дітеріхса для нижньої кінцівки, шини медичні пневматичні (ШМП), пластмасові шини) або підручних засобів із фіксацією двох найближчих суглобів (вище і нижче місця перелому). Така іммобілізація називається транспортною.

Підручними засобами іммобілізації можуть служити смужки фанери, палиці, тонкі дошки, різноманітні побутові предмети, за допомогою яких можна забезпечити нерухомість у місці перелому.

При переломах ключиці на зону надпліч накладають два ватно-марлевих кільця і зв’язують їх на спині (див. рис. 233). При переломах плеча необхідно забезпечити нерухомість трьох суглобів руки драбинною шиною, підручними засобами; підвісити руку на косинці і прибинтувати до тулуба. При переломі кісток передпліччя руку потрібно обережно зігнути в лікті під прямим кутом, повернути долонею до живота і в такому положенні зафіксувати шиною (від основи пальців до верхньої третини плеча) або підручними засобами (див. рис. 231).

Рис. 231. Іммобілізація при переломах передпліччя

 

Рис. 232. Іммобілізація при переломах стегна

Рис. 233. Іммобілізація при переломах ключиці

 

Якщо потерпілий зламав стегна, доводиться фіксувати три суглоби: гомілковостопний, колінний і тазостегновий,— за допомогою двох дощок (див. рис. 232а): довгий відрізок накладають на зовнішню поверхню стегна від пахви до стопи, другий — на внутрішню від промежини до стопи і фіксують до кінцівки і тулуба широким бинтом, рушником, або поясами.

За повної відсутності підручних засобів можна створити нерухомість положення по методу «нога до ноги» (див. рис. 232б).

При переломі гомілки дві шини або дошки прибинтовуються із зовнішнього та внутрішнього боку ноги від ступні до середини стегна (див. рис. 234).

 

Рис. 253. Іммобілізація при переломах гомілки

 

Після накладання шин при будь-якому переломі необхідно:

• напоїти хворого гарячим чаєм;

• заспокоїти потерпілого;

• транспортувати його залежно від важкості стану і місця перелому або пішки в супроводі рятувальника, або в лежачому положенні на носилках (можна й імпровізованих).

 Ознайомитись із відео на тему: накладання шин при переломі кінцівок.

4. Порядок транспортування потерпілих

Розрізняють такі способи перенесення: на руках, на плечах, на спині, однією або двома особами з використанням носильних лямок і підручних засобів, на санітарних носилках.

Якщо допомога надається однією особою, то, щоб перенести потерпілого на руках, носильник стає на коліно збоку від нього, бере його однією рукою під спину, а другою — під стегна; потерпілий охоплює носильника за шию і притуляється до нього. Далі носильник підводиться на ноги і несе потерпілого на руках перед собою. Такий спосіб допустимий для потерпілих без переломів кінцівок і ребер.

Можна переносити потерпілого на спині: носильник садовить його на підвищення, стає до нього спиною між його ногами і схиляється на одне коліно. Потерпілий охоплює носильника за плечі, а той бере його обома руками під стегна і зводиться на ноги.

На невелику відстань зручно переносити потерпілого на плечі. Його кладуть на праве плече носильника головою вниз. Носильник правою рукою охоплює його ноги, а лівою тримає за праве передпліччя або кисть. Проте цим способом не можна скористатися, якщо у потерпілого переломи кінцівок або грудної клітини.

Існують такі способи перенесення на руках двома особами: на «замку», «один за одним» і з положення лежачи.

При перенесенні на «замку» носильники стають поруч і з’єднують руки таким чином, щоб утворилося сидіння(«замок»). Якщо потрібно притримувати потерпілого, то «замок» робиться двома або трьома руками. На «замку» з чотирьох рук потерпілий сам тримається за шиї носильників (див. рис. 235).

Рис. 235. Перенесення потерпілого на «замку» з рук

 

Рис. 236. Перенесення «один за одним»

 

При перенесенні «один за одним» один із носильників підходить до потерпілого збоку голови і підхоплює його під руки зігнутими в ліктях руками, другий носильник стає між ногами потерпілого спиною до нього, охоплює його ноги під колінами (перший носильник не повинен з’єднувати свої руки на грудях потерпілого, щоб не ускладнювати його дихання) (див. рис. 236). Обидва носильники одночасно підводяться і переносять потерпілого.

При перенесенні з використанням лямки складену в кільце лямку одягають на великі пальці розведених рук. При цьому одну руку треба зігнути в ліктьовому суглобі під прямим кутом; лямка не повинна провисати. Якщо немає носильних лямок, їх можна виготовити з поясних ременів.

Перенесення здійснюється двома способами. Перший: носильну лямку, складену кільцем, підводять під потерпілого, який лежить на землі, так, щоб одна половина лямки була під сідницями, а друга — на спині. По обидва боки від потерпілого утворюються петлі. Носильник лягає спереду потерпілого, одягає собі на плечі петлі, зв’язує їх вільним кінцем лямки в себе на грудях і кладе потерпілого собі на спину, потім стає на одне коліно і піднімається на весь зріст. Потерпілий сидить на лямці, притиснутий до носильника. Якщо в потерпілого поранена грудна клітина, то цей спосіб не годиться.

Другий спосіб: носильну лямку складено «вісімкою», її перехрестя просовують під сідниці потерпілого і кладуть його на здоровий бік. Носильник лягає, притулившись до потерпілого спиною, одягає вільні кінці (петлі) лямки собі на плечі і кладе собі на спину потерпілого, який тримається за плечі носильника. Із положення лежачи носильник підводиться так само, як і в першому випадку.

При перенесенні способом «поруч» два носильники стають поряд, одягають на себе лямку, складену «вісімкою», так, щоб перехрестя лямки виявилося між ними на рівні кульшових суглобів, а петлі були перекинуті в одного носильника через праве, а в другого — через ліве плече. Далі носильники стають один на праве, друге на ліве коліно, піднімають і кладуть потерпілого на свої зімкнуті коліна, підводять лямку під його сідниці й разом зводяться на ноги.

Переносячи потерпілого на невелику відстань, два носильники можуть також використовувати підручні засоби для утворення сидіння: рушники, палиці, поясні ремені, стільці. Можна переносити за допомогою жердини, простирадла, лямки (мотузки), ковдри.

Носилки можна виготовити з підручних матеріалів: із двох жердин, з’єднаних дерев’яними розпірками і сплетених лямками (мотузкою, ременем), із матрацного чохла і двох жердин, з двох мішків і двох жердин тощо.

 

Контрольні питання

1. Що називають переломом?

2. Яка перша допомога надається при переломах?

3. Що таке іммобілізація?

4. Перерахуйте табельні засоби іммобілізації.

5. Які ви знаєте способи перенесення потерпілих?

 

 

Джерела:

Пархомчук В. В. Усі уроки до курсу «Захист Вітчизни». 10–11 класи / В. В. Пархомчук. — Х.: Вид. група «Основа», 2011. — 400 с. — (Серія «Усі уроки»).

 

 

25.01.2023

РОЗДІЛ IX. ВІЙСЬКОВО-МЕДИЧНА ПІДГОТОВКА

Тема. Тимчасова зупинка кровотечі при пораненнях

 

Мета.

Дати основні поняття про кровотечі й рани, їхня класифікація. Перша медична допомога при пораненнях і кровотечах. Засоби і способи тимчасової зупинки зовнішньої кровотечі. Накладання тугої пов’язки, джгута і закрутки на рану. Пальцеве стискання кровоносних судин. Тренування у накладенні джгута і закрутки для зупинки кровотечі в пораненого (Н-М-2)

 

План уроку

1. Класифікація ран і кровотеч.

2. Перша допомога при внутрішніх і зовнішніх кровотечах.

3. Техніка накладання джгута і пов’язок.

 

1. Класифікація ран і кровотеч

Раною називається пошкодження органів і тканин при обов’язковому порушенні цілісності шкіряних покровів і слизових оболонок у результаті механічного впливу. У сучасних війнах поранення зустрічаються в 35–40 % всіх випадків ураження. Залежно від кінетичної сили предмета, яким завдана рана, його форми, напряму руху рани можуть бути: поверхневими (якщо пошкоджується тільки шкіра) та глибокими, непроникаючими і проникаючими в порожнину черепа, грудну клітину, черевну порожнину (такі рани найнебезпечніші), сліпими (якщо куля або уламок застрягає у тканині тіла) і наскрізними (якщо є вхідний і вихідний раневі отвори в шкірі), а також дотичними.

Крім того, рани бувають:

• колоті (виникають у результаті уколу голкою, цвяхом, гострою кісткою, шилом, штиком) — характеризуються незначним вхідним отвором, майже повною відсутністю виділень із каналів рани. Такі рани можуть бути небезпечними через можливі ушкодження внутрішніх життєздатних органів (серця, судин, мозку та ін.);

• різані (є наслідком дії ріжучих предметів — ножа, бритви, скла) — характеризуються рівними краями з малим пошкодженням навколишніх тканин, розходженням країв рани, що сприяє відтоку з рани виділень і своєчасним усуненням мікробів, вираженою кровотечею. Такі рани рідше загноюються, швидше загоюються;

• розміжчені, рвані та вдарені (виникають при грубих механічних пошкодженнях, що супроводжуються ураженням навколишніх тканин рани) — характеризуються розривом шкіри, крововиливами в тканини, відшаруванням цілих клаптиків шкіри, пошкодженням сухожилля, м’язів, судин, мають нерівні краї, складну форму. Усе це створює сприятливі умови для розвитку інфекції;

• вогнепальні (завдані вогнепальною зброєю — кулею, уламком) — відрізняються складністю й особливостями пошкоджень тканин та органів;

• рубані (наносяться сокирою) — супроводжуються, як правило, пошкодженням кісток;

• вкушені (завжди інфіковані слиною) та інші.

Ознаки ран:

• біль (виникає внаслідок пошкодження рецепторів, нервових закінчень і сплетень);

• кровотеча;

• зяяння (виникає внаслідок анатомічного пошкодження тканин або їх втрати);

• порушення функції пошкодженої частини тіла.

Із перерахованими ознаками ран пов’язані можливі ускладнення їх: сильний біль може призвести до розвитку шоку, глибина рани сприяє потраплянню до неї мікроорганізмів і розвитку інфекцій (у тому числі гнійних, стовбняку та інших), кровотеча може бути причиною гострого недокрів’я та бути загрозою для життя людини. Тому важливо своєчасно надати першу допомогу при пораненнях.

 

2. Перша допомога при внутрішніх і зовнішніх кровотечах

Порядок надання першої допомоги при пораненнях:

• зупинити кровотечу з рани різними засобами;

• швидко закрити рану стерильною пов’язкою за допомогою індивідуального перев’язувального пакету, чисто випраною бавовняною тканиною або носовою хустинкою.

Запам’ятайте :

— не можна торкатися рани руками;

— недопустимо промивати рану водою, прикладати землю та інші так звані «народні ліки«;

— забруднену шкіру біля рани слід протерти стерильною ватою, марлею з індивідуального перев’язувального пакету (ІПП);

— якщо сприяють умови, краї рани змазати йодом або зеленкою (не допускати попадання їх у рану — може бути опік і повільне заживання);

— не вилучати з рани зайві предмети, особливо ті, які знаходяться в тканинах;

— закрити рану стерильною серветкою чи марлею (не ватою), а потім зверху накласти вату та забинтувати;

• створити нерухомість (іммобілізацію) місця пошкодження;

• провести прості протишокові заходи (введення знеболювальних ліків, які є в індивідуальній аптечці; давати пити гаряче, якщо не ушкоджений живіт; укутування потерпілого);

• забезпечити обережне транспортування потерпілого в лікувальний заклад.

Кровотечами називають виток крові з ушкоджених кровоносних судин. Залежно від того, куди саме виливається кров, кровотечі бувають зовнішніми (кров витікає через рану в шкірі або з порожнин) і внутрішніми (кров виливається в тканини й органи тіла).

Залежно від характеру ушкодження судин розрізняють: артеріальні, венозні, капілярні та паренхіматозні (пошкодження внутрішніх органів) кровотечі.

Бувають і змішані кровотечі. Крім того, розрізняють помірні (крововтрата до 500 мл), середні (до 1000 мл), великі (до 1500 мл) і дуже великі (крововтрата понад 1500 мл — може призвести до смерті).

Залежно від виду кровотечі та засобів, що є під рукою, при наданні першої допомоги здійснюють тимчасову або повну зупинку кровотечі.

У разі появи перших ознак внутрішньої кровотечі: раптової блідості на обличчі, збліднення і похолодання кистей і стоп, почастішання пульсу, запаморочення голови, шуму у вухах, холодного поту — потерпілого слід негайно відправити до лікувальної установи. Якщо є така можливість, у тому місці тіла, де підозрюється внутрішня кровотеча, потрібно прикласти гумовий пузир із льодом чи холодною водою.

Тимчасово зовнішню кровотечу можна зупинити одним із таких способів: накласти тугу здавлюючу пов’язку; затиснути пальцем судину, що кровоточить; накласти кровоспинний джгут або джгут-закрутку; максимально зігнути кінцівку в суглобі. Додатково при будь-якій кровотечі треба створити підвищення для пораненої кінцівки: руку підвісити на хустинці; під ногу підкласти валик з одягу, подушку (завдяки цьому зменшується кровонаповнення кінцівки, швидше згортається кров у рані).

Накладання тугої здавлюючої пов’язки — найпростіший спосіб зупинки капілярної, венозної та невеликої артеріальної кровотечі. Для такої пов’язки використовують індивідуальний пакет або бинт і вату: рану закривають стерильним матеріалом (ватно-марлева подушечка, серветка, бинт), поверх накладають бинт або вату або другу подушечку пакету перев’язувального індивідуального, згорнуті у вигляді валика, а потім туго забинтовують. Проте тугу пов’язку не слід накладати занадто туго.

Якщо після накладання пов’язки нога чи рука посиніє, то це означає, що пов’язка здавила вени, відтік крові до серця ускладнений і вона застоюється. У такому випадку кровотеча може тільки посилитися.

Пальцеве притискання артерії — найбільш простий спосіб тимчасового припинення артеріальної кровотечі. Затискання здійснюється не в рані, а вище — ближче до серця, в тій точці, де артерія лежить неглибоко та може бути знайдена за пульсом і придавлена до кістки (див. рис. 228).

 

1 — підколінне, 2 — брюшної аорти; 3 — плечова; 4 — сонна; 5 — підключична; 6 — підпахвова; 7, 9 — стегнова; 8 — променева

Рис. 228. Пальцеве притискання артерії

 

При ушкодженні судин обличчя або голови, шиї потрібно швидко притиснути сонну артерію збоку від гортані до хребта.

При кровотечах у районі плеча і плечового пояса потрібно притиснути підключичну артерію — до першого ребра в надключичній ямці або пахвову артерію — до плечової кістки в пахвовій ямці.

При кровотечі з рани на кисті або передпліччі потрібно придавити плечову артерію з внутрішнього боку плеча до плечової кістки. При кровотечах із ран стегна, гомілки і стопи, притискують стегнову артерію на середині пахової складки.

Ще одним досить простим методом припинення артеріальної кровотечі є максимальне згинання кінцівки в суглобі.

При ураженні підключичної артерії зупинити кровотечу можна, якщо зігнути в ліктях руки та максимально відвести їх назад і зафіксувати на рівні ліктьових суглобів (див. рис. 229а).

Якщо уражена кисть або передпліччя, потрібно зігнути руку в ліктьовому суглобі до відказу і зафіксувати її в такому положенні (див. рис. 229г).

Якщо поранено гомілку або стопу, потрібно покласти в підколінну ямку валик із вати і марлі, максимально зігнути ногу в колінному суглобі і в такому положенні затягнути її ременем (бинтом, рушником, косинкою) (див. рис. 229в).

При пульсуючій кровотечі з рани стегна потрібно ватно-марлевий валик покласти в пахову ділянку, стегно максимально притиснути до живота і закріпити в такому положенні (див. рис. 229б). При припиненні кровотечі треба доставити потерпілого в лікарню не пізніше, ніж через годину.

 

Рис. 229. Тимчасова зупинка кровотечі

 

Проникаючі поранення грудної клітини надзвичайно небезпечні тим, що при них можуть бути пошкоджені внутрішні органи (серце, легені, аорта), поранення яких ведуть до тяжкого внутрішнього крововиливу і швидкої смерті. Крім того, небезпека для життя пораненого обумовлена попаданням повітря в плевральну порожнину (пневмоторакс) і в результаті цього здавлюванням легенів, зміщуванням серця (див. рис. 230).

Рис. 230. Проникаючі поранення грудної клітини

 

На рану грудної клітини слід негайно накласти герметизуючу (оклюзіонну) пов’язку за допомогою липкого пластиру, який накладається у вигляді черепиці, за допомогою марлі, змоченої вазеліном, або з ППІ: на рану кладеться стерильна ватно-марлева подушечка, потім прогумована оболонка індивідуального перев’язувального пакета, що не пропускає повітря, і туго забинтовується. Герметизуючий матеріал повинен повністю закривати рану, виступаючи за її краї на 1–2 см.

Проникаючі поранення живота можуть призвести до розриву печінки, селезінки з рясною внутрішньою кровотечею або до ушкодження шлунка та кишки і запаленню очеревини (перитоніту). Описана ситуація нерідко ускладнюється випаданням через рану черевної стінки кишківника або сальника.

Органи, що випали, в жодному разі не вправляти, а прикрити стерильною (чистою) тканиною, марлею, поверх якої накласти шар вати і закріпити пов’язкою. Не поїти і не годувати хворого, не давати ліки через рот. Транспортувати його в лежачому положенні з піднятою верхньою частиною тулуба та зігнутими в колінах ногами.

Найбільш надійним способом припинення сильної артеріальної кровотечі є накладання джгута.

Сучасний гумовий джгут — гумова стрічка довжиною 125 см, шириною 2,5 см із кріпленням на кінцях.

 

3. Техніка накладання джгута

• перед накладанням джгута необхідно пальцями затиснути артерію та підняти кінцівку вгору на 3–5 с (якщо немає перелому кісток);

• джгут накладається вище рани, якнайближче до неї (наскільки це можливо): на верхній кінцівці — на ділянку плечового суглоба, верхню третину тазостегнового суглоба, середню третину плеча (можливе придушення нерва) та на нижню третину стегна (притиснути артерію вдається лише за умови сильного пошкодження тканин);

• на місце накладання джгута попередньо накладається м’яка прокладка (шмат тканини, бинта, рушник, рукав сорочки), обов’язково рівна, без зморшок;

• при накладанні джгута його розтягують і обводять навколо кінцівки кількома обертами (2–3), затягуючи лише до зупинки кровотечі (не більше);

• джгут накладається черепицеподібно, так, щоб не защемити шкіру, кожен наступний оберт із меншим натягненням;

• вільні кінці джгута закріплюються поверх обертів джгута гачком;

• під джгут кладуть записку з позначенням часу накладання;

• місце, де накладено джгут, залишають зверху відкритим, а в холодну пору року закутують одягом, на видному місці прикріплюється ще одна записка з часом накладання джгута;

• після накладання джгута здійснюється іммобілізація кінцівки, вводиться заспокійливе;

• транспортувати поранених із джгутом необхідно в першу чергу;

• джгут залишають на кінцівці не більше ніж на 2 год., а в холодну пору року і при опроміненні — на 1 год. Час використання джгута чи закрутки в дітей зменшується наполовину. Через годину влітку, а взимку через півгодини джгути необхідно ослабити на кілька хвилин, притиснувши відповідну артерію пальцем, а коли кінцівка порожевіє і потеплішає, джгут знову затягують (див. рис. 226).

Якщо джгут накладено правильно, то кровотеча припиняється, пульс затихає на периферійних артеріях і кінцівка блідне.

Якщо джгута немає, то можна використати будь-який підручний матеріал (ремінь, гумову трубку) або ж накласти закрутку з носової хустинки, шматка марлі, краватки, шалика, косинки тощо, але в жодному разі не провід, дріт або мотузку.

Правила накладання закрутки аналогічні. Техніка накладання: підручний матеріал складають у вигляді стрічки й обгортають навколо кінцівки, кінці зав’язуються подвійним вузлом, щоб під ними можна було просунути два пальці; паличку вставляють у вузол і закручують доти, поки не припиниться кровотеча. Кінець палички прив’язують до закрутки для того, щоб він не розкрутився.

Ознайомитись із відео на тему: зупинка кровотечі за допомогою джгута

та закрутки.

Переглянути відео на тему: накладання турнікета при кровотечі.

Контрольні питання

1. Назвіть класифікацію ран і кровотеч.

2. Яка перша допомога надається при внутрішній та зовнішній кровотечах і травматичній ампутації кінцівки?

3. Які ви знаєте способи тимчасової зупинки кровотечі?

4. Назвіть техніку накладання пов’язок, кровоспинного джгута і закрутки.

 

Джерела:

Пархомчук В. В. Усі уроки до курсу «Захист Вітчизни». 10–11 класи / В. В. Пархомчук. — Х.: Вид. група «Основа», 2011. — 400 с. — (Серія «Усі уроки»).

 

23.01.2023

Практична робота №1.

        Тема. Проведення штучної вентиляції легенів.

        Мета: - ознайомитись із технікою проведення штучної вентиляції легенів;

• практичне виконання непрямого масажу серця;

• виховувати рішучість, охайність до дій.

План.

1. Техніка проведення штучної вентиляції легенів.

2. Непрямий масаж серця.

Хід практичної роботи.

1. Техніка проведення штучної вентиляції легенів.                                                    

Для правильного виконання реанімаційних заходів треба терміново відновити вільну прохідність дихальних шляхів.

            Техніка звільнення дихальних шляхів:

• покласти потерпілого на спину на тверду поверхню (підлогу, стіл, землю);

• розстебнути всі стискаючі частини одягу;

• великим і вказівним пальцями взяти за підборіддя потерпілого й відхилити голову назад так, щоб між нижньою щелепою і шиєю утворився тупий кут;

• висунути нижню щелепу вперед і, натискаючи на підборіддя, розкрити рот;

• за допомогою вказівного пальця, обгорнутого серветкою (хусткою, марлею) очистити ротову порожнину, від сторонніх предметів.

           Пам`ятайте! Надмірне відхилення голови може привести до звуження дихальних               шляхів. Якщо пошкоджено шийний відділ хребта, відхилення голови неприпустимо.                                                                                                                                                                        Достатню увагу треба приділити проведенню штучної вентиляції легенів. При цьому                     необхідно знати способи штучного дихання.

Способи штучног дихання.

Із рота в рот або із рота в ніс.

За допомогою ручного апарата ( гумовий пружистий мішок ).

Респіратор ( у лікарні або в машині швидкої допомоги ).

Рис. 1. Способи штучного дихання.

         Техніка виконання штучного дихання « із рота в рот»:

• стати біля голови потерпілого;

• покласти одну руку на його чоло, при цьому великим і вказівним пальцями затиснути ніс, друга рука – на підборідді, рот відкритий ( можна покласти носову хустинку, шматок бинта );

• зробити глибокий вдих;

• міцно притиснути свій рот до рота потерпілого і зробити різкий видих

( показником ефективності вдихання буде підйом грудної клітки );

• трохи відсторонитися ( утримувати голову потерпілого ) і дати можливість здійснюватися видиху пасивно, за рахунок еластичних сил грудної клітини. Так повторювати 14-18 разів за хвилину до відновлення природного дихання.

      Пам`ятайте! З метаю видалення повітря з шлунку – через кожні п`ять вдихів                 надавлювати на живіт потерпілого.

     Техніка виконання штучного дихання « із рота в ніс»:

• однією рукою відхилити за чоло голову потерпілого назад;

• другою рукою захопити підборіддя так, щоб закрити рот потерпілому, при цьому одночасно змістити щелепу вгору для попередження западання язика;

• зробити глибокий вдих;

• охопити губами ніс потерпілого і зробити видих.

У маленьких дітей штучне дихання також проводять з обов`язковим пере розгинанням голови, але рятівник при вдиханні повітря накриває своїм ротом одночасно ніс і рот дитини.

Забороняється! Починати штучне дихання, якщо дихальні шляхи не звільнені від сторонніх предметів (слизу, крові, харчових мас ).

Непрямий масаж серця.

Зміст зовнішнього закритого масажу полягає в ритмічному стисканні серця між грудиною і хребтом. При цьому кров виштовхується з лівого шлуночка в аорту, а правого – в легені, де насичується киснем. Після того, як тиск на грудину припиняється, порожнини серця знов заповнюються кров`я.

Техніка зовнішнього масажу:

• покласти потерпілого на спину на тверду поверхню (підлога, земля);

• стати на коліна збоку від потерпілого;

• намацати мечоподібний відросток і відступити вгору на 2-3 пальці (ця точка відповідає приблизно третьому ґудзику на сорочці або блузці від верху)

• долоню однієї руки розмістити по середній лінії грудини таким чином, щоб великий палець був у напрямку підборіддя або живота потерпілого, а долоню другої руки покласти поверх першої (пальці не повинні торкатися грудної клітини);

• випрямленими руками натиснути на грудину, прогнути її на 3-5 см. (у дітей на 2-3 см.);

• повторити ритмічні натискання з частотою 60-80 разів за хвилину.

1. Кожне наступне натискання необхідно починати тільки після того, як грудна клітина повернеться у вихідне положення.

2. При переломі ребер продовжувати непрямий масаж серця.

3. Зупиняти масаж серця більше ніж на 15-20 с. не можна!

Коли потерпілі – літні люди, слід пам`ятати, що кістки в такому віці крихкі. Тому рухи повинні бути не дуже енергійними. У дітей до 10 років проводять масаж однією рукою в тому ж місці, а у грудних дітей – кінчиками двох пальців із частотою 100-120 натискань на хвилину.

Якщо реанімацію робить 1 людина, то через кожні 15 натискань на грудину з інтервалом в 1 с. вона повинна, припинивши масаж, зробити 2 сильні вдихи, по методу «із рота в рот» або «із рота в ніс».

Якщо в реанімації беруть участь двоє, варто робити одне роздування легенів після кожних 4-5 натискань на грудину. Під час вдування повітря натискати на грудну клітину не можна, це потрібно робити по черзі. Реанімаційні міри здійснювати безперервно до відновлення серцевої діяльності і дихання або до появи явних ознак біологічної смерті.

При проведенні реанімації необхідно:

• терміново відновити вільну прохідність дихальних шляхів;

• провести штучну вентиляцію легенів;

• провести непрямий (зовнішній, закритий) масаж серця.

Висновок: